Судове рішення #13524064

Справа № 22ц-145/11                                        Суддя першої інстанції: Біцюк А.В.

                                                            Суддя-доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.

У Х В А Л А

іменем України

20 січня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої    Данилової О.О.,

суддів:           Лівінського І.В.,

Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання Поліщук Ю.В.,

за участю прокурора Круш Т.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою

прокурора Казанківського району Миколаївської області

на ухвалу судді Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2010 року

за матеріалами позову

прокурора Казанківського району Миколаївської області в інтересах Казанківської районної державної адміністрації (далі – Казанківська РДА) до Скобелевської сільської ради, ОСОБА_3 про визнання неправомірним та скасування рішення, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю,

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2010 року прокурор Казанківського району Миколаївської області звернувся в інтересах Казанківська РДА з позовом до Скобелевської сільської ради, ОСОБА_3 про визнання неправомірним та скасування рішення, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю.

Ухвалою судді Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2010 року у відкритті провадження у справі відмовлено.

В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування суддею норм процесуального права, просив ухвалу скасувати, а справу повернути на новий розгляд до того ж суду.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, дослідивши матеріали цивільної справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя виходив з того, що дана справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства.

Однак з таким висновком погодитись не можна.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5 Конституції України).

Відповідно до ч. 3 ст. 140, ч. 1 ст. 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 80 ЗК України установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (частини 1, 2 ст. 83 ЗК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У пунктах "а" - "г" і "к" ст. 12 ЗК України передбачено, щодо повноважень селищної ради належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування; вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади селища; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 172 ЦК України).

Рада у справі, що розглядається, виступає як суб'єкт цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, яка перебувала у її власності, Рада відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто, при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутня підпорядкованість одних учасників земельних правовідносин іншому, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Ці положення Основного Закону кореспондуються з п. "в" ст. 5 ЗК України, згідно з яким, земельне законодавство базується на принципі невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 319 ЦК України держава не втручається у здійснення власником права власності. Тобто пряме адміністрування з боку органів влади є неприпустимим.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 належить на праві власності земельна ділянка площею 9,93 га, розташована на території Скобелевської сільської ради.

Прокурор звернувся в інтересах Казанківської РДА з позовом до Скобелевської сільської ради та ОСОБА_3 про визнання неправомірним та скасування рішення шостої сесії двадцять третього скликання Скобелевської сільської ради № 21/6 від 30 січня 2001 року “Про передачу у спільну власність земельної ділянки громадянам» в частині виділення відповідачу спірної земельної ділянки, а також визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на зазначену земельну ділянку, виданого на підставі вказаного рішення. При цьому прокурор посилається на те, що ОСОБА_3 не має права на отримання у власність спірної земельної ділянки.

Отже, між сторонами виник спір не з приводу владних повноважень місцевої ради при реалізації управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, а про право ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку.   

Виходячи з наведеного даний спір стосується права власності на земельну ділянку, тобто цивільного права, а заявлені позовні вимоги мають приватноправовий характер.

Отже висновок судді про те, що позовна заява прокурора не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, не відповідає вимогам норм процесуального права. Тому, застосування суддею наслідків п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України не можна вважати обґрунтованим.

В зв’язку з чим, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, на підставі п. 3 ст. 312 ЦПК України, з направленням матеріалів позовної заяви в той же суд для повторного вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 303, 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

          Апеляційну скаргу прокурора Казанківського району Миколаївської області задовольнити частково.

Ухвалу судді Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2010 року скасувати, а позовну заяву повернути в той же суд для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча:                                        Судді:

 

 

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація