Головуючий у 1 інстанції - Мозгова Н.А.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2011 року  справа №2а-19935/10/0570           приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Казначеєва Е.Г.

суддів  Яманко В.Г. ,  Васильєвої І.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року  у адміністративній справі № 2а-19935/10/0570 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Луганського окружного адміністративного суду про визнання неправомірною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

09 серпня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Луганського окружного адміністративного суду про визнання неправомірною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з 04 червня 2009 року працює суддею Луганського окружного адміністративного суду. До цієї посади працював суддею Первомайського міського суду Луганської області. Постановою №1310 від 21.12.2005 року Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» доповнено постанову КМУ №865 п. 41 про те, що розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332,00 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться. Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року, визнано протиправним та скасовано пункт 41 постанови КМУ від 03.09.2005 року №865 «Про оплату праці суддів». Вважає, що обчислення посадового окладу суддів повинно здійснюватися не з розміру мінімальної заробітної плати, зафіксованої в сумі 332,00 грн., а з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої у відповідний місяць, за який нараховується заробітна плата. Крім цього, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що одним з основних завдань відповідача є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників апаратів судів. На порушення зазначених норм матеріального права, постанови Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, яка набула чинності 03 грудня 2007 року відповідач продовжує виплачувати заробітну плату з розрахунку 332,00 грн., ані з розрахунку мінімальної заробітної плати діючого на момент виплати, що є протиправною бездіяльністю відповідача. Також позивач вважає, що йому неправильно нараховується надбавка за вислугу років.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року позовні вимоги позивача задоволені.

Відповідачі Державна судова адміністрація України та Міністерство фінансів України подали апеляційні скарги на постанову суду першої інстанції, в яких просили скасувати  постанову  Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 у адміністративній справі № 2а-19935/10/0570.

Як зазначено у апеляційних скаргах, відповідачі вважають, що при прийнятті рішення судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, та не враховані всі обставин по справі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, вважає, що останні не підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції – залишенню буз змін за наступними підставами.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач з грудня 2002 року працював суддею Первомайського міського суду Луганської області, з серпня 2008 року працює на посаді судді Луганського окружного адміністративного суду, його заробітна плата обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2008 - 2010 роки. Дані обставини, на які посилається позивач, не заперечувалися та не спростовані відповідачами при розгляді справи в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді.

Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосудця, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян визначає Закон України «Про статус суддів».

Як вірно встановлено судом першої інстанції, проблемою даного спору є правомірність дій відповідачів щодо проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.    

Відповідно  до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів  визначається виключно Конституцією України  та законами України, якими гарантовано  незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції  України). Згідно з  частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.      

Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій суб’єктів права в усіх сферах державного і  суспільного життя. У першу чергу це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як однієї з найважливіших ознак правової держави.      

Зазначені конституційні норми поширюються  на всі без винятку органи державної  влади, у тому числі й на компетенцію  вищого органу у системі виконавчої влади – Кабінету Міністрів України.

Закріплюючи на найвищому конституційному рівні гарантії незалежності і недоторканості суддів, які є втіленням і носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно і незалежно від законодавчої чи виконавчої влади.

Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ  від 15 грудня 1992 року  визначає статус суддів з  метою забезпечення належних умов для  здійснення правосуддя, дотримання Конституції  і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Суддям  виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням  доплати за кваліфікаційні класи.

Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України „Про статус суддів" у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України „Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Згідно із додатком вказаної постанови посадовий оклад судді місцевого спеціалізованого суду встановлено у розмірі 9 мінімальних заробітних плат.

Постановою  Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 21.12.2005 року «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, від 03 вересня 2005 року № 865, та іншими нормативно - правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.    

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, щодо системного аналізу законодавства  про статус суддів і судоустрій в  Україні, в розумінні ч.1 ст. 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності  і  недоторканості суддів є їх  матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані  чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов’язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Невід’ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в  тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням  конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок  фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України», частина 3 ст. 3 Закону України «Про статус суддів»). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов’язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судовою адміністрацією України, Державного казначейством України та судом в якому працює суддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що зазначена  конституційна норма зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону,

тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські  функції не повинні  виходити за межі закону.    

Зокрема, Конституція України встановлює для суб’єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов’язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.

Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов’язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов’язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів – посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що термін «законність», це комплексне поняття, яке тісно пов’язане з терміном «закон» та охоплює сфери  діяльності - від  прийняття норм закону до їх реалізації.

Реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб’єктів владних повноважень є «гарантією стабільності суспільних відносин» між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (справа №2/174), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року (справа № 22-а-26751/08), в адміністративній справі за позовом особи до Кабінету Міністрів України, треті особи - Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними та скасування актів, визнані незаконними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів».

Рішенням Ради суддів України від 27.06.2008 року № 105 зобов’язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та  вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 року  кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року  та за період з 2005 року по 2008 рік, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов  Уряду.

Колегія суддів зазначає, що відповідачами не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів, що центральними органами  виконавчої влади здійснювалось належне фінансування та виплати суддям.  

Відповідно до ст. 126 Закону України «Про судоустрій України», яка визначає повноваження державної судової адміністрації, державна судова адміністрація, зокрема, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів.

Згідно зі ст. 128 вказаного Закону територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку.

Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 03 березня 2003 року № 182/2003, втратило чинність на підставі Указу Президента України від 23 червня 2009 року №477/2009. Інше положення затверджено не було.

У зв'язку з цим при розгляді даної справи підлягають застосуванню положення Закону України «Про судоустрій України».

Відповідно до статті 122 даного Закону, яка регулює питання матеріально-технічного забезпечення судів, матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.

Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через державну судову адміністрацію.

Отже органами, які здійснюють матеріальне забезпечення суддів, є Державна судова адміністрація України.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів, є елементами статусу судді (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). Збереження існуючого статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що в порушення вимог ст. ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п.11 ч.1ст.7 Бюджетного кодексу України).

Відповідачем у справі також є Луганський окружний адміністративний суд та Територіальне управління державної судової адміністрації в Луганській області на які законодавством покладені обов’язки проінформувати Державну судову адміністрацію України – головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи

щодо наявності заборгованості перед позивачем по виплаті заробітної плати, відповідно до постанови суду від 21.05.2008, яким  визнано незаконним п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005  року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року, від 20 жовтня 2010 року, витребувано у Луганського окружного адміністративного суду інформацію щодо направлення до Державної судової адміністрації України у 2008, 2009, 2010 роках бюджетних запитів, в яких при плануванні фонду оплати праці суддів апеляційних судів були проведені перерахунки посадових окладів суддів у зв’язку з підвищенням мінімальної заробітної плати.   Луганським окружним адміністративним судом не надано суду першої інстанції витребуваних документів.

Колегія суддів встановила, що в матеріалах справи відсутні докази відповідачів – Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області та Луганського окружного адміністративного суду про звернення до Державної судової адміністрації України щодо неналежної виплати позивачу заробітної плати.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області з 22.05.2008 року до 05.06.2009 року (під час роботи позивача на посаді судді місцевого загального суду), а Луганський окружний адміністративний суд з 05.06.2009 року не вжили заходів, спрямованих на подання ДСА України уточнених кошторисів з даними про коригування заробітної плати позивача виходячи з посадового окладу, розрахованого у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених га законодавчому рівні на відповідний період починаючи з 19 серпня 2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи, порушення прав позивача проявилось у бездіяльності центральних органів виконавчої влади, а саме, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області та Луганського окружного адміністративного суду щодо здійснення фінансування, виплати та перерахунку заробітної плати позивачеві відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року.

Колегія суддів вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не  визнає за собою суб’єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.     

Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідачами не вчинено відповідних дій щодо фінансування та виплати заборгованості, а тому спірні правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання  невиплачених сум заробітної плати суддям, основані на принципі юридичної визначеності, який не дозволяє державі посилатися на відсутність коштів при реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, створюючи при цьому ситуацію правової невизначеності  держави  стосовно джерела  фінансування.

Статтею 44 Закону України «Про статус суддів» чітко визначене матеріальне та побутове забезпечення суддів і встановлено розміри їх посадових окладів.

За  змістом зазначеної статті, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України.

Колегія суддів зазначає, що не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.

Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст.3 Закону України «Про оплату праці»), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону України «Про оплату праці»), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

З врахуванням статусу позивача –  судді  апеляційного суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про статус суддів»), держава взяла на себе обов’язок забезпечити  реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.       

Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом  юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобов’язання є протиправним.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач є професійним суддею апеляційного суду і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді,   встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.

Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів  України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та  заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», зміні підлягали й посадові оклади решти суддів судів України. Проте, лише постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» та згідно з додатком 4 до неї, встановлено тільки з 01.01.2006 року посадовий оклад судді місцевого спеціалізованого суду у розмірі 9 мінімальних заробітних плат.   

Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року, якою визнана незаконною постанова Кабінету Міністрів України  від 31.12.2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865», з подальшим доповненням пунктом 41, що встановлювала розміри посадових окладів суддів відповідно до розміну мінімальної заробітної плати – 332 гривні, із забороною в подальшому здійснювати перерахунок при підвищенні мінімальної заробітної плати, набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, що відповідає положенням ч. 3 ст. 254 КАС України.

Однак, відповідачами, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст.ст. 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснено відповідного перерахунку коштів позивачеві. Обов’язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України.

Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Такий висновок колегії судів і суду першої інстанції ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції  України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На  думку колегії суддів, положення вказаної норми  Конституції необхідно застосовувати  і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.

Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно – правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно – правовий акт.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008  року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року  № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року  № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.

Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції  та законів України, як право на судовий захист.

Статтею 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-УІ передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2008 рік. Так, з 01 січня 2008 року розмір мінімальної заробітної плати становив 515 гривень, з 1 квітня 2008 року – 525 гривень, з 1 жовтня 2008 року - 545 гривень та з 1 грудня 2008 року – 605 гривень.     

Статтею 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року №835-УІ передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на  01 липня  2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив  630,00 гривень, з 1 жовтня 2009 року – 650,00 гривень.

Відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року № 1646-УІ, який спрямований на встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становив 744 гривні, а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869,00 гривень.          

Статтею 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року № 2154-УІ передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2010 рік  у місячному розмірі : з 1 січня 2010 року – 869 гривень, з 1 квітня 2010 року – 884 гривні, з 1 липня 2010 року - 888 грн.   

Тобто,  невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу, встановленого у розмірі 9 мінімальних заробітних плат встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов’язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді,  втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний  принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні  ст. 6 Конституції України.

Колегія суддів вважає, що в судовому засіданні суду першої інстанції доведена протиправність дій Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Луганського окружного адміністративного

суду щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки» з 19 серпня 2009 року.

Крім того, вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України окремих положень ст.65 розділу 1, п.п.61, 62, 63, 66 розділу ІІ, п.3 розділу ІІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 депутата України щодо відповідності Конституції України положень ст.67 розділу 1, п.п.1-4, 6-22, 24-100 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про державний бюджет України) від 22.05.2008р. справа №1-28/2008, №10-рп/2008, у числі інших положень п.п.36-100 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та п.3 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», де міститься положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційним.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачу невірно нараховувалась надбавка за вислугу років Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Луганській області з 22.05.2008 року до 05.06.2009 року (під час роботи позивача на посаді судді місцевого загального суду) та Луганським окружним адміністративним судом з 05.06.2009 року. Таким чином, суд першої інстанції вважає вірно дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтовано, апеляційні скарги відповідачів, не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 195, 196, 197, 199,  204, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

                                                     У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року  у адміністративній справі № 2а-19935/10/0570 залишити без задоволення.

Постанову  Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року  у адміністративній справі № 2а-19935/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя:                                                                                          Е.Г.Казначеєв

          Судді:                                                                                                В.Г.Яманко

                                                                                                 І.А.Васильєва