Справа № 22ц-23/11                                                                                  Головуючий у 1-й інстанції Бібік М.В.

Категорія  5                                                                                               Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Рішення

Іменем  України

          12 січня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

            головуючого -  Вовненко Г.Ю.,

            суддів:  Кушнірової Т.Б., Буренкової К.О.,

            при секретарі  Єфіменко О.М.,

за участю

            позивачки ОСОБА_2,

            відповідачки ОСОБА_3,

            прокурора Круш Т.О.,

розглянувши    у    відкритому    судовому    засіданні    в    м.   Миколаєві    справу

за   апеляційною  скаргою

прокурора Новобузького району Миколаївської області

на  рішення  Новобузького районного суду  Миколаївської області від 21 липня 2006 року

за   позовом

ОСОБА_2  до ОСОБА_3

про визнання договору купівлі – продажу Ѕ частки житлового будинку дійсним та визнання права власності на придбане нерухоме майно,

                                                         в с т а н о в и л а:

              У  липні 2006 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі – продажу Ѕ  частки житлового будинку дійсним та визнання права власності на придбане нерухоме майно.  

            Позивачка зазначала, що 29 червня 2006 року між нею та ОСОБА_3 укладена  письмова угода купівлі – продажу житлового будинку, відповідно до якої                                                                                      вона придбала Ѕ  частку житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 На підтвердження укладення договору ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 обумовлену суму.

           Посилаючись на те, що вона виконала умови договору  купівлі – продажу, однак відповідачка ухилилася від його нотаріального посвідчення, просила визнати дійсним указаний договір купівлі-продажу та визнати за нею право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку.

           Рішенням Новобузького районного суду  Миколаївської області від 21 липня 2006 року позов задоволено.

           В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що під час укладення зазначеного договору не було враховано інтереси неповнолітніх дітей, які  разом із матір’ю користувалися спірним будинком. Крім того, ОСОБА_3 за отриманням згоди до органів опіки та піклування не зверталась.

           Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін,  перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.             

         Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору купівлі-продажу між сторонами було досягнуто згоди з приводу усіх істотних умов правочину.

         Однак з таким висновком суду погодитись не можливо.

         Судом встановлено, що 11 лютого 2003 року ОСОБА_3, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 придбано Ѕ частину житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1.

         У спірній частині будинку разом із батьками проживали двоє неповнолітніх дітей ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2.

         29 червня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали між собою письмовий договір купівлі – продажу частки вказаного жилого будинку, однак не посвідчили його нотаріально.  

         Цього ж дня 29 червня 2006 року ОСОБА_3 видала ОСОБА_2А розписку про отримання коштів за продаж житлового будинку.

         Згідно із ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.   

         Відповідно до ч. 3 ст. 18 зазначеного Закону органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла, а діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.   

         Згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»  держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна та визнає неприпустимим зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.   

         Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.   

         Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна (чч. 3, 4 ст. 12 цього Закону).   

         Виходячи з аналізу зазначених правових норм, попередня згода повинна бути надана щодо будь-яких правочинів, право власності на яке, або право користування яким мають неповнолітні діти.   

         Згідно із ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.   

         Вирішуючи справу, суд першої інстанції не врахував зазначених вимог закону щодо дотримання прав дитини на житло при його відчуженні батьками та необхідності дозволу органу опіки та піклування на відчуження житла, що належить батькам неповнолітніх дітей.   

         Крім цього, вирішуючи спір, суд не з’ясував, чи давав згоду на продаж будинку, який є об’єктом спільної сумісної власності  чоловік  відповідачки ОСОБА_4 Адже відповідно до вимог ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, згода другого з подружжя має бути подана письмово. До того ж, суд не притягнув його до участі у справі.                                                         

        Крім того, задовольняючи позов, суд не з’ясував чи мав право відповідно до  вимог ст. 362 ЦК України привілеєвої купівлі спірної частини будинку ОСОБА_5, оскільки йому на праві особистої власності належить друга його половина.

       Оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

        Керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК  України, колегія суддів

                                                           в и р і ш и л а:

        Апеляційну скаргу  прокурора Новобузького району задовольнити.

        Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 21 липня 2006 року

скасувати та ухвалити нове рішення.

        В задоволенні позову   ОСОБА_2  до ОСОБА_3

про визнання договору купівлі – продажу Ѕ частки житлового будинку дійсним та визнання права власності на придбане нерухоме майно відмовити.

        Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.   

      Головуючий :

      Судді: