Справа №22-ц-213/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Янова
Категорія - 27 Суддя-доповідач - Попруга
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Попруги С. В.,
суддів - Ільченко О. Ю., Рибалки В. Г.,
при секретарі - Пархоменко А.П.,,
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 10 грудня 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, –
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 10 грудня 2010 року відмовлено в позові ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» (далі-Банк) про визнання кредитного договору недійсним.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, фактично посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.
Позивач доводить, що суд першої інстанції помилково не визнав спірний кредитний договір недійсним. Названий договір на порушення закону укладено в доларах США, а не у національній валюті. У суб’єктів договірних відносин на час укладення договору не було індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, що є порушенням відповідних приписів ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, а представник Банку Старовойтова О.О. заперечувала проти них, вважаючи рішення місцевого суду законним та обґрунтованим.
Судом першої інстанції фактично встановлено, що 19 вересня 2007 року між Банком та позивачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким Банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 9000 доларів США на умовах встановлених договором, а ОСОБА_1, отримавши ці кошти, зобов’язався повністю повернути кредит (9000 доларів США) зі сплатою 24 % річних в доларах США до 18 вересня 2009 року відповідно до графіку, а у випадку порушень зобов’язань за договором сплатити 48 % річних від суми залишку кредиту.
Названий договір є правомірним, оскільки Банк має генеральну ліцензію на здійснення банківських операцій, зокрема в іноземній валюті, індивідуальної ліцензії для здійснення таких операцій не потрібно, отже оспорюваний договір не може бути визнаний недійсним з тих підстав, що Банк не має вищезгаданої індивідуальної ліцензії.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Згідно з генеральними ліцензіями, виданими Закритому акціонерному товариству “Комерційний банк “ПриватБанк” Національним банком України 04 грудня 2001 року за № 22 та 29 липня 2009 року за № 22, фотокопії яких є у матеріалах справи, ЗАТ КБ “ПриватБанк” має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, постановляючи рішення, врахував всі факти, що входять до предмета доказування. Фактичні обставини, якими мотивовано рішення підтверджено належними та допустимими доказами.
Висновки суду про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1, відповідають встановленим фактам, суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги протирічать встановленим фактам, не ґрунтуються на законі, тому до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст.303,307 п. 1 ч.1, 308, 313, 314, 315,319 ЦПК України, колегія суддів, –
УХВАЛИЛА:
Відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 10 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -