КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-13165/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В.
Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.
У Х В А Л А
Іменем України
"03" лютого 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді
суддів
при секретарі
за участю представника відповідачаБорисюк Л.П.,
Грибан І.О., Губської О.А.
Петриченко Ю.П.
Солодинської І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Кабінету Міністрів України про визнання частково недійсною постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 309, -
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними вимог абз.2 п.6 обов’язків докторанта у Типовій угоді –Додатку № 1 до «Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів»затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 309 від 01.03.1999 р.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з’ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв’язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та судом першої інстанції встановлено, на підставі угоди про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення № 0302-117 від 27.10.2003 року, укладеної між позивачем та Харківським національним університетом ім. В.Н. Каразіна, позивач з 10 листопада 2003 року по 01 листопада 2006 року навчався в докторантурі даного навчального закладу за державним замовленням.
Відповідно до п. 1.5 угоди від 27.10.2003 р. № 0302-117, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна зобов’язується забезпечити позивача після закінчення навчання в докторантурі за умови виконання індивідуального плану місцем працевлаштування згідно з державним замовленням та цією угодою у Комунальному житлово-експлуатаційному підприємстві № 5 Київського району м. Харкова на посаді головного інженера.
Відповідно до п. 2.6 угоди, позивач зобов’язується відпрацювати не менше трьох років в Комунальному житлово-експлуатаційному підприємстві № 5 Київського району м. Харкова на посаді головного інженера.
07.06.2005 р. між позивачем та Харківським національним університетом ім. В.Н. Каразіна укладено додаткову угоду № 1 до угоди № 0302-117 від 27.10.2003 р. про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення.
Відповідно до п.п. 1, 2 додаткової угоди, з розділу 1.5 угоди виключено такі слова «Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 5 Київського району міста Харкова, посада головного інженера (лист № 247 від 16.06.2004 р.)»та з розділу 2.6 угоди виключено такі слова «Комунальному житлово-експлуатаційному підприємстві № 5 Київського району міста Харкова, посада головного інженера (лист № 247 від 16.06.2004 р.).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що умови угоди про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення № 0302-117 від 27.10.2003 р., укладеної між позивачем та Харківським національним університетом ім. В.Н. Каразіна не містять відомостей про зобов’язання позивача відпрацювати у вищому навчальному закладі, науковій установі, які направляли докторанта на навчання за рахунок державного замовлення, положення п. 6 Типової угоди про підготовку аспіранта (докторанта) за рахунок державного замовлення, щодо обов’язку докторанта не менше трьох років відпрацювати у вищому навчальному закладі, науковій установі, які направляли докторанта на навчання за рахунок державного замовлення не застосовувалися до позивача, а тому не порушують його право на працевлаштування, передбачене п.11 ч. 15 Положення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 53 Конституції України, кожен має право на освіту.
Згідно ст. 2 Закону України «Про вищу освіту», законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається з законів України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього.
Приписами п. 2 ст. 44 Закону України «Про освіту»встановлено, вищі навчальні заклали здійснюють свою діяльність за державним контрактом (замовленням) та угодами як основною формою регулювання відносин між навчальними закладами та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.
Відповідно до п. 3 ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Згідно ст. 58 Закону України «Про вищу освіту», основними формами підготовки наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації є аспірантура (ад'юнктура) і докторантура. Аспірантура (ад'юнктура) і докторантура створюють умови для безперервної освіти, підвищення науково-педагогічної і наукової кваліфікації громадян і здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук. Асистентура-стажування відкривається при вищих навчальних закладах мистецького профілю і є основною формою підготовки науково-педагогічних, творчих і виконавських кадрів зі спеціальностей мистецьких напрямів. Підготовка кандидатів і докторів наук здійснюється вищими навчальними закладами третього і четвертого рівнів акредитації, науково-дослідними установами та їх відокремленими підрозділами. Порядок підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», основними формами підготовки наукових кадрів є аспірантура та докторантура. Порядок вступу та навчання в аспірантурі та докторантурі встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 117 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 309 було затверджено Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів.
Пунктом 4 зазначеного Положення передбачено, підготовка в докторантурі здійснюється за рахунок:
коштів Державного бюджету України –за державним замовленням для роботи у державному секторі народного господарства;
коштів юридичних та фізичних осіб –на умовах контракту –для роботи у державному і недержавному секторах народного господарства.
Таким чином, у разі коли підготовка докторантів здійснюється за кошти Державного бюджету відповідно до направлень навчальних закладів, установ, організацій, докторант має зобов’язання перед ними щодо відпрацювання. З цією метою до Типової угоди було внесено в частину зобов’язань докторанта підпункт 6 «відпрацювати не менше трьох років у вищому навчальному закладі, науковій установі, які направляли аспіранта (докторанта) на навчання за рахунок державного замовлення».
Виключення цього пункту з угоди позбавить навчальні заклади, установи, організації, які направляли докторанта на навчання, гарантій щодо забезпечення потреби останніх у наукових, науково-педагогічних кадрах. Такі навчальні заклади, установи, організації змушені будуть вживати додаткових заходів для заповнення вакансій, що потребуватиме додаткового часу та негативного вплине на їх навчальний процес і наукову діяльність.
Типовий договір –це затверджена компетентним органом письмова форма договору із заздалегідь визначеними умовами. Одні з умов, зазначених в договорі типовому, є обов’язковими для сторін, інші носять рекомендаційних характер.
Отже, Кабінет Міністрів України постановою від 01.03.1999 р. № 309 затвердив примірну Типову угоду як зразок одного із документів, які регулюють правовідносини між навчальним закладом та докторантом.
Однак, це не означає, що всі його пункти мають бути зазначені в самому документі. Тобто, в разі відсутності направлення в докторантуру, навчальний заклад не може вимагати відпрацювання докторантом у примусовому порядку і така позиція в договір не вноситься.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що ні в угоді від 27 жовтня 2003 року, ні в Додатковій Угоді від 07.06.2005 року не вказано про те, що університет направляв позивача до докторантури, а також те, що університет зобов’язаний його працевлаштувати. В Угоді зазначалося, що комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 5 Київського району м. Харкова зобов’язалося працевлаштувати ОСОБА_6, однак листом від 27.05.2005 р. відмовилося його працевлаштувати і з цим погодився позивач, підписавши Додаткову Угоду від 07.06.2005 р.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 113, п. 5 ст. 116 Конституції України, абз.1 п. 1 ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення політики у сфері освіти, науки і культури.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з вищевикладеного, оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 309 «Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів»прийнята в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами, а тому, на думку колегії суддів, не порушує прав та інтересів позивача.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діяла до 07.07.2010 р.), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 100 КАС України (в редакції, що діяла до 07.07.2010 р.), передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З матеріалів справи вбачається, що з даним позовом ОСОБА_6 звернувся 21 жовтня 2009 року, про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті в якому позивач надіслав до суду адміністративний позов разом із додатками (а.с.11).
Угоду між позивачем та Харківським національним університетом ім. В.Н. Каразіна про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення № 0302-117 укладено 27.10.2003 р. Тобто з цього часу, позивач став учасником публічно-правових відносин, які регулюються Положенням «Про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 309 від 01.03.1999 р.
Як вбачається з письмових заперечень, які містяться в матеріалах справи, відповідач наполягав на застосуванні до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 100 КАС України.
Крім цього, позивач не наводить жодних обґрунтованих підстав, які незалежно від волі позивача перешкоджали б йому використати право на судовий захист своїх прав та інтересів в строк, передбачений КАС України.
Враховуючи, що інших строків для звернення до адміністративного суду з таким позовом ані Кодексом адміністративного судочинства України, ані іншими законами України не передбачено, судова колегія приходить до висновку, що пропущення позивачем без поважних причин річного строку для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, передбаченого ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діяла до 07.07.2010 р.) є підставою для відмови йому у задоволенні позову.
Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2010 року - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
суддя
суддя Л.П. Борисюк
І.О. Грибан
О.А. Губська
Повний текст ухвали складено та підписано –08.02.2011 р.