__________________________________________________________________

Справа №  2-35/11

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20 січня 2011 року            Ярмолинецький районний суд Хмельницької області у складі:

             головуючого  - судді Грох Л.М.

                      при секретарі  Фурман Н.Л.,

                      з участю сторін, представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Ярмолинці цивільну справу за позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку,-  

встановив:

Позивачка звернулася в суд з позовом до  відповідача про  визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1.

В судовому засіданні, підтримавши позов, позивачка послалася на те, що відповідачем було придбано цей будинок 20.11.2000 року на підставі договору купівлі-продажу  у період перебування у фактичних шлюбних відносинах з нею. Будинок було придбано за 950 доларів США, які сторони позичили у родича відповідача ОСОБА_5 Позичені кошти були повернуті до кінця 2006 року ними  спільно за рахунок ведення спільного господарства, заробітків обох сторін.

Представник позивача підтримав позов, пославшись на ст.ст.  22, 28 Кодексу України про шлюб та сім’ю, ст. 112 ЦК України 1963 року як правові підстави заявлених вимог. Вважає предмет спору спільною сумісною власністю  сторін як фактичного подружжя, частки в якій сторін є рівними.

Відповідач заперечив позов, пояснивши, що житловий будинок АДРЕСА_1 було придбано ним на кошти батьків за 1500 доларів США –останні сплатили продавцю завдаток в сумі 500 доларів США, а потім позичили ще 1000 доларів у ОСОБА_5 Позичені кошти  були повернуті батьком відповідача протягом 2001 року.

Представник відповідача заявлений позов заперечив, пославшись на те, що відсутні правові підстави для задоволення позову. На момент  укладення угоди купівлі-продажу будинку сторони не були подружжям, відтак зазначене майно не може бути визнане їх спільною сумісною власністю.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд прийшов до висновку, що у позові слід відмовити.

В судовому засіданні встановлено, що  позивачка в жовтні 2000 року вступила у фактичні шлюбні відносини з відповідачем, стала проживати з ним однією сім’єю  в будинку його батьків в с. Косогірка Ярмолинецького району, при цьому сторони не зареєстрували шлюб  в органах РАГС.

На підставі договору купівлі-продажу  від  20.11.2000 року ОСОБА_4 придбав жилий будинок АДРЕСА_1  за 3000 грн., що підтверджується  відповідним договором купівлі-продажу  жилого будинку. З початку 2001 року по завершенні ремонту сторони стали проживати у придбаному ОСОБА_4 будинку. Шлюб між ними було укладено лише 20.04.2003 року, що підтверджується  свідоцтвом про шлюб (повторним)   від 13.08.07 р.

Факт проживання сторін однією сім’єю  з жовтня 2000 року і до реєстрації шлюбу ствердили свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_5

Згідно ст. 13 Кодексу України про шлюб та сім’ю 1969 року права і обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану, при цьому права та обов’язки подружжя виникають з моменту реєстрації шлюбу в органах РАГС.

В силу ст. 22 Кодексу України про шлюб та сім’ю  1969 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, - тобто законодавець прямо пов’язує можливість визнання майна спільною сумісною власністю зі статусом осіб як подружжя.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові Пленуму ВСУ від 22.12.1995 № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" -  розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України).

Таким чином чинним на 20.11.2000 року законодавством України  виключався обраний позивачкою  спосіб захисту майнових прав та інтересів осіб, що проживали однією сім’єю, проте не перебували в зареєстрованому шлюбі.

Посилання представника позивача на ст. 112 ЦК України 1969 року  є безпідставним, оскільки ця норма є загальною  і дає поняття спільної власності та її видів, при цьому не врегульовує правовідносини щодо майнових прав та інтересів  осіб, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах.

З врахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що позивач не скористалася процесуальними правами щодо зміни предмета або підстави позову, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 22 Кодексу України про шлюб та сім’ю  1969 року, ст. 16 Закону України "Про власність",  10, 212-215 ЦПК України, -

вирішив:

         В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку відмовити.  

         Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу в апеляційний суд Хмельницької області через Ярмолинецький районний суд Хмельницької області на протязі 10 днів з дня отримання копії рішення.

Повне рішення складене 25 січня 2011 року.

Суддя                                                                            Л.М.Грох