Справа № 2-145/11

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

16 лютого 2011 року Нахімовський районний суд м. Севастополя в складі:

головуючого судді –Кравченко В.Є.

при секретарі  - Пронкіній К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за  первісним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Севастопольської міської державної адміністрації, Державного комунального підприємства «Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 10», 3-ті особи –Рада опіки та піклування Нахімовської районної державної адміністрації м. Севастополя, ОСОБА_4 про визнання ордеру недійсним, визнання права користування житловим приміщенням, витребування ордеру на вселення в квартиру та за зустрічним позовом державного комунального підприємства «Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 10»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про приведення самовільно перепланованого житлового приміщення в попередній стан та виселення,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Севастопольської міської державної адміністрації, Державного комунального підприємства  «РЕП-10», та уточнивши свої позовні вимоги остаточно просили суд визнати за ними право користування квартирою АДРЕСА_1 з метою поліпшення житлових умов; визнати недійсним ордер серії № 52 від 14.12.2006 року –підстава розпорядження № 1226, виданий на квартиру АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_4, визнати недійсним розпорядження Головного Управління житлово-комунального господарства  від 11.08.2006 року № 860р про включення спірного житлового приміщення у число службових та витребувати ордер на вселення в цю  квартиру позивачів.

Посилаючись на положення статті 47 Конституції України, статей 34, 54, 100, 134, 152 Житлового кодексу України, заявники обґрунтовують заявлені позовні вимоги тим, що у 1993 році ОСОБА_1 приватизував квартиру АДРЕСА_2, де мешкав та мешкає по теперішній час зі своєю сім’єю –жінкою та дочками ОСОБА_6, 1992 року народження та ОСОБА_5, 2007 року народження. У зв’язку з необхідністю поліпшити свої житлові умови у 2001 році ОСОБА_1 разом зі своєю родиною зайняв сусідню квартиру НОМЕР_1, оскільки основний квартиронаймач та мешканець цієї квартири ОСОБА_7 помер та вона була вільною. Одночасно позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача –Севастопольської міської державної адміністрації з проханням надати йому та членам його сім’ї шляхом викупу квартиру АДРЕСА_1. Позивачі вказують, що у 2006 році здійснили ремонт спірної квартири, її перепланування  та з цього часу в неї мешкає його сім’я, вважають, що оскільки їх родина тривалий час мешкає у спірній квартирі, добровільно несе обов’язок по її охороні та утриманню, а також тому, що квартира за НОМЕР_2 менш норм житлового приміщення, придатного для проживання згідно до Житлового кодексу України, то вони, як особи, які проживають у сусідньому приміщенні мають конституційне право на поліпшення своїх житловим умов за рахунок вільної квартири. Дії відповідачів, спрямовані на  включення спірної квартири НОМЕР_1 до числа службових та видачею  ордера на цю квартиру на ім’я ОСОБА_4 вважають незаконними, оскільки на момент видачі такого ордера квартира не була вільною.   

Державне комунальне підприємство «РЕП-10»позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 також не визнав та звернулось до суду із зустрічним позовом, у якому просить суд зобов’язати ОСОБА_1 ОСОБА_2 за власній рахунок привести самовільно переплановану квартиру АДРЕСА_1 у попередній стан та виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вказаної квартири. Вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 безпідставно зайняли спірну квартиру, яка є службовою та ще й провели самовільне перепланування квартири. Вказує, що на підставі розпорядження СМДА № 1226р від 11.12.2006 року  квартира була надана робітнику ДКП «РЕП-10»- ОСОБА_4, який до наступного часу не має можливості вселитися в цю квартиру. Оскільки ОСОБА_1, ОСОБА_2  добровільно звільняти квартиру та приводити її у попередній стан не погоджуються, ДКП «РЕП-10»було змушено звернутися до суду з відповідним позовом.

Також представником державного комунального підприємства «РЕП-10»заявлено клопотання про застосування по вимогам первісного позову про визнання права користування квартирою, визнання недійсним ордеру та витребування ордеру на вселення  строку позовної давності згідно зі ст.267 ЦК України, оскільки з представлених позивачами документів та позиції, викладеній у позовній заяві вбачається, що позивачам про суперечливість  питання про визнання свого права користування спірним житловим приміщенням  було відомо ще у 2001 році, коли їм відповідним підрозділом відповідача був роз’яснений порядок оформлення квартири шляхом викупу. Вимогу позивачів про витребування ордеру вважає некоректною, оскільки ордер видається при наявності у наймача на його одержання правових підстав, відсутній такий спосіб захисту як витребування ордеру.    

Представник Севастопольської міської державної адміністрації вимоги первісного позову не визнав та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, дії позивачів оцінює як самовільне вселення в службове приміщення, доводи позову не засновані на законі, та такі, що не відповідають дійсним обставинам справи. Представник даної сторони надав суду письмові заперечення, в  яких, посилаючись на статті 59,61,64,65 Житлового кодексу України, положення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України від 12.04.1985 р. за № 2, зазначив, що  вирішуючи даний спір, суд повинен встановити наявність правових підстав для  зайняття саме  позивачами спірної житлової площі та визнання за їх вимогою ордеру недійсним, з врахуванням обставин зайняття позивачами спірного житлового приміщення неправомірно, за наслідком розгляду  справи задовольнити тільки зустрічний позов.  

Третя особа - Рада опіки та піклування Нахімовської районної державної адміністрації м. Севастополя не скористалася процесуальним правом на участь в судовому засіданні, спрямувала  на адресу суду лист, в якому просила суд при розгляді справи врахувати інтереси дітей та при ухваленні рішення керуватися  вимогами чинного законодавства.

Третя  особа - ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що у не звертався до відповідача з проханням виселити його або визнати особою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, підтверджує ті обставини, що спірний ордер видавався на його ім’я.

Суд, вислухавши пояснення всіх учасників даного судового процесу, третіх осіб, дослідивши матеріали справи, вважає первісний позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи  з наступних підстав.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення  у  цивільній справі»зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого –суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітня –ОСОБА_5 з 2001 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2, де і мешкають по наступній час. Вказана обставина належним чином підтверджується довідками з міста проживання і про склад сім’ї, та позивачами не спростовується /а.с. 83/.

Квартира АДРЕСА_2 є двокімнатною, житлова площа квартири складає 16,89 кв.м., загальна площа квартири складає 23,61 кв.м. Вказана обставина підтверджується технічним паспортом на квартиру. Квартира приватизована на ім’я ОСОБА_1

У 2006 році позивачі відремонтували та провели самовільне перепланування сусідньої квартири НОМЕР_1, в якій на той час ніхто не мешкав, та у результаті перепланування об’єднали цю квартиру зі своєю, заклав вхід. З цього часу квартира АДРЕСА_1 знаходиться у користуванні позивачів.

За приписом від 27.01.2007 року /арк.с. 10/ ОСОБА_1 було рекомендовано у добровільному порядку до 01.02.2007 року звільнити квартиру АДРЕСА_1.

Вважаючи, що спірна квартира вже зайнята родиною позивачів, останні 02.02.2007 року звернулись до суду з позовом за  захистом і встановленням свого права користування квартирою за рішенням суду /арк.с. 2/, тим самим добровільно припис виконаний не був.

Також судом встановлено що 02.09.2009 року позивачі зареєструвалися у Відділі обліку і розподілу житлової площі Севастопольської міської державної адміністрації, як особи які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно довідці Відділу обліку і розподілу житлової площі Севастопольської міської державної адміністрації № 18223 від 13.10.2009 року станом на 01.10.2009 року ОСОБА_1 складом сім’ї з чотирьох чоловік перебуває на квартирному обліку при СМДА, має номер в загальній черзі 8044.

Як вбачається з обставин справи, квартира АДРЕСА_1 не приватизована та знаходиться у комунальній власності.

Відповідно до розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 11.08.2006 року за № 860р квартира АДРЕСА_1 включена до числа службових житлових приміщень Головного управління житлово-комунального господарства м. Севастополя /а.с. 20/.

На підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 11.12.2006 року за № 1226р на квартиру АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_4 був виданій ордер № 18 серії 52 /а.с. 21-24/.

Статтею 34 ЖК України передбачено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.

Згідно зі ст. 42 ЖК України жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до вимог ст. 58 ЖК України ордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Положеннями ст. 118 ЖК України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Згідно з ч. 2 ст. 121 ЖК України службові приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління та іншої громадської організації.

З матеріалів справи вбачається, що відповідного рішення про надання спірної службової квартири в користування позивачам до цього часу відповідним підприємством, організацією, установою не приймалося.

Посилання позивачів в обґрунтування своїх вимог на положення ст. 54 ЖК України суд знаходить безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 54 ЖК України ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов, надається йому, а в разі відсутності такого наймача –іншому наймачеві, якій проживає в тій же квартирі.

Крім того, частиною 5 ст. 54 ЖК України передбачено, що якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути відповідно до правил ч. 2 ст. 54 ЖК України передано наймачеві, якій проживає в цієї квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.

Зі змісту вказаної норми закону вбачається, що ця норма регулює порядок надання жилого приміщення в квартирі, яку займали два або більше наймачів. Проте, як вбачається з обставин справи квартира АДРЕСА_1 є окремою квартирою, а не ізольованим жилим приміщенням сусідньої квартири НОМЕР_2. Тому правила, встановлені цією нормою не можуть бути застосовані до спірних відносин.

Оскільки позивачі зареєструвалися на обліку як особи, котрі потребують поліпшення житлових умов тільки 02.09.2009 року, то саме з цього часу у порядку черговості вони мають право на отримання житлового приміщення у встановленому законом  порядку.

Зазначені умови та порядок листом Д28/1 від 11.06.2009 року, спрямованим на адресу позивачки, відповідачем було роз’яснено, що чинне житлове законодавство передбачає єдиний порядок забезпечення житловою площею громадян, які потребують поліпшення житлових умов, роз’яснено порядок постановки на чергу, згідно зі статтями 42,43 ЖК України. А також розтлумачено, що службова квартира, на яку претендують позивачі може бути надана тільки особі, яка знаходиться у трудових відношеннях з УЖКГ м. Севастополя, котрим ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 не являються.  

Згідно  ч.1  ст. 213  ЦПК  України  рішення  повинно  бути  законним  і обґрунтованим

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно  зі ст. 57 ЦПК  України,  доказами є  будь –які  фактичні  дані, на підставі яких  суд  встановлює  наявність  або  відсутність обставин, що  обґрунтовують  вимоги  і  заперечення  сторін, та  інших  обставин, які  мають  значення для вирішення  справи. Ці дані встановлюються  на підставі  пояснень сторін, третіх осіб, їхніх  представників, допитаних  як  свідків, показань свідків, письмових  доказів, речових  доказів, зокрема  звуко -  і відеозаписів, висновків експертів.

В силу ч. 2 ст. 59 ЦПК  України,  обставини  справи, які  за законом  мають бути підтверджені  певними засобами  доказування, не можуть  підтверджуватися  іншими  засобами  доказування.

Відповідно до приписів статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В порушення вимог ст.ст.59,60 ЦПК України позивачами не надано суду жодного доказу на підтвердження доводів, викладених у позовній заяві, оскільки не підтверджено документально, що компетентним органом міської державної адміністрації або у порядку виключення сесією Севастопольської міської Ради було прийнято рішення щодо виділення спірної квартири позивачам.

Навпаки матеріалами справи підтверджено та не заперечено позивачами, що вони самовільно зайняли квартиру НОМЕР_1 та здійснили в ній перепланування на свій розсуд.

З огляду на вищевикладене доводи позивачів про те, що вони неодноразово зверталися до відповідачів з проханням надати їм квартиру АДРЕСА_1 в якості поліпшення житлових умов, на що отримали позитивній висновок не можна вважати обґрунтованими.

Посилання позивачів на бездіяльність Севастопольської міської  державної адміністрації після позитивного рішення щодо можливості відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_1 за умовою зміни її статусу і переведення в загальний житловий фонд у встановленому законом порядку (лист х-14 від 17.08.2001 року, арк. с. 6) прийнято судом до уваги. Проте, за період часу з 2001 року по 2006 рік ця процедура не була здійснена, позивачі не оскаржували бездіяльність відповідача при вирішенні цього питання. Таким чином, у суду не має підстав вважати позивачів такими, що законно набули право користування квартирою АДРЕСА_1.

У зв’язку з чим, твердження позивачів на попрання їх житлових та  конституційних прав та грубе порушення відповідачами статті 47 Конституції України, статей 34, 100, 134, 152 Житлового кодексу України, не знайшли свого підтвердження, оскільки поліпшення житлових умов не повинно починатися з самовільного заняття сусіднього приміщення та здійснення його перепланування без дозвільних та проектних документів.

Також судом за рекомендацією, викладеної в ухвалі суду апеляційної інстанції від 06.08.2009 року по справі № 22ц-775/2009, було з’ясовано, що  спірна квартира НОМЕР_1 не є аварійним житлом. Так розпорядженням від 15.04.99 за № 579 Р аварійним, та таким, що не є гідним для життя, була визнана тільки квартира АДРЕСА_3. Зазначені обставини також підтверджуються листом Державного архіву Севастопольської міської державної адміністрації від 09.09.2009 року за № 37д, в якому йдеться про відсутність відомостей про визнання спірного житла аварійним.

Отже, спростовуються доводи позивачів про аварійність квартири АДРЕСА_1.

Крім того, суд також знаходить обґрунтованим заяву представника ДКП «РЕП- 10»про застосування до вимоги про визнання права користування спірною квартирою строків позовної давності як  підставу для відмови в його задоволенні в цієї частині, оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що про своє порушене права і необхідність його захисту позивачам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було відомо  ще в 2001-2002 рр., проте з такою вимогою до суду вони звернулись тільки у 2007 році.

Наявність заяви сторони про застосування строку позовної давності згідно з ч. 3 і ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Вимоги позивачів за первісним позовом про визнання ордеру недійсним суд також знаходить такими, що не підлягають задоволенню,  виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючи дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 11.12.2006 року за № 1226р вбачається, що квартира АДРЕСА_1 була розподілена ОСОБА_4 Доказів про скасування цього рішення суб’єкта владних повноважень позивачами не надано, отже, ордер був виданій ОСОБА_4 у відповідності до вимог чинного законодавства України. Питання про виселення ОСОБА_4 або визнання його  особою, яка втратила право користування службовим приміщенням в судовому порядку ніхто не порушував.

Разом з цим, аналізуючи зміст ст. ст.58, 59 ЖК України, суд вважає, що позивачі за даною вимогою не є належними, оскільки зайняли це приміщення самовільно та не мають право на одержання службового житла.

          Провадження по справі в частині вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження ГУЖКХ від 11.08.2006 року № 860р про включення житлового приміщення число службової вирішено відповідною ухвалою суду.

          Відповідно до вимог ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

    Оскільки судом був встановленій факт незаконного вселення позивачів за первісним позовом у квартиру АДРЕСА_1 та її перепланування, вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню у повному обсязі.

     Судові витрати, понесені позивачем за зустрічним позовом підлягають стягненню з позивачів у солідарному порядку, відповідно до правил статті 88 ЦПК України.

     Аналізуючи сукупність встановлених обставин, керуючись ст. ст. 2, 34, 42, 54, 58, 59, 116, 118, 121 Житлового кодексу України, ст. 267 Цивільного кодексу України, ст. ст.3, 4, 10,11, 57 - 60, 62, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволені первісного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 до Севастопольської міської державної адміністрації, Державного комунального підприємства «Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 10», 3-і особи –Рада опіки та піклування Нахімовської районної державної адміністрації м. Севастополя, ОСОБА_4 про визнання ордеру недійсним, визнання права користування житловим приміщенням та  витребування ордеру на вселення в квартиру - відмовити.

Зустрічний  позов Державного комунального підприємства «Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 10»- задовольнити.

Виселити з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із залежною від них неповнолітньою ОСОБА_5.

Зобов’язати ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за власний рахунок привести квартиру АДРЕСА_1 в первинний стан.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь Державного комунального підприємства «Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 10»судовий збір, в сумі 17,00 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в сумі 07,50грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м.Севастополя через Нахімовський районний суд м. Севастополя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Нахімовського

районного суду м. Севастополя           В.Є.Кравченко