ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

22 листопада 2007 р.

№ 32/115

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів

Кота О.В. Шевчук С.Р. (доповідач), Владимиренко С.В.

розглянувши  касаційну скаргу

Закритого акціонерного товариства  виробничо-торгової фірми "Радосинь"

на постанову у справі

Київського  апеляційного господарського суду від 19.09.2007р. № 32/115

за позовом до про

Українсько-американсько спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" Закритого акціонерного товариства  виробничо-торгової фірми "Радосинь" стягнення 735491,90 грн.

В судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Буртовий М.В. (дов. № б/н від 27.12.2006р. )

- відповідача: Короленко В.В. (дов. № б/н від 01.10.2007р.)

ВСТАНОВИВ:

У  лютому  2007 року українсько-американське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" звернулося до господарського суду з вимогами про стягнення з закритого акціонерного товариства 599010,90 грн. основного боргу, 52500,00 грн. штрафу, 17490,80 грн. відсотків річних,         66490,21 грн. інфляційних збитків у зв’язку  з невиконанням відповідачем своїх обов’язків по договору купівлі-продажу від  17.03.2005 року № 17/03-Р.

Рішенням господарського суду  міста Києва від 11.04.2007 року у справі         № 32/115 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2007 року  рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2007 року у справі № 32/115 залишено без змін.

В касаційній скарзі закрите акціонерне товариство виробничо-торгова фірма "Радосинь" просить постанову  апеляційного суду скасувати в зв’язку з неправильним  застосуванням норм  матеріального  права та в позові відмовити.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування  судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши присутніх представників сторін у судовому засіданні, обговоривши доводи касаційної скарги,  дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення на підставі наступного.

Як встановлено судами  попередніх інстанцій, що 17.03.2005 року між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу № 17/03-Р, відповідно до умов якого (п. п. 1.1., 1.2.) відповідач, який виступав продавцем, зобов'язався передати у власність позивача, який виступав покупцем,  а останній зобов'язався прийняти та оплатити товар –кукурудзу фуражну  врожаю 2004 року у кількості та на умовах даного Договору   № 17/03-Р.

У п. 2.2., З.2., 4.1. Договору № 17/03-Р сторони погодили, що ціною товару буде вважатися ринкова ціна, що склалася на день поставки, і яка оформлюється додатковими угодами до договору. Строк поставки товару також повинен був визначатися у додаткових угодах.

Згідно з п. 4.2. договору № 17/03-Р загальна сума цього договору склала           1000000,00 (один мільйони грн., при цьому розрахунки повинні були здійснюватися шляхом 100 %, передоплати згідно додаткових угод (п. 5.1. договору № 17/03-Р).

Таким чином суди дійшли висновку, що між сторонами  склалися відносини купівлі-продажу, що врегульовані нормами Цивільного та Господарського Кодексів України.

Крім того, на  виконання умов договору № 17/03-Р сторонами були укладені додаткова угода № 2 від 17.03.2005 р. та додаткова угода № 3 від 11.04.2005 р. до договору.

За додатковою угодою № 2 від 17.03.2005 р. ЗАТ “Виробничо-торгова фірма “Радосинь” зобов’язалося передати у власність Позивача кукурудзу фуражну врожаю 2004 р. у кількості 290,750 тон. Згідно з пунктами 6 та 7 додаткової угоди № 2 від 17.03.2005 р. ціна кукурудзи фуражної становить 380,00 грн. за одну тону, а її загальна вартість –110 485,00 (сто десять тисяч чотириста вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. Строком поставки кукурудзи фуражної було визначено 18.03.2005 р. За додатковою угодою № 3 від 11.04.2005 р. відповідач зобов’язався поставити УАСП у формі ТОВ “КАІС” кукурудзу фуражну врожаю 2004 р. у кількості 171,900 тон. Сторони домовилися, що кукурудза фуражна буде поставлятися за ціною, що дорівнює 320,00 грн. за одну тону, на загальну суму 55 008,00 (п’ятдесят п’ять тисяч вісім) грн. 00 коп. зі строком поставки 12.04.2005 р.

13.06.2005 р. УАСП у формі ТОВ “КАІС” та ЗАТ “Виробничо-торгова фірма “Радосинь” уклали договір купівлі-продажу № 13/06-РА. Відповідно до умов п. 1.1, 1.2 Договору № 13/06-РА ЗАТ “Виробничо-торгова фірма “Радосинь” зобов’язалось передати у власність УАСП у формі ТОВ “КАІС”, а останнє прийняти та оплатити товар –ячмінь  фуражний врожаю 2005 р. у кількості та на умовах даного Договору.

За умовами п. 2.2 та 4.1 Договору № 13/06-РА ціною товару вважається 92 % середньоринкової ціни за одну метричну тону, що склалася на 10.08.2005 р. на Ніжинському, Менському та Ічнянському хлібоприймальних підприємствах та плюс додатково 28,00 грн. за одну метричну тону. Згідно з п. 3.2 Договору № 13/06-РА строком поставки товару встановлено 20.10.2005 р. Пунктами 2.2, 4.2, 5.1 Договору № 13/06-РА передбачено, що загальна сума цього Договору складає 175 000,00 (сто сімдесят п’ять тисяч) грн., при цьому розрахунки повинні були здійснюватися шляхом 100 % передоплати.

З огляду на необхідність здійснення передоплати за товар за Договором          № 13/06-РА та наявність невикористаної передоплати за Договором № 17/03-Р у розмірі 599 010,90 грн. Позивач та Відповідач 14.06.2005 р. уклали угоду про порядок виконання зобов’язань (проведення остаточних розрахунків) між УАСП у формі ТОВ “КАІС” та ЗАТ “Виробничо-торгова фірма “Радосинь”. У п. 1, 2 та 5 угоди від 14.06.2005 р. сторони підтвердили, що заборгованість Відповідача за Договором № 17/03-Р складає 599 010,90 грн., та встановили, що частка цієї заборгованості у розмірі 424 010,90 грн. повинна бути перерахована на рахунок позивача до 24.06.2005 р., а обов’язок по поверненню частки заборгованості у розмірі              175 000,00 грн. замінюється на зобов’язання Відповідача поставити товар на умовах Договору № 13/06-РА. Тобто частка невикористаної та неповернутої передоплати за Договором № 17/03-Р у розмірі 175 000,00 грн. була визнана передоплатою до Договору № 13/06-РА.

Суди попередніх інстанцій дослідили, що  сторони спору шляхом укладення угоди про порядок виконання зобов’язань (проведення остаточних розрахунків) між УАСП у формі ТОВ “КАІС” та ЗАТ “Виробничо-торгова фірма “Радосинь”  замінили первісне зобов’язання новим, а саме зобов’язання Відповідача щодо поставки позивачу кукурудзи фуражної врожаю 2004 р. на загальну суму 599 010,90 грн. згідно договору № 17/03-Р та ячменю фуражного врожаю 2005 р. на загальну суму 175 000,00 грн. згідно договору № 13/06-РА було замінено на зобов’язання відповідача повернути частину заборгованості у розмірі 424 010,90 грн. на рахунок позивача до 24.06.2005 р. та зобов’язання Відповідача поставити товар на умовах Договору № 13/06-РА на суму 175 000,00 грн. до 20.10.2005 р.

Відповідно до п. п. 6.4, 6.6 Договору № 13/06-РА у випадку прострочення поставки товару продавець (ЗАТ “Виробничо-торгова фірма “Радосинь”) сплачує покупцю (УАСП у формі ТОВ “КАІС”) штраф у розмірі 0,1% від суми передоплати за кожний день прострочення. У випадку не поставки товару протягом 14 днів з моменту закінчення строку поставки, продавець (ЗАТ “Виробничо-торгова фірма “Радосинь”) зобов’язаний повернути протягом 3 банківських днів отриману передоплату у повному обсязі та сплатити штраф у розмірі 30 % від суми передоплати. Таким чином, при простроченні поставки товару до 14 днів продавець (ЗАТ “Виробничо-торгова фірма “Радосинь”) зобов’язаний сплатити покупцю (УАСП у формі ТОВ “КАІС”) штраф у розмірі 0,1% від суми передоплати за кожний день прострочення, а якщо прострочення продовжує тривати в подальшому і поставка не відбулася, то продавець також зобов’язаний повернути передоплату протягом 3 банківських днів та сплатити штраф у розмірі 30 % від суми передоплати.

Судами  першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач у визначений договором  строк, поставку товару не здійснив і отримані як передоплату грошові кошти позивачу не повернув.

Апеляційний суд погодився  з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги  українсько-американського спільного підприємства у формі ТзОВ "Каіс" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України  такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, оскільки вони прийняті при  неповно з’ясованих обставинах  справи.

Згідно угоди  від 14.06.2005р. про порядок виконання зобов'язань між  сторонами  по договору № 17/03-Р від 17.03.2005р. та договору № 13/06-РА  в забезпечення  договірних зобов’язань позивача, відповідач передає останньому вексель на суму  424010,90 грн. за та вексель на суму  22750,00 грн.

В матеріалах справи знаходяться копії зазначених векселів та виконавчих написів нотаріуса по ним, докази  відкриття виконавчого провадження .

Однак, зазначеним документам суди  не надали правову оцінку та не встановили, чи передача векселів була тією  обставиною, яка є  підставою для припинення зобов’язання ( новацією) відповідно до частини 2 статті 604 Цивільного кодексу України.

       Крім того частинами 3, 4 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грішми встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства ( частина 2 стаття 536 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір у даній справі,  суди  першої  та апеляційної  інстанцій  не з’ясували  правову  природу процентів, встановлених за користування чужими грошовими коштами, а тому помилково застосували  приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу  України, як наслідок невиконання зобов'язання щодо повернення суми авансу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

В силу вимог ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена правом встановлювати або вважати доведеними обставини,  що не були встановлені у рішенні господарського суду, чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додатково перевіряти їх.

Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду  та постанова апеляційного  господарського суду  у даній справі підлягають  скасуванню, а  справа - направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід взяти до уваги, всебічно і повно встановити обставини справи та в залежності від встановленого і відповідно до чинного законодавства вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115,1117, ст.1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну  скаргу закритого акціонерного товариства виробничо-торгової фірми "Радосинь" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2007 року у справі № 32/115 скасувати, а справу № 32/115 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий                                                                                Кот О.В.

                    

С у д д я                                                                                       Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                                          Владимиренко С.В.