ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2011 р. Справа № 2а/0470/1898/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кучми К.С.
при секретаріГоробець Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства "Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправними та зобов"язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2011 року позивач звернувся до адміністративного суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог послався на те, що рішенням Третейського суду від 17 листопада 2010 року за ним визнано право власності на нежитлове приміщення № 91 - офіс на 1-му поверсі житлового будинку літ. А-5, поз. 1-10, загальною площею 103,6 м2, літ.а- ґанок по АДРЕСА_1 без додаткового акту введення в експлуатацію. На підставі даного рішення 22 грудня 2010 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровська по справі № 6-104/2010 було видано виконавчий лист. Втім у подальшому у реєстрації права власності на підставі рішення позивачу було відмовлено відповідачем, що він вважає неправомірним, у зв’язку з чим вимушений був звернутися до суду з даним позовом. На підставі викладеного просив суд: визнати протиправними дії КП «ДМБТІ», щодо відмови ОСОБА_3 в реєстрації права власності на підставі рішення третейського суду від 17 листопада 2010 року, виконавчого листа Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2010 року; скасувати рішення державного реєстратора Трикоз Наталії Володимирівни від 14 січня 2011 року щодо відмови позивачу в реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, без акту введення в експлуатацію на підставі рішення третейського суду від 17 листопада 2010 року, яке було винесене на підставі Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», виконавчого листа Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2010 року та зобов`язати відповідача зареєструвати за ним право власності на нежитлове приміщення №91 - офіс, літ. а - ґанок по АДРЕСА_1 без додаткового акту введення в експлуатацію на підставі рішення третейського суду від 17 листопада 2010 року, винесеного на підставі Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», виконавчого листа Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2010 року.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні пред’явлені позовні вимоги не визнав, заперечував проти задоволення позову посилаючись на його необґрунтованість.
Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи вважає, що адміністративний позов слід задовольнити з таких підстав.
Судом встановлено, що рішенням Третейського суду, прийнятим згідно Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 17 листопада 2010 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на нежитлове приміщення № 91 - офіс на 1-му поверсі житлового будинку літ. А-5, поз. 1-10, загальною площею 103,6 м2, літ.а- ґанок по АДРЕСА_1 без додаткового акту введення в експлуатацію. Справжність підпису арбітру на рішенні засвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за №2158. На підставі даного рішення 22 грудня 2010 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровська по справі № 6-104/2010 було видано виконавчий лист. /а.с.6-8/.
29.12.2010 року позивачем було подано заяву до КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради про реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі рішення Третейського суду, прийнятого відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 17.11.2010 року та виконавчого листа від 22.12.2010 року.
Однак 14 січня 2011 року реєстратором КП «ДМБТІ» Трикоз Наталією Володимирівною було винесено рішення про відмову у державній реєстрації права власності./а.с.17, 18/. При постановленні відмови державний реєстратор посилався на те, що арбітражне рішення не підлягає державній реєстрації в КП «ДМБТІ», необхідність прийняття нерухомого майна в експлуатацію на, що також посилався представник відповідача під час судового розгляду, як на підстави не визнання пред’явлених позовних вимог. Однак погодитись з таким висновком реєстратора не можна, виходячи з наступного.
У відповідності зі ст.41 Конституції України кожний має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. У відповідності зі ст.319 ЦК України, власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
На підставі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним правовстановлюючого документа.
Позивач на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2008 року, укладеного між ним та ОСОБА_6 набув у власність квартиру № 91, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1. Даний договір був посвідчений нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі № 2605. /а.с.9/. В подальшому право власності на дане нерухоме майно було зареєстровано у КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради 10.04.2008 року згідно витягу про реєстрацію права власності № 18447346. /а.с.10, 11/.
Визнання права власності за позивачем на нерухоме майно ґрунтується на нормах законодавства та не може ставитись під сумнів державним реєстратором.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» «арбітраж» - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України. Із цього визначення очевидно що законодавцем постановлено знак рівності між визначеннями «арбітраж» та третейський суд. Відповідно до п.1 ст.35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, знається обов'язковим. Підстави для відмови у визнанні чи виконання рішення, постановленого в порядку Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» вичерпно визначені у ст. 36 даного закону.
З урахуванням того, що арбітраж - це саме і є третейський суд в розумінні тлумачення термінів, наведених у ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та рішення третейського суду має обов'язкову силу відповідно до ст.50 Закону України «Про третейські суди». Відповідно до ч.4 ст. 8 Закону України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію» речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» Державний реєстратор прав самостійний у прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та відмову в такій реєстрації і здійснює повноваження тільки відповідно до закону. Дії державного реєстратора щодо державної реєстрації прав або відмови в такій реєстрації можуть бути оскаржені до суду.
Посилання відповідача при відмові в реєстрації права власності на п.3.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002, Наказ Мінюсту 18.02.2002 р. № 157/6445 є неправомірним, адже Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 було визначено перелік правовстановлювальних документів, на і яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, в тому числі і рішення судів.
Так, відповідно до ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є зокрема рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили. У ст.24 того ж Закону наведений вичерпний перелік підстав, з яких може мати місце відмова у реєстрації права власності.
В тому числі і третейських судів, адже, як визначено вже згаданими положеннями Закону України «Про третейські суди» (ст.50, 55), рішення третейських судів мають обов'язкову силу і підлягають добровільному обов'язковому виконанню, а за необхідності - виконуються примусово на підставі виконавчого документу, а рішення, постановлене на підставі Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» саме і відноситься до рішень третейських судів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані відповідачеві необхідні для реєстрації права власності правовстановлюючі документи. Посилання реєстратора на невідповідність їх вимогам, установленим зазначеним Законом та іншими нормативно-правовими актами, або неможливість установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, оцінюються судом критично, оскільки наведене в оскаржуваному рішенні мотивування фактично полягає у наданні правової оцінки змісту та обґрунтованості рішення, яке реєструється, що є неприпустимим, як це прямо зазначено у п.10 постанови Пленуму ВСУ від 13.06.2007 року № 8 “Про незалежність судової влади”, оскільки такою функцією наділені лише суди апеляційної та касаційної інстанцій у межах відповідних проваджень.
Щодо посилань реєстратора та представника відповідача в судовому засіданні на те, що дане нерухоме майно підлягає введенню в експлуатацію згідно приписам ст. 331 ЦК, то Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехстальпроект», Ліцензія АВ № 051902, яка дійсна з 21.04.2006 року до 21.04.2011 року 11 листопада 2010 року було проведено інструментальне обстеження конструкцій нежитлового приміщення № 91 - офісу та ґанку літ. а по АДРЕСА_1, що належить позивачу. Згідно даного обстеження та висновку, несучі конструкції нежитлового приміщення (фундаменти, стіни, перегородки, перекриття) знаходяться у нормальному та задовільному стані, деформації та пошкодження відсутні (категорії 1 і 2), відповідають усім санітарним, протипожежним, будівельним нормам, придатні для подальшої експлуатації.
При урахуванні технічного висновку за результатами обстеження вищевказаних конструкцій нежитлового приміщення позивача на підставі ч.2 ст.8 ЦК України у відповідності до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права) встановлено, що прийняття в експлуатацію об’єкта полягає у визначенні готовності закінченого будівництвом, будівельним і іншим нормам і правилам, необхідним при прийнятті в експлуатацію. Готовність нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, у всіх аспектах визначена будівельно-технічним висновком.
Таким чином, нежитлове приміщення з усіма його складовими частинами є прийнятим до експлуатації та не потребує проведення іншого дослідження готовності до експлуатації – прийняття до експлуатації, в тому числі складання актів прийняття до експлуатації.
Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Підстав звільнення від доказування сторонами не заявлено, судом не встановлено. Надані позивачем докази та обґрунтування позову доведені в судовому засіданні. Відповідачем не доведено правомірність своїх дій, що стосуються предмету позову. Факти, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини підтверджуються наявними та дослідженими в судовому засіданні доказами. Вказане є підставою для задоволення позову.
Керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 94, 122, 158 – 163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, щодо відмови ОСОБА_3 в реєстрації права власності на підставі рішення третейського суду від 17 листопада 2010 року, виконавчого листа Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2010 року.
Скасувати рішення державного реєстратора Трикоз Наталії Володимирівни від 14 січня 2011 року щодо відмови ОСОБА_3 в реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, без акту введення в експлуатацію на підставі рішення третейського суду від 17 листопада 2010 року, яке було винесене на підставі Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», виконавчого листа Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2010 року.
Зобов`язати Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради зареєструвати за ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) право власності на нежитлове приміщення №91 - офіс, літ. а - ґанок по АДРЕСА_1 без додаткового акту введення в експлуатацію на підставі рішення третейського суду від 17 листопада 2010 року, винесеного на підставі Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», виконавчого листа Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2010 року.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.
Повний текст постанови складений 01 березня 2011 року.
Суддя
К.С. Кучма