У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 18 вересня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Львівської області на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2006 року щодо ОСОБА_1,

встановила:

вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 вересня 2006 року, залишеного без зміни ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2006 року,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця та мешканця Яворівського району Львівської області, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, від відбування якого на підставі ст. 75 КК України його було звільнено з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки, з покладенням на нього передбачених ст. 76 КК України обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, періодично з'являтись туди для реєстрації.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 26 жовтня 2004 року за попередньою змовою в групі осіб з ОСОБА_2, ОСОБА_3 (засуджені раніше за цей злочин окремим вироком) та невстановленою особою, у під'їзді будинку   АДРЕСА_1 напали на потерпілого ОСОБА_4 й із застосуванням небезпечного для здоров'я насильства у вигляді заподіяння ударів руками по голові, що спричинили легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, заволоділи майном останнього на загальну суму 8853 гривні 45 копійок.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування постановлених судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд. Свої вимоги мотивує тим, що суд не врахував тяжкість вчиненого засудженим злочину, конкретні обставини справи й тому призначив йому явно несправедливе покарання внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Сухареєва В.О. про скасування вироку з наведених у касаційному поданні підстав, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_1 у розбійному нападі, вчиненого за обставин викладених у вироку, та правильність кваліфікації судом його злочинних дій за ч. 2 ст. 187 КК України відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних та досліджених у судовому засіданні доказах, і в касаційному поданні не оспорюються.

Мотивуючи призначення засудженому ОСОБА_1 призначення покарання нижче від найнижчої межі санкції статті звинувачення, а також звільнення від його відбування з випробуванням, суд послався на позитивні характеристики засудженого з місця проживання та праці, щире каяття, другорядну роль у злочині, стан здоров'я та наявність постійного місця проживання.

Апеляційний суд погодився з доводами суду першої інстанції, й залишаючи вирок без зміни, зважив також на зміни, що відбулись в особистому житті ОСОБА_1 після злочину, - створення сім'ї та відсутність даних про подальшу протиправну поведінку.

У той же час, поряд з наведеним, суди першої та апеляційної інстанції, як видно з матеріалів справи, не врахували низку обставин, які мають значення для призначення засудженому необхідного та достатнього для його виправлення та попередження нових злочинів покарання.

Зокрема, оцінюючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд по суті не зважив на те, що ОСОБА_1 вчинив насильницький, корисливий та умисний злочин групою осіб, яка мала чисельну та фізичну перевагу над потерпілим.

Поза увагою залишилась також ключова роль засудженого в досягненні злочинного результату, яка зводилась до того, що саме він, використовуючи свої навички боксера, мав застосувати до ОСОБА_5 насильство необхідне для подолання його опору, й яке, як видно з показань самого ОСОБА_1 та сукупності інших доказів, визнаних судом достовірними, ним фактично було застосоване.

Визнаючи щире каяття обставиною, що пом'якшує покарання засудженого, суд у той же час не з'ясував ставлення потерпілого ОСОБА_5 до його дій, а також чи ним була відшкодована шкода останньому.

Однією з обставин звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання визнано виявлення у нього захворювання дихальних шляхів (хронічний бронхіт), однак суд не перевірив достовірність цієї інформації, а саме не з'ясував чи може засуджений при такому захворюванні займатись таким видом діяльності як професійний бокс (а.с. 81, 82, 136).

З огляду на викладене постановлені судові рішення в частині призначення покарання не можна вважати обґрунтованими.

Тому, погоджуючись з доводами касаційного подання прокурора, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого.

Якщо за наслідками нового розгляду справи суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині й погодиться з кваліфікацією його дій, то призначене покарання слід визнати несправедливим внаслідок м'якості.

Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційне подання заступника прокурора Львівської області  задовольнити.

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.

С у д д і:

Пекний С.Д.                          Косарєв В.І.                          Гриців М.І.