Справа № 2а -1718/11

 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   УК Р А Ї Н И

м. Ковель                                                                                                    22 лютого 2011 року

      Ковельський міськрайсуд Волинської обл.

в складі: головуючого-судді Логвинюк І.М.,

розглянувши у письмовому скороченому провадженні в м. Ковелі Волинської обл. справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Ковелі Волинської області про визнання діяння протиправним, зобов»язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни, проведення нарахування та виплати такого підвищення до пенсії надалі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, 1944 р. н., 04.02.11 р. звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного Фонду України у м. Ковелі (далі –відповідач, управління ПФ України у м. Ковелі) про визнання діяння протиправним, зобов»язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни, проведення нарахування та виплати такого підвищення до пенсії надалі, мотивуючи тим, що він має статус дитини війни та має право на отримання державних соціальних гарантій дітям війни, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Цим Законом передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком, що відповідно до вимог закону має проводитись відповідачем. Вважає нарахування та виплату такої надбавки до пенсії не у повному обсязі незаконною та такою, що порушує його право, гарантоване законодавчо. Зазначає, що державні соціальні гарантії, встановлені законом, не можуть бути обмежені або скасовані, що гарантовано Конституцією України. Зазначає, що така надбавка повинна бути виплачена без обмеження  строком відповідно до законодавства. Просить позов задовольнити, визнати діяння відповідача, що полягають у ненарахуванні і невиплаті йому державної соціальної допомоги як дитині війни –30 % надбавки до пенсії, протиправними; зобов»язати нараховувати і виплачувати йому 30 % надбавку до пенсії як дитині війни у повному розмірі за період з 01.01.06 р. по 31.10.10 р. та у подальшому.  

Ухвалою суду від 07.02.11 р. позовні вимоги позивача за період з 01.01.06 р. по 03.08.10 р. включно залишено без розгляду.         

Щодо решти позовних вимог, обґрунтування яких наведено вище, відповідач 17.02.11 р. подав суду письмове заперечення проти позову, мотивоване тим, що хоча позивач дійсно є отримувачем пенсії по віку в управлінні ПФ України у м. Ковелі та, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус дитини війни  і ст. 6 цього Закону було передбачено, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується  замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком, однак, мінімальний розмір пенсії за віком, відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Крім того, ухвалою Конституційного Суду України від 19.05.09 р. № 27-у/2009 підтверджено, що у ч. 3 ст. 28  Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком (встановленого абз.1 ч.1 цієї статті) виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом та не поширення вказаного мінімального розміру пенсії за віком на правовідносини, що виникають на підставі інших Законів. Зазначає, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів та кошти для проведення виплат, пов»язаних з гарантіями, зазначеними у Законі України «Про соціальний за хист дітей війни», отримує з Державного бюджету України. Просить у позові відмовити.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, з’ясувавши обставини справи, вважає, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як слідує з копії посвідчення НОМЕР_1, виданого на ім”я позивача, що дійсно, йому призначена пенсія за віком довічно та він має статус дитини війни, що відповідачем не оспорюється.

Як слідує з довідки № 125 від 01.02.11 р., виданої відповідачем, позивачеві як дитині війни, відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, за період з серпня по жовтень 2010 р. включно  нараховано та виплачено  надбавку до пенсії  в  розмірі, що не відповідає вимогам ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Ненарахування та невиплату відповідачем позивачеві як дитині війни надбавки до пенсії за вказаний період у розмірі, визначеному ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни, суд вважає протиправним з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Закону України ”Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.04 р., дитина війни –це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Державна соціальна гарантія –це   встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільг з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

Як зазначено у ст. 3 даного Закону, державні соціальні гарантії дітям війни встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Ст. 17  Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.00 р. передбачено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються, зокрема, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і

не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав.

Ст. 3 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є

людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно із ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком, що є державною соціальною підтримкою дітей війни.

Посилання відповідача, наведені у письмовому запереченні, не заслуговують на увагу

та не спростовують доводів позивача. Визначення розміру підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” відповідно до порядку, визначеному підзаконним актом - постановою КМ України від 28.05.08 р. № 530 “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, не відповідає вимогам статті 8 Конституції України. За змістом даної конституційної норми, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Отже, нарахування підвищення до пенсії позивачу  за вказаний період мало проводитись та визначатись відповідачем у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як це передбачено статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.04 р. № 2196-1У.

Мінімальний розмір пенсії за віком відповідно до частини третьої статті 19 Закону

України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.91 р. та частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.03 р. № 2017-111 встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Розмір мінімальної пенсії за віком (виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які

втратили працездатність, встановлювався Законом України “Про державний бюджет України на 2010 рік”, Законом України “Про державний бюджет України на 2011 рік”,а тому відповідач мав можливість провести відповідне нарахування допомоги та визначити її розмір.

Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30.04.02 р. № 80-2, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25.02.08 р. №5-5 (зареєстрованої в МЮ України 13.03.08 р.) управління Пенсійного фонду України в місті (районі) відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

На даний час відповідачем нарахування підвищення до пенсії позивачу за вказаний

період не проведено, а тому суд вважає, що позивач має право вимагати нарахування такого підвищення до пенсії відповідно до даної норми Закону.

Посилання відповідача у письмовому запереченні в тій частині, що ним було правомірно нараховано та виплачено підвищення до пенсії у  тому розмірі, що оспорюється позивачем, на думку суду, не знайшли свого ствердження в судовому засіданні.

Заперечення відповідача не приймаються судом до уваги також з огляду на те, що за змістом статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що гарантується загальнообов”язковим державним соціальним страхуванням. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого  законом.

                Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України передбачено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірності своїх дій щодо виплати щорічної грошової допомоги в іншому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачеві відповідачем протиправно не у повному розмірі нараховувалося підвищення до пенсії як дитині війни за вказаний період, а тому позов підлягає до часткового  задоволення.

Суд, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, вважає, що для відновлення останнього необхідно і достатньо визнати неправомірним ненарахування та невиплату відповідачем позивачеві спірного підвищення до пенсії як дитиній війни за період з 04.08.10 р. по 04.02.11 р. включно; зобов»язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії у розмірі, визначеному законодавством, зобов»завши відповідача виплатити позивачеві різницю між перерахованими і отриманими сумами пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що обчислюється відповідно до абз.1 ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»за період з 04.08.10 р. по 30.10.10 р. включно, з врахуванням попередньо виплачених сум.

Для вказаної мети, на думку суду, немає потреби покладати на відповідача обов'язок надалі нараховувати позивачеві підвищення пенсії у  вказаному порядку, так як відповідач має діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей обов'язок покладений на відповідача Конституцією України і рішення суду для його підкріплення не потрібне.

Крім того, відповідно до змісту ст. 2 КАС України, захисту підлягає порушене право. А тому в частині позовних вимог позивача про визнання діяння протиправним за період, початок якого визначено судом як день - 04.08.10 р., та по «теперішній час»як це зазначено позивачем у позовній заяві, на думку суду, захисту підлягає період до дня звернення позивача з позовом до суду, тобто, до 04.02.11 р. включно.

Як слідує зі змісту ч. 2 ст. 256 КК України, негайно виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження, а тому дана постанова підлягає до негайного виконання.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 21, 22, 64, ч.2 ст.19, ст. 92 Конституції України, ст. ст. 2, 9, 10, 11, 159 - 163, 167, 183-2, ч. 2 ст. 256 КАС України, ст. ст. 1, 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.04 р., Законом України “Про державний бюджет України на 2010 р.”, Законом України “Про державний бюджет України на 2011 р.”, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним ненарахування та невиплату управлінням Пенсійного Фонду

України у м. Ковелі Волинської обл. ОСОБА_1 як дитині війни підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 04.08.10 р. по 04.02.11 р. включно.

 Зобов»язати управління Пенсійного Фонду України у м. Ковелі Волинської обл.

провести нарахування ОСОБА_1 як дитині війни за період з 04 серпня                2010 р. по 30 жовтня 2010 р. включно підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та його виплату за вирахуванням фактично виплаченої суми такого підвищення до пенсії, виходячи з розрахунку, що розмір мінімальної пенсії за віком обчислювати в залежності від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого на 2010 рік.

          В решті позову відмовити.  

Постанова може бути оскаржена до Львівського Апеляційного адміністративного суду через Ковельський міськрайонний суд Волинської обл. шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду.

Особи, які брали участь у справі можуть подати апеляційну скаргу протягом  десяти днів з дня отримання копії постанови.

          Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги,  якщо апеляційну скаргу подано не було.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          СУДДЯ КОВЕЛЬСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ                                                  І.М. ЛОГВИНЮК