У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 листопада 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора АР Крим на вирок Київського районного суду м. Сімферополя від 18 вересня 2006 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком   

ОСОБА_1,

                                                  ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

уродженця м. Андіжан, раніше в силу ст. 89 КК України не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 146 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_1 від призначеного покарання звільнено з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки з покладанням на нього відповідних обов'язків.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 2 червня 2006р. приблизно о15год., за попередньою змовою з особами, кримінальну справу щодо яких виділено в окреме провадження, перебуваючи на АДРЕСА_1, вказав останнім на раніше незнайомих ОСОБА_2, ОСОБА_3 і неповнолітнього ОСОБА_4, як на осіб, які викрали у нього метал, і ті їх побили руками. Після чого ОСОБА_1разом з особами, кримінальну справу щодо яких виділено в окреме провадження, насильно посадили ОСОБА_2, ОСОБА_3 і неповнолітнього ОСОБА_4 в автомобіль “Нива” і відвезли на територію, розташовану за АЗС “Чорноморнафтогаз”, де проти їх волі, шляхом завдання фізичного болю, заставили їх виконувати будівельні роботи, не відпускаючи додому. Потім невстановлена слідством особа відвезла ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у с. Сонячногірськ Малоріченського району, де на території бара “Емран”, який належав ОСОБА_1, їх заставили проти їх волі працювати. Внаслідок зазначених дій ОСОБА_2, ОСОБА_3 і неповнолітньому ОСОБА_4 було спричинено легкі тілесні ушкодження.

На початку лютого 2005 року ОСОБА_1, за попередньою змовою з особами, кримінальну справу щодо яких виділено в окреме провадження, перебуваючи на вул. Широкій в м. Сімферополі, під приводом надання оплачуваної роботи, привезли раніше незнайомого ОСОБА_5 на АДРЕСА_2, де насильно заставили виконувати будівельні роботи, при цьому його били, якщо він відмовлявся робити, або робив роботу не якісно. У день ОСОБА_5 знаходився під наглядом, а вночі його запирали в будинку. ОСОБА_5 декілька разів втікав, але його знаходили ОСОБА_1та невстановлені слідством особи і шляхом побиття та погроз повертали на будівництво - це було в середині травня та в кінці серпні 2005 року.

В серпні 2005 року ОСОБА_1за попередньою змовою з особами, кримінальну справу щодо яких виділено в окреме провадження, побив ОСОБА_6 насильно посадили його в автомобіль і відвезли в с. Сонячногірськ, де проти його волі заставили працювати в барі “Емран” до ранку. ОСОБА_6 намагався втекти, але був знайдений, при цьому його били та повертали назад.   

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

У касаційному поданні прокурор просить вирок щодо ОСОБА_1 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись при цьому на неправильне застосування кримінального закону, в зв'язку з чим суд необґрунтовано звільнив ОСОБА_1 від покарання за підставі        ст. 75 КК України, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості злочину та даним про особу засудженого.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України та п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” №7 від 24.10.2003 року суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали, тощо.

Разом із тим, призначаючи ОСОБА_1 покарання та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням, суд не врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, дані про особу засудженого та інші обставини справи, а саме, що злочин вчинено в групі з іншими особами щодо декількох осіб, яких довгий час позбавляли волі та посягали на їх недоторканість, і не навівши у вироку переконливих мотивів, дійшов неправильного висновку про недоцільність відбування ним покарання. Крім того, засуджений вину свою повністю не визнав, ніде не працює.

За таких обставин застосування судом щодо ОСОБА_1 ст. 75 КК України колегія суддів не може визнати обґрунтованим, у зв'язку з чим вирок підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, у ході якого необхідно всебічно, повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи і призначити засудженому ОСОБА_1 справедливе покарання.

Якщо при новому розгляді справи буде встановлена винуватість ОСОБА_1 у вчинені зазначених злочинів, то покарання йому має бути призначено у відповідності з вимогами закону, оскільки призначене йому за цим вироком покарання слід визнати м'яким.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

касаційне подання заступника прокурора АР Крим задовольнити.

Вирок Київського районного суду м. Сімферополя від 18 вересня 2006 року щодо засудженого ОСОБА_1 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.

С у д д і :

Жук В.Г.                                  Пошва Б.М.                        Гошовська Т.В.