Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 лютого 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів: Буцяка З.І., Ковальчук Н.М.
з участю секретаря Сеньків Т.Б.,
представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 12 січня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики укладеним та стягнення боргу за договором позики ,-
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору позики та стягнення 70000 грн. боргу за цим договором.
У лютому 2010 року ОСОБА_3 змінив позовні вимоги і просив визнати договір позики укладеним. Одночасно просив стягнути з відповідача на його користь 70 000 грн. боргу за цим договором.
Вимоги обґрунтовував тим, що 27 травня 2005 року відповідач позичив у нього 80000 грн. про що написав письмову розписку.
У серпні 2007 року відповідач повернув йому 10000 грн., а решту боргу відмовляється повертати.
Із посиланням на ст. 1046 ЦК України просив стягнути борг в сумі 70000 грн. та стягнути судові витрати по справі.
Рішенням Рівненського міського суду від 12 січня 2011 року визнано що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 27 травня 2005 року було договір позики . Одночасно суд стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 70000 грн. боргу за цим договором та стягнув 120 грн. витрат на ІТЗ.
Цим же рішенням суд стягнув із ОСОБА_2 700 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказував на незаконність рішення місцевого суду .
Зазначив , що суд безпідставно відхилив докази , які свідчили , що ОСОБА_2 коштів у позивача не позичав , розписок про позику коштів не писав та не підписував.
Окрім того вказував , що суд не застосував до спірних правовідносин позовну давність , хоча відповідач подав до суду письмову заяву про її застосування.
Із цих підстав просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову за позовною давністю.
ОСОБА_3 та його представник до суду не з"явилися без поважних причин , а тому суд вирішив справу без їх участі.
За результатами апеляційного розгляду справи колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Визнаючи договір позики укладеним та стягуючи на користь позивача кошти за договором позики , суд першої інстанції виходив із того , що сторони в належній формі досягли домовленості щодо всіх істотних умов договору і на виконання цієї домовленості одна із сторін передала іншій стороні кошти , а позичальник відмовляється їх повертати.______________________________
Справа № 22- 477-11 Головуючий в суді 1 інст. Головчак М.М.
Категорія № 27 Суддя-доповідач Мельник Ю.М.
Колегія суддів в повному обсязі з таким рішенням місцевого суду погодитися не може з таких підстав.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі , визначені родовими ознаками , а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж кількості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей , визначених родовими ознаками.
Згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ , який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Із розписки від 27 травня 2005 року вбачається, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 80000 грн. , які зобов»язувався повернути позиикодавцеві до 1 вересня 2005 року ( а.с. 40)
ОСОБА_2 заперечував той факт, що він підписував вказану розписку.
Для перевірки такого твердження відповідача суд за клопотанням відповідача призначив почеркознавчу експертизу. ( а.с. 55).
Для проведення експертизи суд зобов»язав ОСОБА_2 надати вільні зразки його підписів та оплатити експертизу.( а.с.56,62).
ОСОБА_2 вільних зразків підпису не надав і відмовився від оплати коштів за проведення експертизи ( а.с. 64).
Відповідно до вимог ст. 146 ЦПК України суд враховуючи відмову відповідача оплатити експертизу та надати вільні зразки підписів , визнав той факт , що розписка була підписана ОСОБА_2
Із пояснень ОСОБА_3 та його розписки ( а.с.65) слідує, що у серпні 2007 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_3 борг в сумі 10000 грн.
Відповідач доказів на спростування таких доводів позивача не надав.
Вчинення відповідачем дій , які свідчать про визнання ним свого боргу відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перериває позовну давність.
Із урахуванням зазначеного суд першої інстанції відповідно до норм матеріального права ухвалив рішення про стягнення із позичальника 70 000 грн. боргу.
У той же час , визнавши правочин укладеним , суд першої інстанції не виконав вимог норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України та ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав чи інтересів.
Такого способу захисту права цивільного як визнання правочину укладеним вказана норма права не передбачає.
Оскільки ні законодавством , ні договором позики не передбачено такого способу захисту права цивільного як визнання правочину укладеним , то у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову в цій частині.
З урахуванням зазначеного колегія суддів прийшла до висновку , що рішення місцевого суду в частині визнання правочину укладеним було ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в позові. В решті рішення місцевого суду слід залишити без зміни , а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 307 , п.4 ч.1 ст. 309 , ст. 316, 317 ЦПК України , колегія суддів,
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 12 січня 2011 року в частині визнання договору позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладеним – скасувати.
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання договору позики укладеним.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни.
Рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду набирають законної сили з моменту проголошення рішення апеляційного суду , але можуть бути оскаржені в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ними законної сили.
Головуючий :
Судді :