ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/7422/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Попова В.Ф.,

секретарРябчич А.М.,

за участю:

представника позивачки ОСОБА_1 ,

представниці відповідача Наумової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Херсонської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_2 (далі позивачка) звернулась в суд з адміністративним позовом до Херсонської обласної прокуратури (далі відповідач) в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу, передбаченого ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII за період з 27.03.2020 до 22.10.2021 включно.

2. Зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_2 , виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII з урахуванням належних надбавок та премій, та виплатити різницю недоотриманої суми заробітної плати за період з 26.03.2020 до 22.10.2021 включно з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

3. Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та невиплату ОСОБА_2 вихідної допомоги при звільненні;

4. Зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 № 100.

В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав повністю і зазначив, що ОСОБА_2 з 01.08.2006 р. працювала у органах прокуратури, а з 15.12.2015 по 22.10.2021 включно займала посаду прокурора Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області. За рішенням П`ятнадцятої кадрової комісії від 13.09.2021 №212 позивачку визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію. На день звільнення в порушення ст. 44 КЗпП України ненараховано та не виплачено вихідну допомогу. Крім того, у період роботи з 27.03.2020 по дату звільнення нараховувалась заробітна плата, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 505, тобто з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", у той час, як з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020, розмір посадового окладу прокурора окружної прокуратури повинен становити 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Посилаючись на зазначені норми права просить повністю задовольнити позовні вимоги.

Представниця відповідача позовні вимоги не визнала і зазначила, що Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019 (далі - Закон № 113-ІХ) не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора у зв`язку з рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача є неуспішне проходження атестації. Тобто цей юридичний факт (підстава звільнення позивача) є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв`язку з яким ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Ураховуючи те, що позивача звільнено з підстав визначених Законом № 113-ІХ, якими не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №820/1119/16.

Щодо вимог які стосуються заробітної плати зазначила, що у період з 26.03.2020 по 21.10.2021 заробітна плата позивачці нараховувалась і виплачувалась відповідно до приписів Постанови КМУ № 505. Законом № 113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури та внесено зміни, у тому числі до Закону № 1697-УІІ. У ч. 1 ст. 7 Закону № 1697 слова "регіональні" та "місцеві" замінено відповідно на "обласні" та "окружні", а пункт 4 цієї частини 1 та статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено. Статтею 15 Закону № 1697 визначено виключний перелік посад в обласних та окружних прокуратурах (у редакції Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ).

Відповідно до п. 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-1Х, до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Таким чином, до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Окружні прокуратури розпочали роботу з 15.03.2021 відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 № 40.

Позивачку не було переведено до окружної прокуратури та не було звільнено, а тому за нею зберігався відповідний статус прокурора Генічеської місцевої прокуратури, а оплата праці здійснювалась відповідно до постанови КМУ від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". На правовідносини щодо нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_2 як прокурору місцевої прокуратури у період з 26.03.2020 по 21.10.2021, рішення Конституційного Суду України № 6-р/20 не поширюється, оскільки ці правовідносини з 25.09.2019 врегульовано іншим нормативно-правовим актом. Закон № 113-ІХ є чинним та неконституційним не визнано.

Судом встановлені такі обставини по справі.

З 01.08.2006 р. ОСОБА_2 працювала у органах прокуратури, а з 15.12.2015 по 22.10.2021 включно - займала посаду прокурора Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області, що підтверджується копією трудової книжки.

За рішенням П`ятнадцятої кадрової комісії від 13.09.2021 №212 ОСОБА_2 визнано такою, що не успішно пройшла атестацію.

На підставі рішення кадрової комісії Херсонською обласною прокуратурою прийнято наказ від 21.10.2021 №864к про звільнення ОСОБА_2 з посади прокурора Генічеської місцевої прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури з "22" жовтня 2021 року на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019.

У період роботи з 27.03.2020 по дату звільнення, ОСОБА_2 нараховувалась заробітна плата, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 505.

При звільненні ОСОБА_2 ненараховано та невиплачено вихідну допомогу при звільненні.

Вищезазначені обставини підтвердженні письмовими доказами по справі, визнані сторонами і не спростовуються відповідачем.

Позовні вимоги ОСОБА_2 складаються з двох частин - це невиплати вихідної допомоги при звільненні та протиправного нарахування заробітної плати згідно постанови КМУ № 505 без врахування рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020.

Заслухавши сторони, дослідивши письмові докази по справі, застосовуючи норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з такого.

Суд вважає, що вимоги які стосуються нарахування та виплати вихідної допомоги підлягають задоволенню виходячи з приписів законодавства та правових позицій Верховного Суду.

Законом України "Про прокуратуру" № 1697-VII (далі - Закон № 1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; ... .

Законом України № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".

Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Виходячи з приписів вищенаведеного законодавства, ВС КАС у Постанові від 23.12.2020 року по справі № 560/3971/19 прийшов до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Верховний Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Таким чином, враховуючи наведену позицію Верховного суду, яка в подальшому підтверджена також у Постанові ВС КАС від 21.01.2021 року у справі № 260/1890/19, суд приходить до висновку що позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд відхиляє посилання представниці відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже, суд враховує правову позицію, викладену в постанові від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, постанові від 21.01.2021 року у справі № 260/1890/19 яка є останньою в цій категорії спорів.

Щодо позовних вимог про нарахування та стягнення заробітної плати, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги позивачка обґрунтовує посилаючись на рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 яким визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697- VII від 14.10.2014 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тому позивачка вважає, що проведення розрахунку та здійснення виплат заробітної плати повинно бути проведено згідно зі ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". Саме тому просить визнати протиправним ненарахування їй заробітної плати відповідно до вказаної статті з 27.03.2020 року по день звільнення.

Судом встановлено і не спростовується сторонами, що у період з 26.03.2020 по 21.10.2021 позивачці нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, виходячи з розміру посадового окладу прокурора, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", розмір якого є меншим, ніж визначений ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-УІІ.

Суд повністю погоджується з правовим обґрунтуванням позиції відповідача щодо застосуванням правових норм при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачці.

Так, до 14.12.2015 порядок матеріального забезпечення прокурорів визначався ст. 49 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ (1991 року). За змістом наведеної норми, розмір посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років, що є складовими заробітної плати прокурорів, затверджувався Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів.

Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджувався Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури та визначено розміри посадових окладів прокурорів.

З набранням чинності Законом № 1697, 15.07.2015 втратив чинність Закон України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ 1991 року, крім ч. 1 ст. 49, яка втратила чинність з 15.12.2015 (п. 3 розд. XII "Прикінцеві положення").

Законом № 1697-УІІ визначено нові розміри посадових окладів працівників органів прокуратури.

Згідно з ч. 2 ст. 81 Закону № 1697-УІІ заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за вислугу років, виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону № 1697-УІІ посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат, з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат, з 01.01.2017-12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом прокурора регіональної прокуратури - 1,2.

Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі по тексту -Закон №113-ІХ), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури та внесено зміни, у тому числі до Закону № 1697-УІІ.

Так, у ч. 1 ст. 7 Закону № 1697 слова "регіональні" та "місцеві" замінено відповідно на "обласні" та "окружні", а пункт 4 цієї частини 1 та статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено.

Статтею 15 Закону № 1697-УІІ визначено виключний перелік посад в обласних та окружних прокуратурах (у редакції Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ).

Відповідно до п. 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-1Х, до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Таким чином, до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Окружні прокуратури розпочали роботу з 15.03.2021 відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 № 40.

Як встановлено судом і неоспорюється позивачкою, її не було переведено до окружної прокуратури у передбаченому Закон порядку, та не було звільнено, а тому за нею зберігався відповідний статус прокурора Генічеської місцевої прокуратури та оплата праці здійснювалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури та визначено розміри посадових окладів прокурорів.

Суд погоджується з висновком відповідача, що на правовідносини щодо нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_2 як прокурору місцевої прокуратури у період з 26.03.2020 по 21.10.2021, рішення Конституційного Суду України № 6-р/20 не поширюється, оскільки ці правовідносини з 25.09.2019 врегульовано іншим нормативно-правовим актом ніж той що був предметом розгляду Конституційного Суду України. Закон № 113-ІХ є чинним та неконституційним не визнано.

Таким чином, майнові права позивачки на отримання заробітної плати у відповідному розмірі прокуратурою не порушено, оскільки при нарахуванні та виплаті заробітної плати застосовувались чинні нормативно-правові акти, які з огляду на положення ч. 2 ст. 19 Конституції України були обов`язковими для виконання.

Виходячи з викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Керуючись ст. 242-246 КАС України, суд

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури, щодо ненарахування на невиплати ОСОБА_2 вихідної допомоги при звільненні.

Зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру (ЄДРПОУ 04851120) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу при звільненні.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 26 січня 2022 р.

Суддя В.Ф. Попов

кат. 106030000