Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-15067/10 Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В.В.
Доповідач - Городнича В.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Баранніка О.П., Глущенко Н.Г.
при секретарі - Лещинській О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2010 року
по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю Універсального комерційного банку Камбіо»в особі філії «Дніпропетровська дирекція ТОВ УКБ «Камбіо»звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Леолайт», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Ухвалою суду від 27 січня 2010 року провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ Універсального комерційного банку «Камбіо»до ТОВ «Леолайт було закрито.
Рішенням Амур –Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2010 року позов Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Камбіо» заборгованість по кредитному договору в розмірі 524565, 06 грн., та вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк Камбіо»відмовити в повному обсязі.
Як на підстави апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що рішення є незаконним, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд не з'ясував всі обставини по справі, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 08 травня 2007 року між позивачем та ТОВ «Леолайт»було укладено кредитний договір №51/05-07 на суму 500 000 грн. зі сплатою 20%, за умови якщо позичальник проводить всі свої безготівкові розрахунки виключно через поточний рахунок банку, або 24 % за умови, якщо позичальник проводить не всі свої безготівкові розрахунки виключно через поточний рахунок банку строком до 07 травня 2009 року.
Відповідно до додаткової угоди №3 від 09.12.2008 року до кредитного договору №51/05-07 від 08.05.2007 року позивач відкрив позичальнику кредитну лінію у сумі 500 000 грн. на поповнення облікових коштів зі сплатою за користування кредитом 30 % річних.
Згідно п.5.6 даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Згідно Виписки/Особового рахунку з 01.01.2007 року по 23.03.2009 року кредитну суму у розмірі 500 000 було видано ТОВ «Леолайт», однак відповідач ТОВ «Леолайт»порушив взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, допустивши неповернення кредитних коштів, що призвело до утворення заборгованості, яка сплачена добровільно (згідно вимоги щодо усунення порушень виконання кредитного договору від 20.09.2009 року) не була та станом на 23.03.2009 року складала 524565, 06 грн., з яких: заборгованість за кредитом 500 000, 00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками 11 506, 85 грн., прострочені нараховані відсотки 12 739, 72 грн., пеня по простроченим нарахованим відсоткам 318, 49 грн.. В забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 51/05-07 від 08.05.2007 року було укладено:
- договір застави майна №51/05-07-1 від 08.05.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, згідно якого останній передав в заставу банку належне йому на праві власності рухоме майно –автомобільні запасні частини заставною вартістю 1008589 грн. 34 коп.;
- договір застави майна №51/05-07-П від 08.05.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, згідно якого останній передав в заставу банку належне йому на праві власності обладнання відповідно до наведеного в договорі переліку на загальну суму 171232 грн. 13 коп. (ринкова вартість буз урахування ПДВ);
- договір поруки №51/05-07-П від 08.05.2007 року між позивачем та відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2, відповідно до п. 3 якого останні зобов'язалися нести солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання в межах його розміру.
За таких обставин, в силу ст.553 суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 524565 грн. 06 коп..
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір суд першої інстанції повно та правильно з’ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягали застосуванню, висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Доводи відповідача стосовно порушення позивачем вимог ст.559 ЦПК України в частині підвищення банком процентної ставки за кредитним договором без згоди поручителя спростовуються наявними в матеріалах справи додатковими угодами від 03 листопада 2008 року та від 09 грудня 2008 року, які підписані власноручно відповідачем, як директором ТОВ «Камбіо», та в яких викладено питання щодо підвищення процентної ставки/а.с.32,33/. Знаючи про наявність вказаних додаткових угод ОСОБА_2Г, як поручитель не оскаржив даного факту.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи ОСОБА_2 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів, –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –відхилити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2010 року –залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді: