КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-1439/10/2370                                                           Головуючий у 1-й інстанції:   

Суддя-доповідач:  Коротких А. Ю.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2011 р.                                                                                 м. Київ

Справа № 2-а-1439/10/2370

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:                                                        Коротких А.Ю.,

суддів:                                                                              Літвіної Н.М.,

                                                                                         Чаку Є.В.,

при секретарі:                                                                  Корж В.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Агропостачальна компанія «Бєлагросервіс»та Державної податкової інспекції в Корсунь - Шевченківському районі Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агропостачальна компанія «Бєлагросервіс»до Державної податкової інспекції в Корсунь - Шевченківському районі Черкаської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

                                                                 В С Т А Н О В И В :

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року позов було задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких просять суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду. Позивач у своїй апеляційні скарзі також просить ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов, у свою чергі відповідач просить ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги обидва апелянти аргументують тим, що судом першої інстанції були неповно з’ясовані всі обставини справи, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Працівниками відповідача було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.06.2009 року, за результатами якої складений акт № 62/01-035/33003857 від 04.11.2009 року. Згідно висновків вказаного акту, позивачем було порушено норми п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі –Закон № 334/94, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме віднесено до валових витрат витрати, які не підтверджені належними первинними документами та не використовувались у власній господарській діяльності, у результаті чого позивачем було завищено валові витрати. Також порушено п. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі –Закон № 168/97, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за витратами, які не використувувались у власній господарській діяльності та п.п. 3.1.1 п. 3.1 статті 3, п «г»п.п. 4.2.9  п. 4.2 статті 4, п. «а»п.п. 19.2. п. 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889-IV (далі –Закон № 889, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: неоподаткування доходу, отриманого платниками податку від його працедавця, як додаткове благо, за суми грошового відшкодування вартості проїзду працівників в громадському транспорті в сумі 12 064 грн. 25 коп., що спричинило заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 1809 грн. 65 коп.

За наслідками висновків вказаного акту та після процедури адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів, відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення: № 0047741700/2 від 16.03.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб (основний платіж в сумі 1 809 грн. 65 коп. та штрафні санкції в сумі 3 619 грн. 30 коп.), № 0001982303/2 від 23.03.2010 року - податкове зобов’язання з податку на додану вартість (основний платіж в сумі 7217 грн. та штрафні санкції в сумі 3609 грн. та № 0001972303/2 від 29.03.2010 року, податкове зобов’язання з податку на прибуток штрафними санкціями в сумі 96 571 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, перевіряючими встановлено, що позивачем було віднесено до валових витрат витрати за договорами з ТОВ «КМЦ «НИ ХАО МАУС»про надання консультаційно-сервісного обслуговування № 1 від 02.02.2009 року.

На підтвердження факту отримання товариством цих послуг до перевірки надано наступні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): № ОУ-0000001 від 02.02.2009р. про надання інформаційно-консультаційних послуг на загальну суму 36 083 грн. 33 коп., включені до складу валових витрат у І кварталі 2009 року; № 2 від 05.03.2009р. про надання інформаційно-консультаційних послуг на загальну суму 22 750 грн., включені до складу валових витрат у ІІ кварталі 2009 року; № 3 від 05.04.2009р. про надання інформаційно-консультаційних послуг на загальну суму 28 858 грн. 33 коп., включені до складу валових витрат у ІІІ кварталі 2009 року.

Пунктом. 5.1. ст. 5 Закону№ 334/94 дано визначення поняттю «валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати)»- сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Таким чином, використання витрат у власній господарській діяльності є обов`язковою ознакою, яка необхідна для віднесення їх до складу валових витрат чи ні.

Крім того, відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, будь-які витрати, крім наявності ознак, передбачених п.п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону № 334/94, мають бути підтверджені первинними документами.

У відповідності до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року № 996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вірно було зазначено судом першої інстанції, вказані акти виконаних робіт не містять змісту та обсягу господарської операції, що унеможливлює з`ясування питання, які саме та у яких обсягах послуги були надані. Вказані документи не можуть бути віднесені до первинних документів, які підтверджують надання послуг позивачу, а тому неможливо встановити, чи використовувались вказані витрати у господарській діяльності позивача.

Також, позивачем було віднесено до валових витрат суми коштів, сплачених ним за транспортні послуги, отримані від ТЧУП «Трактородеталь-Сервіс»в сумі 2315, 43 грн., які не підтверджені первинними документами.

Згідно вказаного вище акта перевірки, позивачем  за період 2008 року було занижено суму податку на прибуток у загальному розмірі 193 142, 00 грн.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що податкове повідомлення –рішення було винесено на суму 96571, 00 грн. штрафних санкцій. У якості підстави для нарахування такої суми штрафних санкцій визначено п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-III (далі –Закон № 2181, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону, «У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.»

Відповідно до п. 6.1 ст.6 Закону № 2181, «У разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).»

Вказаними нормами передбачено, що у податковому повідомленні-рішенні мають бути обов`язково визначені сума податкового зобов`язання та сума штрафу, яка розраховується з суми такого зобов`язання.

Таким чином, податковим повідомлення-рішеням № 0001972303/2 від 29.03.2010 року позивачу було донараховано суму штрафних санкцій, однак враховуючи причинно-наслідковий зв`язок між сумою податкового зобов`язання та штрафу, який вираховується за п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181, колегія суддів вважає вказане податкове повідомлення-рішення неправомірним. Податковий орган не може застосовувати штрафні санкції у розмірі 50 % податкового зобов`язання, яке не визначено ним у встановленому Законом № 2181 порядку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність визнання недійсним податкового повідомлення –рішення № 0001972303/2 від 29.03.2010 року.

З приводу податкового повідомлення-рішення №0001982303/2 від 23.03.2010 року, то колегія суддів відзначає наступне.

У відповідності до п.п.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону № 168/97, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як свідчать матеріали справи, податковий кредит було сформовано позивачем за операціями з ТОВ «КМЦ «НИ ХАО МАУС»при наданні консультаційно-сервісного обслуговування.

Враховуючи те, що вказані витрати не використовувались у господарській діяльності, то і сума ПДВ також не відносяться до податкового кредиту. Тому, податкове повідомлення-рішення №0001982303/2 від 23.03.2010 року є правомірним.

Щодо подакткового повідомлення-рішення № 0047741700/2 від 16.03.2010 року, колегія суддів відзначає наступне

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було донараховано податкове зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб, яке виникло внаслідок відшкодування позивачем своїм працівникам витрат на проїзд у міському транспорті у зв`язку зі службовою необхідністю.

У відповідності до п.п 3.1.1 п. 3.1ст. 3 Закону № 889, об'єктом оподаткування резидента є  загальний місячний оподатковуваний дохід.

Згідно з п.1.2 ст.1 вказаного Закону, дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Однак, відповідно до п.п 4.3.2 п. 4.3 ст.4 Закону № 889, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що якщо специфіка роботи підприємства вимагає для виконання службових обов'язків переміщення працівників від одного об'єкта до іншого, що засвідчується відповідними документами (фактичними маршрутами такого переміщення працівників, платіжними документами та авансовими звітами), вартість придбаних підприємством проїзних квитків, які персонально не розподіляються між працівниками, а видаються їм у міру потреби для виконання виробничих завдань (у зв'язку зі специфікою роботи), а також суми, відшкодовані працівникам за проїзд під час виконання ними службових обов'язків, які за специфікою виконуваної роботи вимагають переміщення цих працівників від одного об'єкта до іншого, з метою оподаткування розглядається з урахуванням положень підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889 і не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати (пп. 3.20), розробленою відповідно до Закону України «Про оплату праці»та затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, вартість таких проїзних квитків не належить до фонду оплати праці.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що відшкодування вартості проїзду працівників в службових цілях в сумі 12 064 грн. 25 коп. позивачем правомірно віднесено до валових витрат.

Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів, у відповідності до ч.2 ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов частково.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Агропостачальна компанія «Бєлагросервіс»та Державної податкової інспекції в Корсунь - Шевченківському районі Черкаської області задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 червня 2010 року скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги частково.

Визнати недійсним податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області № 0047741700/2 від 16 березня 2010 року та № 0001972303/2 від 29.03.2010 року.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:                                                                                  Коротких А.Ю.

Судді:                                                                                    Літвіна Н.М.

                                                                                               Чаку Є.В.

Повний текст виготовлено: 15.02.2011 року