Справа № 2-175/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 січня 2011 року Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді                    Кушнірчука Р.О.,

при секретарі                              Філюк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,

встановив:

15 лютого 2010 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Свої позовні вимоги, з урахуванням останніх уточнень, позивач обґрунтувала тим, що вона перебуває у шлюбі з відповідачем з 16 березня 1991 року. За час шлюбних відносин сторони придбали автомобіль марки ДЕУ ЛАНОС D4LM500 державний номерний знак –НОМЕР_2 вартістю 37715 грн., який був зареєстрований 02.04.2004 року за відповідачем, а також побутові речі шафу для одягу –вартістю 400 грн., холодильник «Дніпро»- вартістю 400 грн. та магнітофон «Панасонік»- вартістю 1000 грн.

На разі взаємовідносини між сторонами ускладнились, фактичні шлюбні відносини припинилися, що явилося причиною звернення позивача до суду з позовом, з урахуванням останніх уточнень до якого від 14.12.2010 року, вона просить суд стягнути з відповідача, 1/2 вартості автомобіля Daewoo Lanos D4LM500, держномер НОМЕР_2, яка складає 37715 грн. 00 коп., тобто 18857,50 грн., визнати право власності на вищезгаданий автомобіль за відповідачем та стягнути з відповідача 1/2 вартості домашніх речей, яка складає 1800 грн., тобто 900 грн., визнати право власності на усі домашні речі за відповідачем і стягнути з відповідача судові витрати, у тому числі на правову допомогу.  

В судовому засіданні представник позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач та його представник позов не визнали, з підстав зазначених у письмових запереченнях (а.с.17).

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом було встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 березня 1991 року, про що свідчить копія свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 7).

Шлюб між сторонами було розірвано 21 липня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3

02 квітня 2004 року сторонами був придбаний автомобіль марки ДЕУ ЛАНОС D4LM500 державний номерний знак –НОМЕР_2.

Автомобіль був зареєстрований на ім’я відповідача, оскільки останнім він придбався за системою АВТОПЛАН, про що свідчить Угода та додаток до неї (а.с.20-25).

Дані обставини також підтверджуються копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу виданого 02.04.2004 року Дніпропетровським МРЕВ УДАІ УМВС України в Дніпропетровській області  на ім’я відповідача з приміткою «право керування вказаним автомобілем позивачем»(а.с. 13).

Відповідно до Угоди з АВТОПЛАНОМ (а.с.20), дійсна вартість спірного автомобіля складає 37715 гривень.

Крім того, позивач та відповідач з врахуванням додатково встановленого обладнання на автомобілі погодили таку вартість автомобілю на час розгляду справи, тому додатково незалежною експертизою його вартість не визначалася.

В судовому засіданні встановлено, що на час розгляду справи автомобіль за системою АВТОПЛАН повністю виплачений.

Оплату всіх платежів здійснював відповідач, про що свідчать квитанції (а.с.26-47).

Вказані вище спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України.

В силу ч. 1 ст. 60, ст. 63 СК України майно, придбане подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з подружжя не мав за поважною причиною самостійного заробітку (доходу). Подружжя мають рівні права на володіння, користування й розпорядження майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, придбане подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Ураховуючи положення приведених норм, суд вважає, що право спільної сумісної власності сторін безумовно розповсюджується на спірний автомобіль. Автомобіль був придбаний у період шлюбу, не є річчю індивідуального користування, що є підставою для такого висновку суду.

До тверджень відповідача та його представника відносно належності автомобілю йому на праві особистої приватної власності, тому як він був придбаний за його особисті кошти в кредит, суд відноситься критично, оскільки його виплата здійснювалася за системою АВТОПЛАН на протязі 2004 –2010 років, тобто під час перебування в шлюбі, який між сторонами було розірвано лише 21 липня 2010 року, що є підставою вважати, що здійснення повного розрахунку за нього відбувалося за рахунок спільних коштів подружжя.

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інших доказів, які б свідчили придбання автомобілю за особисті кошти відповідача, останнім не було надано в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності

У відповідності з ч. 1 ст. 70 СК України під час поділу майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна жінки та чоловіка рівні, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, позивач об’єктивно має право на Ѕ частку спірного автомобіля як майно, набуте у період шлюбу.

В силу ч.ч. 1, 2, 4 ст. 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Зважаючи на те, що спірний автомобіль не може бути поділений в натурі, ним фактично користується відповідач, а позивач в свою чергу згодна отримати грошову компенсацію за свою частку у спільній власності, суд вважає за можливе стягнути з відповідача Ѕ частку вартості спірного автомобіля відповідно, а саме 18857 грн. (37715 гривень ч 2 = 18857 гривень).

При цьому суд не може погодитися з твердженнями відповідача та його представника про існування домовленості між позивачем та відповідачем щодо визначеного між ними вільного порядку поділу майна, оскільки існування такої домовленості не було належним чином підтверджено в судовому засіданні.

Суд критично відноситься до тверджень відповідача з приводу самовільного продажу позивачем під час шлюбу автомобілю АУДІ 100, який був також придбаний подружжям за час перебування в шлюбі, тому як з листа УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 16.03.2010 року № 14/2605, вбачається  що цей автомобіль був знятий з обліку 19.01.2010 року на підставі довіреності від 18.01.2009 року виданої на ім’я ОСОБА_4 і після зняття з обліку вказаний автомобіль не реєструвався (а.с.18).

Таким чином, стверджувати що позивач здійснив його продаж поза волею відповідача не має підстав, оскільки відносно вказаного автомобілю будь –яких угод позивачем не укладалося, а сама по собі видача довіреності ще не може свідчити про його продаж та отримання коштів за нього.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині поділу автомобілю шляхом  виділення у власність відповідачу автомобілю марки ДЕУ ЛАНОС D4LM500 державний номерний знак –НОМЕР_2 та стягнення з нього на користь позивача Ѕ частки вартості цього автомобілю –підлягають безумовному задоволенню.

В частині стягнення з відповідача 1/2 вартості домашніх речей, а саме шафи для одягу –вартістю 400 грн., холодильнику «Дніпро»- вартістю 400 грн. та магнітофону «Панасонік»- вартістю 1000 грн. і визнання права власності на ці речі за відповідачем –суд вважає за необхідне відмовити, оскільки відповідач ніколи не заперечував проти залишення у власності цих речей за позивачем та згоден їх передати позивачу у будь –який час без отримання частини компенсації його вартості.

Згідно з вимогами ст. 88 ЦПК України, сторон