ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 215
ПОСТАНОВА
Іменем України
26.10.2007 | Справа №2-22/9845-2007А |
За позовом – Кредитної спілки «Едельвейс» ( м.Алушта, смт. Партеніт, вул. Фрунзенське шосе, 12-А)
До відповідача - ДПІ у м. Алушті ( м. Алушта, вул..Леніна , 22-А).
Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.
Суддя ЯковлєвС.В.
За участю секретаря Дулімової В.І.
представники:
Від позивача – Логінов А.В. – пред-к, дов. від 14.05.2007 р.
Від відповідача – Бисикало Т.А. – нач. юр. від-лу, дов. від06.10.2006 р.
Сутність спору: Кредитна спілка «Едельвейс» ( далі позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати нечинним податкове повідомлення –рішення державної податкової інспекції у м.Алушті ( далі відповідач) від 12.01.2007 р. № 0000051701/0. Вимоги мотивовані тим, що під час винесення вказаного повідомлення-рішення відповідачем невірно застосовані положення Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
Представник позивача під час судового засідання , яке відбулось 24.09.2007 р., уточнив позовні вимоги , просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 12.01.2007 р. № 0000051701/0, від 10.02.2007 р. № 0000051701/1, від 24.04.2007 р. № 0000051701/2, від 06.07.2007 р. № 0000051701/3.
Представник відповідача 12.09.2007 р. у судовому засіданні надав відзив на позов (вих. 1965/9/10 від 11.09.2007 р.), в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши, що у позивачем порушені положення Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 49, 51 КАСУ, представник позивача у судовому засіданні , яке відбулось 22.10.2007 р., уточнив позовні вимоги , відмовився від вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень відповідача від 12.01.2007 р. № 0000051701/0, від 10.02.2007 р. № 0000051701/1, від 24.04.2007 р. № 0000051701/2, від 06.07.2007 р. № 0000051701/3 у частині донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 24,83 грн. та 49,66 грн. – штрафних санкції.
Суд, керуючись ст. 157 КАСУ, ухвалою від 26.10.2007 р. закрив провадження по справі щодо визнання нечинними податкових повідомленнь-рішеннь відповідача від 12.01.2007 р. № 0000051701/0, від 10.02.2007 р. № 0000051701/1, від 24.04.2007 р. № 0000051701/2, від 06.07.2007 р. № 0000051701/3 у частині донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 24,83 грн. та 49,66 грн. – штрафних санкції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд
встановив
На підставі направлення від 04.12.2006 р. № 806/22 працівники відповідача провели планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період часу з 07.09.2004 р. по 30.09.2006р. За результатами вказаної перевірки 25.12.2006 р. складено акт № 1983/22/33009885.
У вказаному акті перевірки зафіксовані, зокрема , висновки відповідача про порушення позивачем положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» , йому донарахований податок з доходів фізичних осіб у сумі 4298,94 грн.
На підставі акту перевірки № 1983/22/33009885від відповідачем прийнято податкове повідомлення –рішення від 12.01.2007 р. № 0000051701/0, яким позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 12896,82 грн., з яких 4298,94 грн. – за основним платежем, 8597,88 грн. – штрафних санкцій.
Керуючись ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» , позивач звернувся до відповідача зі скаргою на зазначене податкове повідомлення-рішення.
Відповідачем 10.02.2007 р. прийнято рішення № 664/10/23 про залишення без змін податкового повідомлення-рішення від 12.01.2007 р., а скарги без задоволення.
На підставі акту перевірки № 1983/22/33009885від відповідачем прийнято податкове повідомлення –рішення від 10.02.2007 р. № 0000051701/1, яким позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 12896,82 грн., з яких 4298,94 грн. – за основним платежем, 8597,88 грн. – штрафних санкцій.
Позивач 20.02.2007 р. надіслав на адресу ДПА в АРК скаргу про перегляд податкового повідомлення рішення відповідача від 12.01.2007 р.
ДПА в АРК 24.04.2007 р. прийняла рішення № 948/10/25-021 про залишення без задоволення вказаної скарги позивача.
Відповідачем прийнято податкове повідомлення –рішення від 24.04.2007 р. № 0000051701/2, яким позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 12896,82 грн., з яких 4298,94 грн. – за основним платежем, 8597,88 грн. – штрафних санкцій.
Позивач надіслав на адресу ДПА України скаргу, в який просив скасувати податкове повідомлення –рішення відповідача від 12.01.2007 р. № 0000051701/0.
ДПА України 27.06.2007 р. прийняла рішення № 6285/6/25-0115 про відмову у задоволені скарги позивача.
На підставі акту перевірки № 1983/22/33009885 відповідачем прийнято податкове повідомлення – рішення від 06.07.2007 р. № 0000051701/3, яким позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 12896,82 грн., з яких 4298,94 грн. – за основним платежем, 8597,88 грн. – штрафних санкцій.
Ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб, визначений у Законі України “Про податок з доходів фізичних осіб”, який набрав чинності з 01.01.2004 р.
У п.1.15 ст.1 Закону визначено, що податковим агентом є юридична особа або фізична особа чи представництво нерезидента – юридичної особи, які незалежна від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок від імені та за рахунок платника податку , вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
У ст. 1 Закону встановлено, що дохід – сума будь-яких коштів , вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Згідно з п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” об’єктом оподаткування резидента є , зокрема, доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплати.
Ставки податку визначені у ст. 7 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
Згідно п.п.8.1.1. п. 8.1 ст. 8 Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку , утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у ст.7.
Порядок оподаткування процентів встановлений у ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”. Оподаткування процентів , сплачених (нарахованих) з інших підстав, ніж зазначені у п.п. 9.2.1. цього пункту, здійснюється у загальному порядку, встановленому цим Законом для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті , за ставкою, визначеною у п.7.1.ст.7 цього Закону.
П.п. 19.2. ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” визначено, що особи , які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів , зобов’язані , зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходів, які виплачуються на користь платника податків та оподатковуються до або під час такої виплати та за її рахунок.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників учасників процесу, суд встановив, що 30.04.2006 р. проведено збори учасників позивача, результати яких записані у протоколі № 5 . У п. 10 вказаного протоколу зафіксоване рішення про те, що у разі залучення додаткових пайових внесків членам, яки їх зробили, на протязі поточного року, починаючи з другого кварталу 2006 р. нараховується плата ( відсотки) на додаткові внески один раз на квартал. Спостережна Рада мала приймати рішення щодо встановлення відсоткової ставки для нарахування плати на додаткові пайові внески членів кредитної спілки, але вона не могла перевищувати 4% у місяць.
Матеріали справи свідчать про те, що членам позивача Савченко Г.І та Змейчуку І.І , від яких надходили додаткові пайові внески, було виплачено згідно з рішенням, зафіксованим у п.10 Протоколу № 5 від 30.04.3006 р., у другому кварталі 2006 р. по 16438,89 грн. Зазначені виплати здійснювались без утримання податку з доходів фізичних осіб і його перерахування до бюджету. Зазначений факт підтверджений представниками сторін під час розгляду справи.
На думку суду такі дії позивача не відповідають зазначеним вище положенням Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”. Суд вважає, що, здійснюючи виплату вказаного доходу , позивач згідно з п.п. 19.2. ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” мав своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з зазначеного доходу.
Посилання позивача на те, що дії п.п. 9.2.2 п.9.2 ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” у частині оподаткування процентів набирають чинність з 01.01.2010 р. судом не приймаються до уваги.
Так, у п. 1.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що проценти – доход , який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів , отриманих в кредит, платіж за використання коштів, залучених у депозит, платіж за придбання товарів в розстрочку.
Надані позивачем документи свідчать про те, що Савченко Г.І та Змейчуку І.І. здійснювалась плата за надання ними додаткових пайових внесків, а не за використання залучених у них на визначений строк коштів.
У матеріалах справи є копія Статуту позивача , затвердженого рішенням загальних зборів ( протокол № 5 від 30.04.2006 р.), у ст.18 якого визначено, що майно кредитної спілки формується за рахунок, зокрема, вступних, обов’язкових пайових та інших внесків членів (п.18.1) та є її власністю, якою вона володіє, користується та розпоряджується відповідно до закону та Статуту ( п. 18.2).
Вивчивши зазначені документи, суд прийшов до виводу, що, згідно з положеннями п. 1.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , надані СавченкоГ.І та Змейчуком І.І. додаткові внески після їх отримання позивачем стали його власністю, в наслідок чого не можна відносити до поняття процентів сплачені ним позивачем у другому кварталі 2006 р. кошти , не зважаю чи на те , що їх сума була встановлена у відсотках від розміру цих внесків. За таких обставин суд визначає , що виплачені Савченко Г.І та Змейчуку І.І кошти були доходом останніх в розумінні ст. 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” , в наслідок чого під час їх сплати позивач мав нараховувати, утримувати та сплатити (перераховувати) до бюджету податок з зазначеного доходу.
Виходячи з наведеного суд вважає обґрунтованими висновки відповідача про те, що доходи Савченко Г.І та Змейчука І.І. , отримані ними у вигляді відсотків на додаткові пайові внески, відповідно до положень пю.п.9.2.3. п. 9.2. ст. 9 “Про податок з доходів фізичних осіб” мали оподатковуватись позивачем під час їх виплати по ставці, визначеній в п.п. 7.1. ст.7 зазначеного Закону.
Вивчивши вказані документи, вислухавши пояснення учасників процесу , суд вважає, що відповідач правомірно , керуючись зазначеними вище положеннями Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” , після встановлення факту невиконання позивачем обов’язків податкового агенту нарахував йому податкове зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 4298,94 грн.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів ( обов‘язкових платежів) є Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Ст. 1 закону визначає, що податковим боргом ( недоїмкою) є податкове зобов’язання ( з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку , але не сплачене у встановлений строк, а також пеня , нарахована на суму такого податкового зобов’язання.
Ст.17 Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначає порядок нарахування штрафних санкції за порушення податкового законодавства платником податків.
У п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст.17 Закону визначено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку , якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання.
Приймаючи до уваги визначання правомірності нарахування податкового зобов’язання позивачу по податку з доходів фізичних осіб у сумі 4298,94 грн., суд вважає, що відповідач обгрунтовано застосував до позивача штраф у сумі 8597,88 грн.
За таких обставин суд приходить до висновку , що під час прийняття податкових повідомленнь-рішеннь від 12.01.2007 р. № 0000051701/0, від 10.02.2007 р. № 0000051701/1, від 24.04.2007 р. № 0000051701/2, від 06.07.2007 р. № 0000051701/3, відповідач діяв на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений законами України, тому відсутні підстави для визначення зазначених податкових повідомленнь-рішеннь рішення нечинними.
Під час судового засідання, яке відбулось 26.10.2007 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 29.10.2007 р.
Керуючись ст.ст. 94, 98, 160-163 КАС України, суд
п о с т а н о в и в
У позові відмовити.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження , апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Яковлєв С.В.