КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 01.02.2011                                                                                           № 47/469

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Шипка  В.В.

 суддів:             

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.11.2010

 у справі № 47/469 ( .....)

 за позовом                               ВАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг"

 до                                                   Національної акціонерної страхової компанії "Оранта"

 про                                                   стягнення 2 665,30 грн.

за участю представників сторін:

від позивача            не з’явились

від відповідача        Чабан К.І. – дов. від 01.04.2010

ВСТАНОВИВ:

 Відкрите акціонерне товариство „Інвестиційно-фінансовий консалтинг” (надалі – позивач, апелянт) у вересні 2010 року звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Національної акціонерної страхової компанії „Оранта” (надалі – відповідач) про стягнення з відповідача 2 665,30 грн. відшкодування заподіяної матеріальної шкоди (в порядку регресу).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.09.2010 справу № 04-06-38/2-17 передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.10.2010 прийнято позовну заяву ВАТ „Інвестиційно-фінансовий консалтинг” до розгляду та порушено провадження у справі     № 47/469.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.11.2010 у справі № 47/469 у позові відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 665,30 грн. в порядку регресу є безпідставними та належними доказами не доведеними, оскільки судом встановлено, що на момент укладення позивачем угоди про відступлення прав вимоги від 23.12.2009 Страховою компанією “ВУСО” передано позивачу право вимоги до особи (ОСОБА_1), вина якої у заподіянні шкоди не доведена належними та допустимими доказами, як і не доведено те, що водієм ТОВ “Грінко-Дон” (цивільно-правова відповідальність якого застрахована у НАСК “Оранта”) під час вчинення ДТП був ОСОБА_1, і відповідно, станом на момент укладення зазначеної угоди від 23.12.2009 право вимоги саме до ОСОБА_1, як особи, яка не є винною у вчиненні ДТП – у ЗАТ СК “ВУСО” не існувало, а тому і не могло бути передано позивачу.

Відкрите акціонерне товариство „Інвестиційно-фінансовий консалтинг”, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою від 09.12.2010, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 24.11.2010 у справі № 47/469 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого суду є необґрунтованим, оскільки під час складання адміністративних матеріалів у відношенні до винної особи у ДТП, яке сталось 08.10.2008 року, інспектором ДАІ була допущена помилка у фамілії винної особи, внаслідок чого вказана помилка відбулась при оформленні матеріалів щодо виплати страхового відшкодування, у тому числі й в договорі про відступлення права вимоги від 23.12.2009, укладеного між ЗАТ СК „ВУСО” та ВАТ „Інвестиційно-фінансовий консалтинг”.

Позивач своїм правом на участь представника у судовому засіданні суду апеляційної інстанції не скористався. Будь-яких клопотань з цього приводу позивачем суду не подано. Про час та місце судового засідання позивач повідомлений належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення наявне в матеріалах справи).

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування норм права місцевим господарським судом, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що:

- 08.10.2008 року на проспекті Ленінському у м. Донецьку сталася дорожньо-транспортна пригода (зіткнення автомобілів), внаслідок якої автомобілю „БМВ” (д.№ НОМЕР_1) під керуванням гр. ОСОБА_2 були завдані пошкодження автомобілем марки „МАЗ” (д.№ НОМЕР_2) під керуванням гр. ОСОБА_3;

- автомобіль марки „БМВ” (д.№ НОМЕР_1) на момент ДТП належав на праві власності ОСОБА_2 та був застрахований у відповідності до договору добровільного страхування наземного транспорту № 015908-02-05-01-02 від 09.04.2008, укладеного між позивачем - ЗАТ СК „ВУСО”, як страховиком, та ОСОБА_2, як страхувальником (копія договору – а.с.18-19);  

- автомобіль марки „МАЗ” (д.№ НОМЕР_2) на момент ДТП належав на праві власності ТОВ „Грінко-Дон” та був застрахований у відповідності до договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між відповідачем Національною акціонерною страховою компанією „Оранта”, як страховиком, та ТОВ „Грінко-Дон”, як страхувальником, та оформленого полісом № ВВ/8129740 від 01.08.2008 (копія полісу – а.с.30);

- відповідно до постанови Ленінського районного суду м. Донецька № 3-13355/08 від 03.11.2008 (копія - а.с.17) водій автомобілю марки „МАЗ” (д.№ НОМЕР_2) ОСОБА_3 був визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України;

- згідно довідки УДАІ ГУМС України в Донецькій області внаслідок ДТП автомобілю марки „БМВ” (д.№ НОМЕР_1) були завдані механічні пошкодження заднього бамперу (копія – а.с. 16);

- згідно складеного ТОВ „Страховий Ассістанс” акту огляду автомобіля від 13.10.2008 (копія – а.с.22), проведеного згідно заяви ОСОБА_2 про виплату страхового відшкодування, аварійним комісаром на автомобілі марки „БМВ” (д.№ НОМЕР_1) було виявлено пошкодження накладки бампера та фонаря ЗП;

-  згідно рахунку-фактури № 12600 від 08.10.2008, виписаного МСП ПКФ „Імпульс” (копія - а.с.24), вартість ремонту автомобіля „БМВ” склала 2 665,30 грн.;

- згідно страхового акту № 7386-02 від 28.10.2008 (копія - а.с.25), складеного ЗАТ „СК „ВУСО” (як страховиком), розмір страхового відшкодування, яке підлягало сплаті страхувальнику, складає 2 665,30 грн.;

- ЗАТ „СК „ВУСО”, на виконання умов договору страхування № 015908-02-05-01-02 від 09.04.2008, згідно заяви страхувальника перерахувало на рахунок МСП ПКФ „Імпульс” суму страхового відшкодування в розмірі 2 665,30 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 17893 від 28.10.2008 (а.с.26).

Оскільки автомобіль марки МАЗ” (д.№ НОМЕР_2) на момент ДТП був застрахований у відповідності до договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між відповідачем Національною акціонерною страховою компанією „Оранта”, як страховиком, та ТОВ „Грінко-Дон”, як страхувальником (який оформлений полісом № ВВ/8129740 від 01.08.2008), ЗАТ СК „ВУСО” звернулось до відповідача з листом № 6048 від 22.12.2008 (копія - а.с.28) щодо відшкодування ЗАТ СК „ВУСО” відповідачем у порядку регресу матеріальної шкоди в розмірі 2 665,30 грн., виплаченої ЗАТ СК „ВУСО” власнику застрахованого автомобіля марки „БМВ” (д.№ НОМЕР_1).

У відповідь на претензію ЗАТ СК “ВУСО” № 6048 від 22.12.2008 відповідачем було направлено йому лист № 05-10-2/437 від 11.02.2009 (копія – а.с. 29), в якому було зазначено, що оцінка вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки „БМВ” (д.№ НОМЕР_1), проводилась не суб’єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України, а тому у НАСК «Оранта» відсутні підстави для відшкодування збитків. При цьому відповідачем було зауважено, що для прийняття рішення ЗАТ СК “ВУСО” необхідно надати відповідачу завірену копію незалежної автотоварознавчої експертизи (дослідження).

З матеріалів справи також вбачається, що на підставі договору відступлення права вимоги від 23.12.2009, укладеного між  ЗАТ СК „ВУСО” та ВАТ „Інвестиційно-фінансовий консалтинг” (витяг з договору – а.с.38-40) позивачу було передано належне ЗАТ СК „ВУСО” право вимоги, яке виникло у останнього по страхувальнику ОСОБА_2 (страховий акт № 7386-02 від 28.10.2008) до боржника ОСОБА_1 на суму 2 665,3 грн.

Розглянувши по суті позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 665,30 грн. відшкодування в порядку регресу заподіяної матеріальної шкоди, судова колегія дійшла висновку, що позов задоволенню не підлягає. При цьому судова колегія виходить з наступного.  

Згідно ст.27 Закону України „Про страхування” та ст.993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до преамбули Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно з п.2.1 ст. 2 названого Закону відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування”, цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до п.22.1 ст.2 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 названого Закону визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, відповідно до наведених норм, відповідач (як особа, яка на підставі полісу обов’язкового страхування відповідальна за заподіяний при ДТП збиток в порядку, передбаченому Законом України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”) відповідно до ліміту своєї відповідальності зобов‘язана відшкодувати потерпілому (або особі, до якої перейшло право вимоги в порядку регресу) наявну шкоду, оцінену у встановленому законом порядку.

Законом, який визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів, є Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.

Згідно з ч.2 ст.7 названого Закону проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Відповідно до названого Закону розроблена Методика товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затверджена спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092.

Дана Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Методи оцінки, передбачені цією Методикою, можуть використовуватися для оцінки самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторів і комбайнів на колісних шасі, якщо вони не суперечать тим положенням, які регламентують оцінку цих видів транспорту (п.1.2 Методики).

Вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин (п.1.3 Методики).

Як вбачається з матеріалів справи, страхове відшкодування матеріального збитку на суму 2 665,30 грн., завданого власнику автомобіля „БМВ” (д.№ НОМЕР_1) в результаті його пошкодження при ДТП, було сплачене ЗАТ СК “ВУСО” на підставі рахунку-фактури № 12600 від 08.10.2008, виписаного МСП ПКФ „Імпульс” (копія – а.с.24).

Позивачем до матеріалів справи не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що шкода, завдана автомобілю марки „БМВ” (д.№ НОМЕР_1) в результаті ДТП, була оцінена у встановленому законом порядку (у відповідності до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів) та складає саме 2 665,30 грн.   

За таких обставин позовні вимоги ВАТ „Інвестиційно-фінансовий консалтинг” до Національної акціонерної страхової компанії „Оранта” про стягнення в порядку регресу 2 665,30 грн. майнової шкоди, завданої в результаті ДТП, є безпідставними, оскільки належними та допустимими доказами вони не підтверджені, а відтак, - задоволенню не підлягають.  

Доводи апелянта (позивача) про те, що висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позову є помилковим (оскільки під час складання адміністративних матеріалів у відношенні до винної особи у ДТП, яке сталось 08.10.2008 року, інспектором ДАІ була допущена помилка у фамілії винної особи, внаслідок чого вказана помилка відбулась при оформленні матеріалів щодо виплати страхового відшкодування, у тому числі й в договорі про відступлення права вимоги від 23.12.2009, укладеного між ЗАТ СК „ВУСО” та ВАТ „Інвестиційно-фінансовий консалтинг”), не можуть бути прийняті до уваги судовою колегією, оскільки з урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства України необхідною умовою для відшкодування матеріального збитку особою, відповідальної за заподіяний збиток на підставі полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є наявність оцінки завданої шкоди, проведеної у встановленому законом порядку.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням наявних матеріалів справи позивачем (апелянтом) не наведено достатніх доводів та не надано суду належних та допустимих доказів, які б доводили помилковість оскаржуваного рішення про відмову в задоволенні позову. А тому судова колегія не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду м. Києва від 24.11.2010 у справі                          № 47/469.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий консалтинг” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 24.11.2010 у справі № 47/469 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Інвестиційно-фінансовий консалтинг” до Національної акціонерної страхової компанії „Оранта” – без змін.

2. Матеріали справи № 47/469 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді