Справа №265/542/22

Провадження №2-о/265/91/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2022 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Козлова Д. О.,

за участю секретаря судового засідання Дрьомової О.В.

розглянувши в залі судових засідань цивільну справу за заявою адвоката Білозьорова Олексія Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи у певний час,

заінтересована особа: Лівобережний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків),

В С Т А Н О В И В:

До Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області із заявою звернувся адвокат Білозьоров О.Б., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , якою просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новоалтайськ Алтайського краю, який відбувся ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Донецьк у віці 84 років.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк, причина смерті - набряк легенів, атеросклеротична хвороба серця. Оскільки факт смерті відбувся на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а будь-який акт, виданий таким органом, не породжує правових наслідків, заявник не може отримати свідоцтво про смерть особи, яке видано державним органом України. Через наведені обставини звертається з даною заявою до суду.

Заявник та представник заявника до суду не прибули, надавши заяву з проханням провести розгляд справи без їх участі. Вимоги заяви підтримують.

Представник заінтересованої особи, Лівобережного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків), до судового засідання не з`явився за невідомих суду причин. Про день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до роз`яснень, даних в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

Як встановлено судом, та підтверджується наданими доказами, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .

За паспортними даними ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Новоалтайськ Алтайського краю.

На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 представник заявника надав копію довідки про причину смерті №7643 від 22.11.2021 року, яка видана установою, розташованою на території, що входить до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р. Згідно вказаних документів ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; причина смерті - набряк легенів, атеросклеротична хвороба серця.

За положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Проте, оцінюючи надані заявником документи про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви та встановлення факту смерті.

Керуючись ст.ст. 81, 259, 263, 264, 265, 315, 317, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Заяву адвоката Білозьорова Олексія Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи у певний час - задовольнити.

Встановити факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Новоалтайськ Алтайського краю, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 84 років; місце смерті - місто Донецьк; причина смерті - набряк легенів, атеросклеротична хвороба серця.

Лівобережному відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків) зареєструвати смерть ОСОБА_2 на підставі даного рішення.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст даного рішення складено 02 лютого 2022 року.

Суддя Козлов Д.О.