КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.01.2011                                                                                           № 6/315

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Пашкіної С.А.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Бортник О.М. – представник за довіреністю № 4927/15/14-10 від 15.09.2010,

                              Слободяник І.Ю. – представник за довіреністю № 7210/15/14-10 від 31.12.2010

 від відповідача 1          Нечипорук Н.О. –представник за довіреністю № 042/1/7-9937 від 08.12.2009

від відповідача 2          Касьяненко А.М. – представник за довіреністю № 225-КР-61 від 20.01.2011

від третьої особи          Крисан В.М. – представник за довіреністю № 46-НЮ від 05.01.2011

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради

 на рішення Господарського суду м.Києва від 14.10.2010

 у справі № 6/315 ( .....)

 за позовом                               Міністерства транспорту та зв’язку України

 до                                                   1) Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

                                                  2) Київської міської ради

 третя особа позивача           Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця"  

 третя особа відповідача            

 про                                                   визнання права власності на майновий комплекс

ВСТАНОВИВ:

 Позов, з урахуванням уточнень, заявлено про визнання права власності держави України в особі Міністерства транспорту та зв’язку України на об’єкти нерухомого майна по провулку Жмеринський, 2 в м. Києві, що знаходиться в господарському віданні Державного територіально - галузевого об’єднання „Південно-Західна залізниця” (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 7, код 04713033), а саме:

1. Пост ЕЦ площею 705,1 кв.м., літера „Ж” за Технічним паспортом, рік введення в експлуатацію 1987;

2. Блок-пост ДСП № 1 площею 70,6 кв.м., літера „Д” за Технічним паспортом, рік введення в експлуатацію 1947;

3. Релейна будка площею 105,1 кв.м., літера „Г” за Технічним паспортом, рік введення в експлуатацію 1968;

4. Пасажирська платформа площею 2016,0 кв.м., „№ І” за Технічним паспортом, рік введення в експлуатацію 1970;

5. Каса № 1 площею 36,9 кв.м., літера „В” за Технічним паспортом, рік введення в експлуатацію 1970;

6. Навіс 1 площею 68,8 кв.м., літера „З” за Технічним паспортом, рік введення в експлуатацію 1970;

7. Каса № 2 площею 139,2 кв.м., літера „Е” за Технічним паспортом, рік введення в експлуатацію 1970;

8. Навіс 2 площею 139,2 кв.м., літера „И” за Технічним паспортом, рік введення в експлуатацію 1970;

9. Навіс 3 площею 45,2 кв.м., літера „К” за Технічним паспортом, рік введення в експлуатацію 1970.

Звернення до суду з цим позовом позивач пояснює тим, що відповідач не визнав право власності на спірне нерухоме майно, належним чином його не оформив та не видав правовстановлюючий документ – свідоцтво про право власності, що позбавляє можливості державної реєстрації права власності на нерухоме майно, власником якого є держава в особі Міністерства транспорту та зв’язку України, до сфери управління якого входить ДТГО «ПЗЗ», що володіє цим майном на праві господарського відання; що у позивача маються достатньо документів, які підтверджують приналежність йому цього об’єкту нерухомого майна, яке набуте правомірно.

Виходячи з зазначених обставин, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ч. 2 ст. 238 ЦК України, згідно якій право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, та на ст. 329 ЦК України, згідно якій власник майна може пред’явити позов про визнання його права, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.10.2010, повний текст якого підписаний 18.11.2010, позов задоволений повністю з тих підстав, що відповідач 1, діючи як уповноважений власником орган щодо управління комунальним майном, відмовивши у оформленні права власності, за відсутності даних про наявність заяв інших фізичних чи юридичних осіб на дане майно, фактично оспорює права позивача на об’єкт, представляючи при цьому позицію власника комунального майна.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Київська міська рада звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2010 у справі № 6/315 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач 2 посилається на те, що суд першої інстанції в супереч вимогам норм матеріального права не врахував, що на звернення позивача з метою отримання свідоцтва на право власності на об’єкти нерухомого майна по пров. Жмеринському, 2 відповідачем 1 була надана обґрунтована відповідь про необхідність надання додаткових документів; що самі дії відповідача 1 щодо відмови в видачі свідоцтва в судовому порядку позивачем не оскаржувались, а тому, відповідно, є правомірними; що, оскільки відповідач 1 діяв відповідно до встановленого порядку реєстрації права власності на нерухоме майно, його дії не можуть розцінюватись як визнання чи невизнання права позивача; що не було підтверджено, які саме дії відповідача 1 є невизнанням або оспорюванням права власності позивача.

Ухвалою від 01.12.2010 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С. А., судді Баранець О.М., Калатай Н. Ф. апеляційну скаргу Київської міської ради прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням голови суду № 01–23/1/3 від 25.01.2011 справу № 6/315 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиці О.Ф.

24.01.2011 до відділу документального забезпечення суду надійшли пояснення та відзив на апеляційну скаргу позивача, в яких він просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2010 у справі № 6/315 – без змін.

В судовому засіданні представник позивача заявив усне клопотання про залучення до справи в якості третьої особи Фонду державного майна України.

Після надання представниками сторін пояснень по справі колегія суддів не знайшла підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи Фонду державного майна України.

Під час розгляду справи представники позивача та третьої особи проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а спірне рішення –без змін, представники відповідача 1 та відповідача 2 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, спірне рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно технічного паспорта, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна (а.с.28-41 т.1), довідки Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1 про балансову належність від 15.03.2010 № БМЕУ-1-662 (а.с.42-43 т.1), інвентарних карток обліку основних засобів, пост ЕЦ, блок-пост ДСП № 1, релейна будка, пасажирська платформа, павільйон пасажирський № 1, павільйон пасажирський № 2 обліковуються на балансі Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1 та знаходяться в господарському віданні ДТГО «Південно-Західна залізниця» (ДТГО „ПЗЗ”).

Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 1 як відокремлений структурний підрозділ входить до складу ДТГО „ПЗЗ” і діє на підставі Положення, затвердженого наказом № 312-Н начальника ДТГО «Південно-західна залізниця» від 29.07.2009 (а.с. 50-55).

ДТГО «ПЗЗ», в свою чергу, відповідно до преамбули Статуту ДТГО «Південно-Західна залізниця» (а.с. 11-26), засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства транспорту України та підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці).

Листом від 14.12.2009 № 042/13/1-10165 (а.с.44-45 т.1) відповідач 1, у відповідь на заяву ДТГО»ПЗЗ» від 24.11.2009 про оформлення права державної власності на майновий комплекс, розташований в місті Києві за адресою: провулок. Жмеринський, 2 (ас.146 т.1) (далі майновий комплекс), повідомив ДТГО „ПЗЗ”, що оформлення права власності здійснюється на підставі документів, визначених в Положенні про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна, затвердженому розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.10.2009 № 1227 (далі Положення про оформлення права власності), на підставі визначеного пакету документів; що подана заява про оформлення права власності потребує уточнення в частині літер будинків, а надані пакети документів не містять усіх необхідних для оформлення права власності документів та не оформлені відповідно до вимог Положення про оформлення права власності; що для оформлення права державної власності на об’єкти нерухомого майна, розташовані по пров. Жмеринському, 2 (Літери В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К) необхідно надати:

- документ, що підтверджує згоду власника в особі органу, уповноваженого управляти цим майном, вирішувати питання, пов’язані з оформленням права власності на об’єкти нерухомого майна;

- документи, що підтверджують належність майна Київському будівельно-монтажному експлуатаційному управлінню № 1 ДТГО «ПЗЗ» (накази органу, уповноваженого управляти об’єктами, про закріплення об’єктів на праві господарського відання (оперативного управління);

- довідки за підписом керівника та головного бухгалтера про те, що об’єкти (із зазначенням назв, адрес і площ), на які оформляється право власності, перебувають на балансі Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1 ДТГО «ПЗЗ», не відчужені, не обтяжені, в тому числі не перебувають під арештом, щодо них відсутній спір, в тому числі судовий (надані довідки про балансову належність будівель і споруд не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не містять інформації про площі, адреси, наявність спору, в тому числі судового та арешту).

Позивач, вважаючи таку відмову необґрунтованою, звернувся до суду з вимогами визнати за ним право власності на спірне майно.

Суд першої інстанції вимоги позивача задовольнив, з чим колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.

За правилами ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, серед іншого зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зазначення доказів, що підтверджують позов, законодавство, на підставі якого подається позов.

Як вбачається з поданого позову, позивач вимагає визнати за державою право власності на майновий комплекс, що може відбутися виключно у порядку, передбаченому чинним законодавством, шляхом здійснення відповідачем 1 дій з оформлення права власності та видачі відповідного свідоцтва.

Відповідно до п. 4.1. Положення про оформлення права власності відповідач 1 - Головне управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснює оформлення права власності та видає свідоцтва на право власності на об'єкти нежитлового фонду усіх форм власності, в тому числі, на підставі документів, встановлених законодавством України, які підтверджують право власності на ці об'єкти.

Тобто, фактично, враховуючи, що позов подано до відповідача 1, вимагається у судовому порядку зобов’язати його виконати покладені на нього законом обов’язки з оформлення права власності на майновий комплекс і видачі відповідного свідоцтва.

Обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, тобто, підставою позову є звернення позивача з вимогою оформити право власності держави на майновий комплекс та відмова відповідача це зробити.

На доказ зазначених обставин позивачем до позовної заяви додано копії письмової заяви ДТГО „ПЗЗ” на адресу відповідача 1 про оформлення права державного власності на майновий комплекс, доданих до неї документів та листа – відмови відповідача 1.

В той же час, змістом даного позову є вимога позивача про здійснення судом певних дій судового захисту, яку, посилаючись на ч. 2 ст. 238 ЦК України, згідно якій право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, та на ст. 329 ЦК України, згідно якій власник майна може пред’явити позов про визнання його права, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, позивач визначив як визнання права власності держави на майновий комплекс.

З огляду на викладене, на думку, колегії суддів, обраний позивачем спосіб захисту (визнання права власності) не узгоджується із вказаним ним у позові предметом та підставами позову (обов’язок відповідача оформити право власності та видати відповідне свідоцтво).

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зі змісту цієї норми вбачається, що закон визначає як необхідну умову для реалізації особою свого права на захист певного матеріального права те, щоб вказане право було предметом порушення, невизнання або оспорювання зі сторони іншого суб’єкта спірних відносин. При цьому, у справах про захист цивільного права суб’єкт, дії якого призвели до необхідності судового захисту, має виступати у якості відповідача у справі, оскільки право на захист виникає саме у зв’язку з його діями у спірних правовідносинах.

Відповідачем у такому спорі може бути особа, від якої відповідне право перейшло до позивача (наприклад, держава в особі уповноваженого нею органу, який здійснює передачу майна до статутного фонду товариства тощо). або особа, яка може претендувати на таке право.

Як вбачається зі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності у випадках, якщо, по-перше, його право оспорюється, по-друге, його право не визнається, по-третє, у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Цей перелік підстав є вичерпним, за наявності хоча б однієї з цих підстав особа може пред’явити позов про визнання свого права власності.

Оскільки Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації є органом, який здійснює оформлення права власності на підставі документів, перелік яких визначений Положенням, то відмова у здійсненні оформлення права власності у разі подання неповного переліку документів не свідчить про оспорення чи невизнання права власності, а свідчить лише про виникнення спірних питань під час оформлення права власності уповноваженим на це органом.

Предметом доказування під час вирішення спору щодо права власності є встановлення юридичних фактів, які є підставою для набуття права власності на спірне майно, в той час як суд першої інстанції, задовольняючи заявлені позовні вимоги, фактично досліджував законність дій відповідача щодо відмови у оформленні права власності на спірне майно.

Проте, позивач не оскаржував в судовому порядку дій відповідача 1 щодо відмови в оформленні права власності на майновий комплекс, незважаючи на те, що п. 15 Положення про оформлення права власності таке право йму надане.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачами відсутній спір про право, оскільки відповідачі не оспорюють право власності держави на майновий комплекс, а також не вчиняють будь-яких дій, які б свідчили про невизнання такого права. Відповідач 1 лише здійснює збір необхідних документів для оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, та видає відповідні свідоцтва про право власності.

Відповідно до ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що право власності держави на майновий комплекс оспорюється відповідачами, або того, що ними вчиняються дії, спрямовані на невизнання права власності держави на майновий комплекс, суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на такому.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач листом від 14.12.2009 № 042/13/1-10165 безпідставно відмовив в реєстрації права власності на спірне майно на тій підставі, що наданий пакет документів не містить усіх перелічених в Положенні документів, в числі яких суд зазначив документи щодо відведення земельної ділянки під будівництво та дозвіл на їх будівництво, акт приймання об’єктів нерухомості в експлуатацію в установленому порядку, докази фінансування.

Проте, серед документів, про необхідність надати які повідомив ДТГО „ПЗЗ” відповідач 1, документи щодо відведення земельної ділянки під будівництво та дозвіл на їх будівництво, акт приймання об’єктів нерухомості в експлуатацію в установленому порядку, докази фінансування по відношенню до спірного майна відсутні.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що втрата документів, які засвідчують виникнення права державної власності на створене до 2000 року нерухоме майно, є підставою для визнання цього права судом, проте а ні позивач, а ні ДТГО „ПЗЗ”, а ні відповідачі не посилалися на втрату документів, які засвідчують право державної власності на спірне майно.

Помилковим колегія суддів вважає також висновок суду першої інстанції, що відповідач 1, діючи як уповноважений власником орган щодо управління комунальним майном, відмовивши у оформленні права власності, за відсутності даних про наявність заяв інших фізичних чи юридичних осіб на дане майно, фактично оспорює право позивача на об’єкт, представляючи при цьому позицію власника комунального майна.

Правова позиція відповідачів не ґрунтується на тому, що вони вважають спірне майно таким, що відноситься до комунальної власності, у письмових поясненнях відповідачів та в інших матеріалах справи відсутнє згадування, що хтось з учасників судового процесу вважає, що спірне майно відноситься до комунальної власності.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені  обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки, викладені судом першої інстанції у оспорюваному рішенні, не відповідають обставинам справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2010 у справі № 6/315 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у позові відмовляється у повному обсязі.

Судові витрати за подачу позову, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача у повному обсязі.

Апеляційна скарга Київської міської ради підлягає задоволенню, тому витрати відповідача 2 на державне мито за подачу апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Київської міської ради задовольнити повністю.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2010 у справі № 6/315 скасувати.

3. У позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Міністерства транспорту та зв’язку України (м. Київ, пр-т Перемоги, 14, код 00017584) на користь Київської міської ради (м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) 1 472 (одну тисячу чотириста сімдесят дві) грн. 41 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

5.  Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 6/315 повернути до господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді