Справа №  2-80/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2011 року, Дніпровський районний суд  м. Херсона у складі:

головуючого судді                                                                                                       Стамбули М.І.,

при секретареві                                                                                                            Ігнатенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  до  ПАТ "Приват Банк",  ОСОБА_2 про   захист прав споживача, розірвання договору,

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 13.05.2008 року між нею та КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № 226340-CRED. За даним договором позивачу було надано терміновий кредит в сумі 5000,00 доларів США, шляхом перерахування кредитних коштів на картковий рахунок № НОМЕР_1 відкритий банком згідно договору № 54155 від 07.03.2007р. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.05.2010р. на споживчі цілі. На даний час позивач вважає, що договір № 226340-CRED від 13.05.2008 року був укладений з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає розірванню, крім того відповідачем були порушені її права, як споживача щодо надання інформації по кредиту та ненадання інформації щодо кредитного договору. Просить суд розірвати кредитний договір № 226340-CRED від 13.05.2008р. та договір поруки № 226340-CRED від 13.05.2008р. і стягнути з відповідача 50% витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В судовому засіданні позивач та її представник уточнили позовні вимоги та просили суд позов задовольнити з урахуванням уточнень, а саме: розірвати кредитний договір № 226340-CRED від 13.05.2008р., стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, визнати наслідком розірвання кредитного договору виплату позивачем на користь відповідача залишку тіла кредиту протягом 3-х років.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, та просив суд відмовити у задоволенні позову зазначивши, що при укладанні кредитного договору з усіма умовами кредитного договору позивач була ознайомлена у повному обсязі та не заперечувала проти його умов і укладання на тих умовах та з таких підстав, які зазначені в кредитному договорі та отримала кошти в повному обсязі в валюті відповідно до кредитного договору.

ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, клопотань про перенесення розгляду справи до суду не надходило.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно  до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 13.05.2008 року між позивачем та КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № 226340-CRED. За даним договором позивачу було надано кредит в сумі 5000,00 доларів США на умовах передбачених вказаним кредитним договором.

Під час укладення вказаного договору позивач самостійно обирала валюту в якій отримувала кредит, що нею не заперечується.

В підтвердження прийняття на себе зобов’язань передбачених договором № 226340-CRED від 13.05.2008 року, його було підписано сторонами, що підтверджується копією договору на кожній сторінці якого є власноручний підпис позивача.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Таким чином, суд вважає, що у відповідності до ч.3, ч.5 ст.203 ЦК України, волевиявлення позивача було вільним і відповідало його внутрішній волі. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені вказаним договором, а саме у повернені фактично одержаної суми кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом, інших обов'язкових платежів, передбачених цим договором, та штрафних санкцій.

Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

В п.1.5 Положення «Про використання іноземної валюти як засобу платежу на території України», іноземна валюта може використовуватися для виконання будь яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаються. Використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Відповідно до ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

З положень ст.ст.47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вбачається, що банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах, на підставі банківської ліцензії.

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Вказана норма також зазначає, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Враховуючи наведене вбачається, що банк на підставі відповідних ліцензій, має право надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.

Відповідно до вимог ст.1 Декрету KMУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій. Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій НБУ.

Пунктом 2 ст.5 Декрету, передбачено, що генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Таким чином суд приходить до висновку, що правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно Банківської ліцензії № 22 від 30.01.1997 року та додатку до неї виданих Національним Банком України, КБ «ПриватБанк», в момент укладання спірного договору, мав право здійснювати операції з валютними цінностями.

Таким чином суд вважає, що спірний договір було укладено у відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, позивач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин вчинено у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В силу ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доводи позивача та її представника в частині заявлених вимог нібито порушення по відношенню до споживача ст.ст.15, 17, 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» суд вважає необґрунтованими та безпідставними, тобто в частині того що позивача під час підписання договору не повідомляли про всі істотні його умови, тому кредитний договір є нікчемним, оскільки договір № 226340-CRED від 13.05.2008 року, було укладено відповідно до вимог ст.ст.203, 205, 207, 1054, 1055 ЦК України, а саме його було узгоджено сторонами, укладено у письмовій формі, та підписано уповноваженими особами. Підпис позивача присутній на кожній сторінці договору та графіку погашення кредиту, що свідчить про ознайомлення останньої з усіма його умовами, що є підтвердженням прийняття на себе зобов’язань передбачених договором № 226340-CRED від 13.05.2008 року.

Крім цього оскільки після укладення договору кредиту, тобто його підписання сторонами, між сторонами договору виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання договорів кредиту ЗУ «Про захист прав споживачів» не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Щодо вимог позивача про істотні зміни обставин, суд вважає їх необґрунтованим, оскільки відповідно до умов кредитного договору  № 226340-CRED від 13.05.2008р. в т.ч. й п.2.2.8. при укладанні кредитного договору сторонами було обумовлено можливість зміни курсу валюти в якій було укладено спірний договір навіть його зміну більше ніж на 10% в порівняні з курсом на момент укладання даного договору, тобто суд вважає, що відсутня обставина, передбачена п.1 ч.2 ст.652 ЦК України, наявність якої є обов’язковою умовою для зміни чи розірвання кредитного договору.

Враховуючи наведене суд вважає за можливе у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст.192, 203, 215, 217, 524, 533, 1054 ЦК України, ст.ст.32, 44 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст.2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст.1, 5 Декрету кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст.10, 11, 15, 57 – 61, 209, 212 – 215 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», третя особа – ОСОБА_2 про захист прав споживача, розірвання кредитного договору - відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в до суду апеляційної інстанції через Дніпровський районний суд м. Херсона шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в порядку ст.294 ЦПК України.

Суддя                                                                                          М. 1. Стамбула