У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 лютого 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
Головуючого судді: Демянчук С.В.
суддів: Собіни І.М., Шимківа С.С.
при секретарі: Приходько Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області, прокуратури Рівненської області, Державного казначейства України на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області, прокуратури Рівненської області про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Корецького районного суду від 24 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області, прокуратури Рівненської області про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з рахунку в Управлінні обслуговування кошторисів бюджетних установ та інших клієнтів Державного казначейства України на ім’я Державного казначейства України за балансовим рахунком 3525 –«Рахунку для обліку операцій за загальнодержавними видатками за коштами загального фонду державного бюджету»на користь ОСОБА_1 72 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 5038,80 грн. понесених судових витрат, що становить всього 77038,80 грн.
Зобов’язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області повернути ОСОБА_1 3000 долари США вилучених в ході досудового слідства як речовий доказ, в зв’язку із закриттям кримінальної справи при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області, прокуратура Рівненської області, Державне казначейство України подали апеляційні скарги.
______________________________________________________________________________________________
Справа № 22-361/2011 Головуючий в 1 інстанції: Наумов С.В.
Категорія: 30 Доповідач: Демянчук С.В.
ОСОБА_1 вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим та таким, що підлягає до зміни.
Зазначає, що суд не надав належної оцінки його доводам про стягнення на його користь всієї суми , а саме 200 тисяч грн.
Вказує, що його моральні страждання продовжуються і на даний час. Він позбавлений здорового сну, пригнічений, під час утримання під вартою та досудового слідства не був впевнений за майбутнє своєї сім’ї, своє майбутнє. У житті після утримання під вартою відбулися різкі зміни, коло його друзів звузилось, знайомі боялися і не хотіли з ним спілкуватися.
Тому просив змінити рішення Корецького районного суду від 24 грудня 2010 року , його позовні вимоги в частині відшкодування заподіяної моральної шкоди задовольнити повністю. Стягнути з Державного бюджету України визначеним судом шляхом списання коштів на користь ОСОБА_1 200 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та 5038,80 грн. понесених судових витрат, що становить всього 205038,80 грн. В решті рішення Корецького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2010 року залишити без змін.
УМВС України в Рівненській області вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв’язку з порушенням норм матеріального права.
Вказує, що в даному спорі УМВС України в Рівненській області не вважає себе належним відповідачем, оскільки всі дії відносно ОСОБА_1 вчинені безпосередньо працівниками Корецького РВ УМВС, який відповідно до Положення про Корецький РВ УМВС, затвердженого наказом УМВС від 28 листопада 2007 року № 542, відповідно до вимог наказу МВС України від 06 серпня 2007 року «Про затвердження типових положень про органи внутрішніх справ», є самостійною юридичною особою.
Звертає увагу на те, що на даний час досудове слідство по даній кримінальній справі триває і справа перебуває в провадженні слідчого підрозділу Корецького РВ УМВС, а гроші в сумі 3000 доларів США, повернути які суд першої інстанції в своєму рішенні зобов’язав УМВС, в УМВС ніколи не зберігались, оскільки з моменту їх вилучення і визнання речовими доказами в даній кримінальній справі і по теперішній час гроші зберігаються в Корецькому РВ УМВС. Вважає, що в цій частині позову судом першої інстанції порушено предметну підсудність розгляду справи. На думку УМВС в даному випадку беззаперечно має місце спір, який за предметною підсудністю підлягав би розгляду адміністративного судочинства Рівненським окружним адміністративним судом, оскільки предметом спору є зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії, а саме повернути кошти, які в порядку, визначеному КПК України, визнано речовими доказами у кримінальній справі, судове слідство по якій на сьогоднішній день не завершено.
Також зазначає, що питання про речові докази вирішуються одночасно з вирішенням справи, тому Корецький районний суд Рівненської області вийшов за межі своїх повноважень, прийнявши рішення про долю речових доказів у кримінальній справі, яка перебуває в провадженні органу досудового слідства та порушив вимоги ст. 81 КПК України, згідно якої питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи.
Крім того вказує, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції незаконно застосовано ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України, оскільки в даному випадку необхідно було застосувати ч. 4 ст. 1176, ч. 1 ст. 1193 ЦК України, на підставі яких в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 відмовити повністю.
Тому просили скасувати рішення Корецького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовити повністю.
Прокуратура Рівненської області вважає, що вказане рішення Корецького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2010 року підлягає скасуванню як таке, що постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вказує, що в ході проведення досудового слідства ОСОБА_1 написано явку з каяттям, де вказано про те, що він разом з ОСОБА_2 скоїли розбійний напад на ОСОБА_3, заволодівши при цьому коштами потерпілого у сумі 10 тис. доларів США. Однак вказаний факт судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано та не досліджено.
Окрім цього, зазначає, що ч. 2 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»встановлено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Звертає увагу на те, що чинним законодавством не встановлено, що при визначені розміру завданої моральної шкоди застосовується розмір мінімальної заробітної плати, який встановлено саме на час розгляду справи судом.
Однак, у разі якщо суд апеляційної інстанції дійде до висновку, що позивачу завдано моральну шкоду органами досудового слідства та суду, до задоволення підлягала б сума з врахуванням розміру мінімальних заробітних плат, які були законодавчо встановлені на час перебування ОСОБА_1 під досудовим слідством та судом, а не на момент винесенні рішення суду.
Тому просили змінити рішення Корецького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2010 року, зменшивши суму стягнутих судом коштів морального відшкодування, з урахуванням розміру мінімальних заробітних плат, які були законодавчо встановлені на час перебування ОСОБА_1 під досудовим слідством та судом.
Державне казначейство України вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування в апеляційному порядку.
Вказує, що порушенням норм матеріального права полягає в тому, що суд першої інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме ч. 4 ст. 1176 ЦК України, яка передбачає, що фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою не має права на відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Зазначає, що суд першої інстанції при розгляді даної справи, мав застосувати саме вищенаведений Закон, оскільки в матеріалах справи міститься доказ-явка з каяттям позивача, де він зізнався у вчиненні злочину; даний документ свідчить, що фізична особа - ОСОБА_1 шляхом самообмови перешкоджав з’ясуванню істини. Зазначений документ є фактом, який являється безапеляційним доказом, який по суті є неспростовним.
Тому просили скасувати рішення Корецького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову повністю.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1, його представник адвокат ОСОБА_4 подану апеляційну скаргу позивачем підтримали, апеляційні скарги інших учасників не визнали. Просили їх апеляційну скаргу задовольнити, інші апеляційні скарги відхилити.
Представники УМВС України в Рівненській області, Прокуратури Рівненської області подані ними апеляційні скарги підтримали та їх визнали, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнали, просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог повністю.
В судове засідання апеляційного суду представник Державного казначейство України не з"явився. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про отримання судової повістки, що дає суду законні підстави для розгляду справи в відсутності цього апелянта.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області, прокуратури Рівненської області про відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з рахунку в Управлінні обслуговування кошторисів бюджетних установ та інших клієнтів Державного казначейства України на ім’я Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 72 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 5038,80 грн. понесених судових витрат, що становить всього 77038,80 грн.
Зобов’язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області повернути ОСОБА_1 3000 долари США вилучених в ході досудового слідства як речовий доказ, в зв’язку із закриттям кримінальної справи при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
При цьому, суд першої інстанції виходи зі встановлених обставин того, що 21, 24 березня 2003 року СВ Корецьким РВ УМВС України в Рівненській області порушено кримінальні справи відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по факту розбійного нападу, спрямованого на заволодіння майном у великих розмірах, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та за ч. 2 ст. 121 КК України причинення тяжких тілесних ушкоджень від яких наступила смерть. (т. 1 а.с. 6, 7 крим. справа № 12/38-03).
21.03.2003 року ОСОБА_1 затримувався в порядку ст.115 КПК України.
Постановою Корецького районного суду Рівненської області від 24.03.2003 року було продовжено термін затримання ОСОБА_1 до 01 квітня 2003 року.
31.03.2003 року постановою Корецького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід - арешт.
Постановою органу досудового слідства 10.04.2003р. ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.121, ч.4 ст.187 КК України.
21.05.2003 року Корецький районний суд Рівненської області не продовжив термін тримання під вартою ОСОБА_1 звільнив його із під варти та обрав запобіжний захід - підписку про невиїзд. (т. З а.с. 157, 158)
Кримінальна справа по якій обвинувачувався ОСОБА_1 неодноразово зупинялась постановами органу досудового слідства, та скасовувались вказані постанови про зупинення досудового слідства прокурорами різних рівнів.
16.07.2008 року органом досудового слідства СУ УМВС України в Рівненській області винесена постанова про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі п. 2 ст. 213 КПК України, тобто при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Виходячи зі встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що є обґрунтованими доводи позивача про те, що незаконними діями органу досудового слідства йому була заподіяна моральна шкода, яка полягає в незаконному притягненні до кримінальної відповідальності та незаконному обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом двох місяців, підписці про невиїзд протягом 62 місяців, чим були порушені його конституційні права. Обмеження волі позивача, вільного пересування, що завдало йому моральних страждань, призвело до порушення нормальних життєвих зв’язків, вимушених змін у життєвих і трудових стосунках, зміну до нього відносин з боку оточуючих його осіб, членів сім’ї. Ті моральні хвилювання які він переносив знаходячись під вартою та на підписці про невиїзд, обсягу зусиль яких необхідно позивачу докласти для відновлення свого попереднього стану.
При цьому, судом, в підтвердження зазначених висновків, обгрунтовано взято до уваги висновок № 2928/10-11 судово-психологічної експертизи, проведеної Київським НДІСЕ від 12 липня 2010 року. Згідно якого, ОСОБА_1 має індивідуально-психологічні особливості, які суттєво вплинули на глибину та інтенсивність суб’єктивних ним переживань в наслідок неправомірних дій і рішень правоохоронного органу щодо нього, в зв’язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності (тобто страждань, що їх він відчував та переживав, та що виникли в нього в наслідок відмовних по справі подій). Можливий розмір заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди, ( виходячи з кількісного еквіваленту мінімальних заробітних плат) може становити 2448 МЗП ( розмір який приймається рівним розміру мінімальній заробітній платі в Україні, прийнятий на момент винесення рішення судом).
Таким чином, суд вірно врахувавши конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань позивача, характер немайнових витрат, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди за кожен місяць перебування під вартою з 21.03.2003 року по 21.05.2003 року по 5 тис. грн., що становить 10000 грн.; по 1000 грн. яка полягає у моральних стражданнях під час перебування незаконно під слідством, зокрема перебуванні на підписці про невиїзд тривалий час - 62 місяці, що становить 62000 грн., що в сумі становить 72000 грн.
Окрім того, в зв’язку із закриттям кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за вказаними вище підставами, останньому правильно вирішено питання про повернення грошей в сумі 3000 доларів США, які були вилучені в ході досудового слідства, та які на даний час безпідставно не повертаються органами міліції.
Позивачем по справі була проведена оплата в сумі 5038 грн. за виконану судово-психологічну експертизу що стверджується актом № 2928/10-11 від 12.07.2010 року та квитанцією № 088м36717 від 05.07.2010 року, які підставно повернуті позивачу.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується апеляційний суд, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на встановлених дійсних обставинах справи та вимогах закону.
Так, відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійснення ними своїх повноважень.
Відповідно до п. 1,2 ст. 1176 Цивільного кодексу України, шкода завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження , незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди ,завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання , попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, виникає в разі постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового )слідства, а також у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Окрім того, при винесенні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з положень Закону України " Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слвдства, прокуратури, і суду / ст.13/
Відповідно до п. 2 ст. 3 вказаного вище Закону «у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно на яке накладено арешт».
Згідно до ст. ст. 79, 88 ЦПК України, сума понесених судових витрат, в разі задоволення позову, підлягає стягненню на користь позивача.
З урахуванням вірно встановлених фактичних даних та відповідних ним правовідносин, судова колегія вважає оскаржуване рішення суду правильним по суті та ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності; в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких належних та, заслуговуючих на увагу доказів, які б спростовували висновки суду, апелянти суду не надали, належними і допустимими доказами в передбаченому законом порядку, висновки суду не спростував.
Так, безпідставнми є доводи апеляційних скарг про те, що суд безпідставно не застосував положення ч. 4 ст. 1176 ЦК України, яка передбачає, що фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою не має права на відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком з цього приводу суду першої інтстанції, який відхилив покликання представників відповідачів, про те, що в наслідок самообмови ОСОБА_1 який написав явку із повинною на початку досудового слідства, останній не має права на відшкодування шкоди, оскільки судом не встановлено, того що ОСОБА_1 написавши явку із повинною (на початку досудового слідства після його затримання), перешкодив з’ясуванню істини при розслідуванні справи, чим сприяв незаконному притягненню себе до кримінальної відповідальності.
Колегія суддів не може погодитися і з доводами апелянта УМВС України в Рівненській області щодо порушення судом предметної підсудності відносно повернення вилучених в позивача грошей, оскільки з матеріалів справи беззаперечно вбачається, що відносно позивача справу було закрито саме слідчим УМВС в Рівненській області, який не вирішив при цьому питання про повернення вилученого. Зазначений висновок суду, як було вищевказано судом, узгоджується з положеннями ст. 3 вищезазначеного Закону.
Не погоджується колегія суддів і з доводами прокуратури Рівненської області про неправильне визначення судом розміру відшкодування моральної шкоди, який на їх думку мав бути визначений відповідно до розміру мінімальної заробітної плати, який був законодавчо встановлений на час перебування ОСОБА_1 під досудовим слідством та судом, а не на момент винесення рішення суду. Такі доводи є не обгрунтованими, а висновки суду про визначення розміру моральної шкоди узгоджуються з положеннями чинного законодавства. Окрім того, представник прокуратури ні в апеляційній скарзі, ні суду не змогла визначити який же саме розмір на їх думку підлягав до стягнення.
Поскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313- 315 ЦПК України колегія суддів , -
У х в а л и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_1, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області, прокуратури Рівненської області, Державного казначейства України відхилити.
Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий суддя: Демянчук С.В.
Судді : Собіна І.М.
Шимків С.С.