Справа №22ц-127/11 Суддя першої інстанції Вострікова Л.В.
Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 січня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Кулик О.В.,
з участю: представника відповідача Лупової В.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2010 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства ,,УкрСиббанк" (далі - ПАТ ,,УкрСиббанк") про визнання недійсним кредитного договору,
В С Т А Н О В И Л А :
1 вересня 2010 р. ОСОБА_3 подав у суд позов до ПАТ ,,УкрСиббанк" про визнання недійсним кредитного договору, укладеного між ними 29 квітня 2008 р., за яким банк надав позивачу 15417,62 доларів США споживчого кредиту під 13,5% річних, строком до 27 квітня 2015 р.
Посилаючись на те, що вказаний договір не відповідає вимогам законодавства України, оскільки укладений в іноземній валюті, та не містять всіх необхідних істотних умов договору, які передбачені Законом України ,,Про захист прав споживачів", позивач просив визнати його недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2010 р. у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог.
Вислухавши суддю – доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази і дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним указаного кредитного договору.
Так, відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, оскільки зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України ,,Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. (з наступними змінами) (далі - Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України ,,Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. (з наступними змінами) кошти - це гроші у національній або іноземній валюті. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 указаного Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 названого Декрету КМУ, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 зазначеного Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
При видачі позивачу кредиту в доларах США відповідач мав усі необхідні на той час дозволи. Зокрема: Банківську ліцензію №75, видану Національним банком України 28 жовтня 1991 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 указаного Закону, що підтверджує його право надавати позивачу кредит в доларах США.
Посилання позивача на несправедливість умов договору про покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним також є помилковим, оскільки відповідно до 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. А п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України ,,Про захист прав споживачів" і виконана банком перед укладенням оспореного позивачем кредитного договору.
В кредитному договорі сторони письмово виконали вимоги статей 1048-1052, 1054 ЦК України та Закону України ,,Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. (з наступними змінами) щодо визначення істотних умов правочину.
Зокрема, досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети; суми і строку кредиту; умов і порядку його видачі та погашення; способу забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткової ставки; порядку плати за кредит; порядку зміни та припинення дії договору; відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Зазначені договори були укладені в письмовій формі та нотаріально посвідчені. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Правильно встановивши такі обставини справи та надавши їм вірну правову оцінку місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2010 р. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: