Справа № 2-35/11

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

м. Ковель                                                                                                              11 січня 2011 року  

          Ковельський міськрайонний  суд Волинської області

під головуванням судді                                      ВОСКОВСЬКОЇ О.А.

за участю    секретаря                                         КАНАШКОВОЇ О.М.

позивачки                                                             ОСОБА_1

представника відповідача                                  БОЙЧУКА Р.В.

представника відповідача                                    ШИНКАР О.В.

розглянувши у  відкритому  судовому  засіданні в залі суду в м. Ковелі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліси Волині»про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені та моральної шкоди, суд, -

В С Т А Н О В И В :

          ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ТзОВ «Ліси Волині»про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1, будучи звільненою 25.05.2010 р. з посади змінного майстра на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, - за згодою сторін, - не отримала повного розрахунку в день звільнення. Вказує, що відповідач не виплатив їй 239 грн., з яких 169, 75 грн. –це компенсація за невикористану відпустку, та 69,25 грн. –підзвітні кошти. Крім того, позивачка зазначає, що відповідачем безпідставно невиплачено їй і заробітну плату за квітень –травень 2010 року в розмірі мінімального заробітку, що був встановлений на той час –884 грн. на місяць. ОСОБА_1 зазначає у позовній заяві, що такими неправомірними діями відповідача їй було заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у погіршенні її матеріального стану, необхідності займати гроші у знайомих, що призвело до моральних страждань. Моральну шкоду оцінює у 2 000 грн. Просить задовольнити її позовні вимоги.

          У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала заявлені нею вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та пояснила наступне. З 2005 року вона працювала в ТзОВ «Ліси Волині»змінним майстром і була прийнята на роботу з окладом в розмірі мінімальної заробітної плати. В кінці 2009 року директором було видано наказ та зменшено її оклад та оклади інших працівників на 50%, в зв’язку з чим, починаючи з листопада 2009 р. і в січні 2010 року вона отримувала заробітну плату в розмірі Ѕ від мінімальної заробітної плати. Вказує, що в лютому та березні 2010 р. на прохання директора брала відпустки за власний рахунок, а в квітні –травні 2010 р. не писала заяв про надання їй таких відпусток та виходила на роботу. Чому відповідач видав наказ про надання їй відпустки за власний рахунок в цей період їй не відомо. Вважає, що ТзОВ «Ліси Волині»зобов’язане виплатити їй мінімальну заробітну плату за квітень –травень 2010 року. ОСОБА_1 пояснила також, що з заявами про оскарження наказів директора як про зменшення їй розміру посадового окладу, так і про надання відпусток в квітні-травні 2010 р. вона не зверталась, при цьому, про існування таких наказів їй було відомо. Позивачка також настоює на тому, що гроші в сумі 239 грн. вона не отримувала та зазначає, що відповідач такими своїми діями завдав їй моральної шкоди, яку вона оцінює в 2 000 грн. Просить задовольнити позовні вимоги повністю.

          Представник позивачки ОСОБА_4 позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та просить задовольнити заявлені ОСОБА_1 вимоги.

          Представник відповідача –Новосад Г.В. –позов не визнала та пояснила суду наступне. Дійсно, ОСОБА_1 була звільнена з посади змінного майстра 25.05.2010 року і в той же день з нею було проведено розрахунок та виплачено їй 239 грн., з яких 169, 75 грн. –розрахункові (компенсація за 10 днів невикористаної відпустки), а 69,25 грн. – підзвітні кошти. Однак, по квитанціях ці виплати були оформлені 17.06.2010 року, за що інспекцією праці їх було притягнуто до відповідальності та зобов’язано виплатити ОСОБА_1 компенсацію ще за 4 дні невикористаної відпустки. На неодноразові їх прохання прийти для отримання цих коштів, позивачка не реагувала і 28.10.2010 р. вони переказали їй ці кошти в сумі 67, 91 грн. по пошті. Щодо виплати ОСОБА_1 заробітної плати за квітень-травень 2010 р., то таку вимогу позивачки вважає безпідставною, поскільки остання весь цей період часу була у відпустці за власний рахунок і на роботу не виходила. Просить відмовити в задоволенні позову.

          Представник відповідача –Бойчук Р.В. пояснив суду, що він являється директором ТзОВ «Ліси Волині»і в зв’язку з зменшенням обсягів виробництва видав наказ про зменшення посадових окладів ряду працівників, - в тому числі і ОСОБА_1 –на 50%, починаючи з 01.01.2010 р. Такий наказ був виданий 31.12.2009 р. і позивачка була з ним ознайомлена тоді ж, та отримувала в січні 2010 року заробітну плату відповідно до цього наказу. Вказує, що в лютому –березні 2010 р. позивачка брала відпустку за власний рахунок, про що подала йому відповідні заяви, а в квітні –травні такі ж накази були видані ним, поскільки з ОСОБА_1 у них була усна домовленість, про те, що в зв’язку з відсутністю роботи остання піде у відпустку. Не заперечує того, що 13 квітня 2010 р. просив позивачку вийти на роботу на кілька годин, щоб отримати ящики, для чого виписав на її ім’я довіреність. При цьому, в усній формі вони домовились, що за ці години вона пізніше візьме відгул. Вказує також, що в квітні –травні ОСОБА_1 на роботу не виходила, так як перебувала у відпустці, про що в табелях робочого часу за цей період були зроблені відповідні відмітки. Пояснив також, що компенсація за 10 днів невикористаної відпустки –169,75 грн., та 69,25 грн. підзвітних коштів були виплачені позивачці в день її звільнення і лише 17.06.2010 р. ці кошти були оформлені по видатковій накладній. За порушення вимог трудового законодавства він був притягнутий до адміністративної відповідальності, поскільки ОСОБА_1 зверталась з заявами і скаргами на нього у різні інстанції. Інспекцією праці його було зобов’язано донарахувати і виплатити компенсацію ще за 4 дні невикористаної відпустки, що він і зробив, переказавши їй 67,91 грн. поштовим переказом 28.10.2010 р., поскільки позивачка на їх прохання прийти і отримати ці гроші не реагувала. Вважає заявлені позивачкою вимоги безпідставними та просить відмовити в задоволенні позову.

          Представник відповідача –Шинкар О.В. –пояснила суду, що позивачкою пропущено встановлений законом тримісячний строк звернення до суду з вимогою про виплату їй як компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, так і моральної шкоди. Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за квітень –травень 2010 року, то вважає таку вимогу безпідставною, оскільки позивачка, хоч і не писала заяви про надання їй відпустки, однак, фактично знаходилась у цей період у відпустці за власний рахунок і на роботі в цей час не перебувала. Просить відмовити в задоволенні позову.

          Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представника, представників відповідача, покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є безпідставними і не підлягають до задоволення з наступних причин.

          Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу за затримку розрахунку при звільненні, а саме –виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, - передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

          Відповідно до ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

          Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

          Як було встановлено судом та визнано сторонами по справі, ОСОБА_1 була звільнена 25.05.2010 р. з посади змінного майстра ТзОВ «Ліси Волині»на підставі п. 1 ст. 36 КЗПП України (за згодою сторін). Сторонами також визнано ту обставину, що наказом директора ТзОВ «Ліси Волині»від 31.12.2009 р. посадовий оклад позивачки було зменшено на 50%  починаючи з 1.01.2010 р., про що останню було в письмовій формі повідомлено 31.12.2009 р. Також, сторонами не оспорюється той факт, що в лютому –березні 2010 р. позивачка перебувала у відпустці за власний рахунок.

          Викладені обставини доказуванню не підлягають.

          Позивачка ОСОБА_1, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача заробітної плати за квітень –травень 2010 р. вказала, що в зазначений період вона виходила на роботу, працювала, в зв’язку з чим прохає стягнути з відповідача на її користь мінімальну зарплату за вказані місяці в розмірі по 884 грн. за місяць.

          Як вбачається з наказів № 13-в-ВК від 30.04.2010 р. та № 10 а- ВН від 31.05.2010 р., ОСОБА_1 були надані відпуски за власний рахунок з 1.05.2010 р. по 25.05.2010 р. та з 1.04.2010 р. по 20.04.2010 р. (а. с. 38, 39). Однак, у зазначених наказах не вказано підставу для їх видачі –заяви ОСОБА_1 про надання їй таких відпусток в цей період, - та відсутній підпис останньої про ознайомлення з такими наказами. (а. с. 38, 39).

          Таке порушення вимог ст. 84 КЗпП України стало підставою для притягнення директора ТзОВ «Ліси Волині»до адміністративної відповідальності (а. с. 56-58), - що останній також не заперечує.

          В порушення вимог ст. 32 КЗпП України директором Бойчуком Р.В. було видано і наказ від 31.12.2009 р. № 32-ВК (а. с. 99) про зміну істотних умов праці, - зменшення посадового окладу позивачки на 50%, - за що Бойчука Р.В. також було притягнуто до адмінвідповідальності.

          Однак, наказ № 32-ВК від 31.12.2009 р. не оспорювався ні позивачкою ні іншими працівниками, не змінювався і не відмінявся самим директором товариства.

          Щодо перебування ОСОБА_1 на роботі в квітні-травні 2010 р., то, окрім пояснень представників відповідача, факт відсутності позивачки на роботі в цей період підтверджується і табелями обліку використання робочого часу за квітень та за травень 2010 р. (а. с. 45, 46).

          Допитаний в якості свідка ОСОБА_6 показав суду, що він працює головним енергетиком у ТзОВ «Ліси Волині»і його робота безпосередньо пов’язана з роботою змінного майстра, яку обіймала ОСОБА_1  Свідок ствердив суду, що в квітні –травні 2010 р. позивачка була відсутня на роботі.

          Посилання позивачки на довіреність від 13.04.2010 року, згідно якої вона отримувала ящики пластмасові у ТзОВ «Алфаінтерпласт», - як на доказ того, що вона працювала в квітні –травні 2010 року, не можуть розглядатись як підтвердження того, що ОСОБА_1 працювала весь спірний період часу, оскільки така довіреність датована лише одним днем. Крім того, як пояснив суду представник відповідача Бойчук Р.В. позивачка дійсно вийшла на роботу 13.04.2010 р. на його прохання, щоб отримати ящики, але це зайняло не більше двох годин і наказу про відкликання її з відпустки він не видавав, домовившись в усній формі, що ОСОБА_1 пізніше використає цей день.

          Твердження позивачки про те, що про існування наказів про надання їй відпустки у квітні-травні 2010 р. ОСОБА_1 стало відомо лише в суді спростовуються письмовим доказом по справі –листом –відповіддю територіальної державної інспекції праці у Волинській області від 26.07.2010 р. № Б-192/1/01-10-02, з якого вбачається, що вже тоді на її письмові звернення з приводу перебування ОСОБА_1 на роботі в квітні-травні 2010 р. останній було відомо як про існування таких наказів, так і зазначено їх номери та дати видачі ( а.с.3). Даний письмовий доказ був наданий суду самою позивачкою. Крім того, як пояснила позивачка, з заявою в інспекцію праці  щодо неправомірності дій відповідача вона зверталась у червні-липні 2010 р.

          Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

          Позовна заява була подана ОСОБА_1 до суду лише 4.11.2010 року.

          Позивачка не змогла пояснити суду, чому, починаючи з червня-липня 2010 року вона не зверталась до суду за захистом своїх трудових прав.

          Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачкою не представлено достатньо доказів перебування її на роботі в квітні - травні 2010 р., окрім того, ОСОБА_1 пропущено встановлений ч.1 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду за вирішенням такого спору, в зв’язку з чим у задоволенні вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь заробітної плати за квітень-травень 2010 р. слід відмовити.

          Вимога ОСОБА_1 про стягнення з ТзОВ «Ліси Волині»розрахункових коштів в сумі 239 грн. також є необґрунтованою, поскільки виплата даної суми позивачці підтверджується не лише поясненнями представників відповідача, а й письмовими доказами по справі –видатковим касовим ордером від 17.06.2010 р. № 26, згідно якого ОСОБА_1 отримала кошти в сумі 169,75 грн. розрахункових та 69,25 грн. - підзвітних коштів, а всього отримала 239 грн. ( а. с. 55). Свій підпис у даному ордері ОСОБА_1 в суді не заперечила, вказавши, однак, що це інші кошти, а не розрахункові. При цьому, будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів позивачка суду не представила.

          Крім того, в ході перевірки державною інспекцією праці також було встановлено факт виплати ОСОБА_1 17.06.2010 р. розрахункових коштів на загальну суму 239 грн., хоч і з порушенням норм ст.. 116 КЗпП України ( а.с.56).

          Отже, вимога ОСОБА_1 стягнути з ТзОВ «Ліси Волині»на її користь 239 грн. розрахункових коштів також не підлягає до задоволення.

          Як встановлено судом, розрахункові кошти в сумі 67 грн. 91 коп., - компенсація за 4 дні невикористаної відпустки, - були виплачені позивачці лише 28.10.2010 року через поштовий переказ. Дані обставини визнані сторонами і доказуванню не підлягають.

          Таким чином, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 дійсно був проведений відповідачем лише 28.10.2010 року.

          Однак, як пояснили суду представники відповідача, позивачка неодноразово запрошувалась у телефонному режимі для виплати їй цих коштів –67,91 грн., - починаючи з червня 2010 р., однак, ОСОБА_1 умисно не з’являлась в бухгалтерію товариства.

          Той факт, що ОСОБА_1 запрошувалась для отримання розрахункових коштів у товариство, хоч і у телефонному режимі, - ще з червня 2010 р., підтвердила суду свідок ОСОБА_7

          Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1, а саме виплати їй 28.10.2010 р. 67,91 грн. компенсації за 4 дні невикористаної відпустки з порушенням норм ст. 116 КЗпП України, а саме –проведення такої виплати 28.10.2010 р. мала місце не з вини власника, а в зв’язку з тим, що позивачка, починаючи з червня 2010 р. умисно ухилялась від отримання розрахункових сум.

          Таким чином, в діях відповідача є порушення вимог ст. 116 КЗпП України (обов’язковість проведення розрахунку з працівником у день звільнення), - однак, таке порушення мало місце з вини відповідача лише в період до червня 2010 р., оскільки, як зазначено вище, 17.06.2010 р. ОСОБА_1 було виплачено 239 грн. розрахункових коштів і, починаючи з того ж місяця їй пропонувалось з’явитись у товариство за отриманням решти коштів.

          Судом встановлено, що, починаючи з червня 2010 р. ОСОБА_1 було відомо про порушення її права на отримання повного розрахунку в день звільнення, і саме з червня 2010 р. позивачка ухилялась від отримання розрахунку, в зв’язку з чим останньою було пропущено встановлений ч.1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду за вирішенням такого трудового спору і в цій частині позову також слід відмовити.

          Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

          Позивачкою не представлено жодного доказу призведення її до таких моральних страждань внаслідок несвоєчасного проведення з нею розрахунку при звільненні ( в червні 2010 р.), а, крім того, позивачкою пропущено строк звернення до суду з такою вимогою, встановлений ст. 233 КЗпП України, в зв’язку з чим дана вимога ОСОБА_1 до задоволення також не підлягає.

          Керуючись ст.ст.5 - 11, 60, 61, 88, 89, 209, 212, 213, 218 ЦПК України, ст. ст. 116, 117, 233, 2371  КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

          У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліси Волині»про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені та моральної шкоди –відмовити.

          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його оголошення, а особами Ю які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення –протягом десяти днів з дня отримання ними копії цього рішення.  

Головуюча:                                                                                                  О.А.ВОСКОВСЬКА