ПОСТАНОВА

       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ              09.11.2009 № 2-a-154-l/09

Солом»янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Трубнікова А.В.

при секретарі Айріян К.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації про зобов’язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про зобов’язання здійснити перерахунок та виплату з 1999 року щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із розміру 75 % мінімальної пенсії за віком за минулий час, але не менше 8 мінімальних пенсій за віком; здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат; зобов’язати відповідача ГУ ПФУ в м. Києві в подальшому виплачувати підвищення до пенсії та щорічну допомогу на оздоровлення в такому розмірі; зобов’язати відповідачів у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії та щорічної допомоги нарахувати та виплатити компенсацію виплат з урахуванням індексу інфляції з 1999 року по 2009 року, що становить 275, 8 % та 3 % річних.

Позивач під час судового розгляду підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, виплачується інвалідам II групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком; а ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

В обгрунтування своїх вимог щодо виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення позивач зазначав, що відповідачі своїми діями порушили вимоги ст. ст. 21, 22, 24, 46, 55 Конституції України та ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 796-ХІІ), що призвело до відмови в перерахунку та виплаті сум щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, як інваліду II групи.

Відповідачі позовні вимоги щодо перерахунку додаткової пенсії не визнають, просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з того, що при здійсненні повноважень в сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідачі керуються нормативними актами Кабінету Міністрів України, які відповідно до ст. 117 Конституції України є обов’язковими до виконання. Так, приймаючи постанову від 03.01.2002 р. за № 1 «Про підвищення розмірів пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» KM України діяв в порядку, в межах і в спосіб, передбачений Конституцією і законами України. Пунктом 2 цієї постанови KM України установив, що розрахунок пенсій, призначених відповідно до частини 4 ст. 54 та додаткової пенсії, передбаченої Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", провадиться виходячи з розміру 19 грн. 91коп.

Представник ГУ ПФУ в м. Києві зазначив, що з 01.01.2008 р. відповідно до Закону України від 28.12.2007 р. «Про Державний бюджет України та внесення змін до деяких законодавчих актів України» особам, віднесеним до категорії І, інвалідам 2 групи, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоровю, призначається в розмірі 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Представник відповідача 2 - ГУ соцзахисту населення проти позову заперечує з підстав викладених у письмових запереченнях, які залучено до матеріалів справи, а саме стверджує, що виплата грошової допомоги проводилась Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат. Відповідач 2 вважає, що не порушував прав позивача, оскільки не приймає участі у призначенні та виплаті щорічної грошової допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Представник відповідача 2 - КМЦ по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат проти позову заперечує з підстав викладених у письмових запереченнях, які залучено до матеріалів справи.

На підставі ст. 117 Конституції України та ст. ст. 62, 67 Закону, Кабінет Міністрів України видав постанову від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановив такі розміри щорічної допомоги на оздоровлення, а саме для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії II групи інвалідності - 90 грн

До набрання чинності вищезазначеної постанови виплата щорічної допомоги на оздоровлення провадилась відповідно до підпункту «є» пункту 1 Постанови КМУ від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачалась виплата щорічної допомоги на оздоровлення як учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії в сумі 26, 70 грн.

Статтю 48 Закону доповнено частиною сьомою згідно із Законом від 06.06.1996 р. № 230/96-ВР, в якій зазначено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

На час прийняття та вступу в дію Постанови КМУ № 836 на момент внесення доповнень до Закону діяла Постанова Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 ВР «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 31 Закону «Про оплату праці та встановлення мінімального розміру пенсії за віком», пунктом третім якої передбачено, що до внесення відповідних змін до чинного законодавства виплати, крім пенсій, тарифні ставки та оклади розраховані на основі мінімальної заробітної плати, здійснюються (застосовуються) у розмірах, які діють станом на І лютого 1996 року.

Пунктом І Постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 встановлено з 01.03.1996 року мінімальний розмір заробітної плати у розмірі 1 млн. 500 тисяч карбованців, а згідно Указу Президента України від 25 серпня 1996 року «Про грошову реформу в Україні» -15 грн.

В подальшому розміри мінімальної заробітної плати підвищувались Законами України.

Отже, слід врахувати, що законами щодо зміни розміру мінімальної заробітної плати, які були введені в дію після прийняття верховною Радою України постанови від 20 лютого 1996 року, зміни до чинного законодавства щодо визначення цією постановою розрахункової величини для обрахування розміру соціальних виплат (крім пенсій) не вносились.

Також не вносились зміни і до постанови КМУ від 29.07.1996 року № 836 (крім пп. «є» пункту 1), яка визначала розмір щорічної допомоги на оздоровлення в певній грошові сумі. Таким чином, на сьогоднішній день чинним законодавством не передбачено порядок відшкодування та механізм сплати недоотриманих сум коштів на оздоровлення управліннями праці та соціального захисту населення за рахунок коштів Державного бюджету. Крім того, Державним бюджетом не передбачені кошти на покриття витрат даного типу. А відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися.

Оскільки не було внесено змін, то відповідно застосовуються чинні на час прийняття та застосування відповідних законів норми законодавства України

Щорічна допомога на оздоровлення виплачувалась центром на підставі розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації у 2006 році -90 грн., в 2007 році - 90 грн.

Позиція відповідача 4 співпадає з позицією, викладеною у запереченнях відповідача 3.

За таких обставин, КМЦ по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Управління праці та соціального захисту населення Солом’янського району вважають, що діяли в межах правового поля і не мали законних підстав для нарахування різниці суми щорічної допомоги на оздоровлення, право позивача на одноразову допомогу не порушено, оскільки йому були виплачені всі суми, встановлені Кабінетом Міністрів України, а тому просили в позові відмовити.

Крім того, відповідачі просили суд відмовити в задоволенні адміністративного позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 є інвалідом II групи (посвідчення серії НОМЕР_1 від 01.09.2006 р.) та перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у місті Києві державної адміністрації, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2, видане 20.07.2005 року.

Статтею 50 Закону № 796-ХІІ встановлено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах:

•   -     інвалідам І групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

•   -     інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

•   -     інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги піддягають частковому задоволенню на підставі наступного.

Відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХП роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Частиною 1 ст. 67 Закону № 796-ХП передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз’яснення порядку застосування цього Закону.

Суд не враховує твердження, що встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують, встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та коректують, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим, в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону № 796-ХІІ, де чітко встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Таким чином суд вважає, що здійснення виплати пенсії згідно постанови KM України № 1 від 03.01.2002 р. та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1 згідно постанови KM України від 26.07.1996 р № 831 не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам законів України та Конституції України, як основного закону держави.

Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання позивача на ч. 4 статті 54 Закону № 796-ХІІ, у якій встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком, оскільки в даному випадку мова йде не про додаткову пенсію, а про пенсію по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсію у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка призначена громадянину, як основна.

Діючим законодавством України на 1999-2008 роки точно не визначено базу для нарахувань підвищень як мінімальна пенсія за віком. Тобто жодним нормативно-правовим актом на 1999-2008 роки щодо Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" прямо у абсолютній величині не визначено розмір мінімальної пенсії за віком як соціальної гарантії та бази нарахувань у відповідності до частини третьої статті 46 Конституції України.

Разом з тим, суд вважає, що не дивлячись на те, що законом не встановлено в абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку за статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", це не означає, що законом не визначено мінімального такого розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази нарахування в абсолютній величині при наявності мінімального розміру бази нарахування, то це не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у праві) на отримання і реалізацію прав, визначених законом.

Так, найменший розмір соціальної гарантії в 1999-2008 роках встановлений статтею 46 Конституції України як база для нарахування пенсій, соціальних виплат, які є основним джерелом існування становить розмір мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, менше якого ані пенсії, ані інші види соціальних виплат та допомоги (як база для розрахунку та виплати особі), що є основним для особи джерелом існування, бути не можуть.

Отже, розмір мінімальної пенсії за віком в розумінні статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як база для розрахунку доплати, в будь-якому разі не може бути меншою ніж мінімальний розмір прожиткового мінімуму визначеного законом, яким є прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність. Мінімальний розмір бази нарахування не може бути перешкодою для реалізації особою свого права на отримання відповідної доплати. У разі встановлення абсолютної величини для здійснення відповідних виплат у більшому розмірі ніж мінімальний прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність, то така різниця може бути перерахована і виплачена особі, чиїх прав та інтересів ця виплата стосується, в порядку встановленому законом.

Крім того, суд вважає, якщо прямо не встановлено для Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розміру бази нарахувань пенсії, але зроблено посилання на категорію мінімальна пенсія за віком, як відповідної бази нарахування, яка є категорією соціальної гарантії згідно зі статтею 46 Конституцією України, органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з мінімальних соціальних гарантій, встановлених законами України, і не можуть порушувати норми статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії. Інакше при наявності конституційного права на соціальний захист невикористання мінімальних гарантій, визначених законом, є порушенням державою своїх конституційних зобов’язань перед громадянами України.

Суд у вирішені справи додатково керується статтею 8 КАС України, у відповідності до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Щодо вимоги про перерахунок та виплати щорічної допомоги на оздоровлення, слід зазначити наступне.

Згідно пункту 1 частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалідам II групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Відповідачі не заперечують стосовно того, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, а відтак дійсно має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону № 796-ХІІ.

Як свідчать фактичні обставини справи, Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат позивачу здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2006-2008 роки. А саме, згідно з даними Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на підставі розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації позивач отримав грошову допомогу у листопаді 2006 року - 90, 00 грн., як інвалід II групи; у жовтні 2007 року в розмірі 90, 00 грн., як інвалід II групи внаслідок аварії на ЧАЕС, у жовтні 2008 року в розмірі 90, 00 грн., як інвалід II групи внаслідок аварії на ЧАЕС

Частиною 1 статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом) підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений Законом.

Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України вже у 2006 році доповнила Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон № 231-V від 5 жовтня 2006 року).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

Верховною Радою України дію абзацу 2 частини четвертої статті 48 зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України від 19.12.2006 p. № 489-V «Про Державний Бюджет на 2007 рік». Проте зупинення дії абзацу 2 частини четвертої статті 48 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007.

Відповідно до Закону України від 28.12.2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 48 викладено в такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Вказані зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008.

Враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року та від 22.05.2008 р. та їх обов’язковість до виконання, суд вважає, що положення Закону № 796-ХІІ не є призупиненими на цей час та підлягають застосуванню при розгляді справи.

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачами є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідачі, заперечуючи на позов, зазначали, що згідно з ст. 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» право встановлювати розміри соціальних виплат було надано Кабінету Міністрів України.

Проте, заперечення відповідача не приймаються судом до уваги в зв’язку з тим, що незважаючи на право, яке було надано Кабінету Міністрів України відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Кабінет Міністрів України не реалізував це право та не встановив розмір соціальних виплат саме на 2007 рік ні шляхом видання окремого нормативного акту, ні шляхом внесення змін в діючий нормативно-правовий акт.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

З огляду на те, що позивачем був пропущений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановлений ст. 99 КАС України, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2000 -2006 роки не підлягають задоволенню, застосовуючи наслідки статті 100 КАС України, як і вимоги про протиправність дій відповідачів, пов’язаних з невиплатою щорічної допомоги у цей період.

Аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що оскільки редакція абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону була чинною до внесення відповідних змін згідно з Законом № 107-VI від 28.12.2007 року (які були визнані неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008), нарахування компенсації позивачу має здійснюватися виходячи із розміру, передбаченого Законом № 796-ХІІ. Отже, вимоги позивача про стягнення сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік виходячи з розміру мінімальної заробітної плати підлягають задоволенню.

Судом також визнаються такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про виплату сум з урахуванням індексу інфляції, оскільки такі вимоги не грунтуються на нормах чинного законодавства. Ані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не передбачено виплати щорічної допомоги, враховуючи індекс інфляції. Перш за все, це викликано тим, що законодавцем розміри виплат встановлюються з прив’язкою до розміру мінімальної заробітної плати або мінімальної пенсії за віком, які в свою чергу в залежності від розміру інфляції або будь-яких об’єктивних показників змінюються відповідними законами.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обгрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивача звільнено від сплати судового збору як громадянина, віднесеного до 1 категорії постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Соломянської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити перерахунок ОСОБА_1 суми щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої абзацом другим частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2007 та 2008 роки, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату.

Зобов’язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 суми щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої абзацом другим частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2007 та 2008 роки за виключенням сум фактично проведеної виплати.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю за період, починаючи з 25.02.2009 p., виходячи з розміру 75 відсотків мінімальної пенсії за віком та виплатити недоплачену суму пенсії.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.