Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 лютого 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
Головуючого судді: Демянчук С.В.
суддів: Василевича В.С., Шимківа С.С.
при секретарі: Приходько Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 22 листопада 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарго" про стягнення розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 22 листопада 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Сарго»про стягнення розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що при вирішенні спору суд першої інстанції допустив неповноту судового слідства, у зв’язку з чим порушив вимоги ст. 212 ЦПК України в частині оцінки доказів на предмет їх належності, достатності і взаємного зв’язку у сукупності, що призвело до неправильної оцінки юридичних фактів у справі і ухвалення неправосудного рішення.
Вказує, що вона працювала в ТОВ «Сарго»з 21 липня 2009 року по 06 січня 2010 року на посаді бухгалтера з посадовим окладом у розмірі мінімальної заробітної плати.
При звільненні їй не було виплачено заробітну плату за листопад та грудень 2009 року, відпрацьовані дні січня 2010 року та компенсацію за невикористану відпустку, в зв’язку з чим вона була змушена звернутися в суд з позовом.
Зазначає, що ні в платіжній відомості, ні в інших документах, які наявні в матеріалах справи не вказано, що заробітна плата за час її роботи на підприємстві з 21 липня 2009 року по 06 січня 2010 рік в розмірі, більшому від вказаного у наказі про прийняття на роботу і штатному розписі, виплачена їй за періоди роботи в майбутньому, тобто наперед, авансом чи в іншому вигляді.
Також звертає увагу суду на те, що ніякими документами не підтверджений той факт, що вона брала у відповідача будь-які кошти в якості позики, кредитів тощо в рахунок заробітної плати, тим більше з умовою відпрацювання чи повернення їх в інший спосіб в майбутньому.
Просила скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 22 листопада 2010 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, а саме
______________________________________________________________
Справа № 22-299/2011 Головуючий в 1 інстанції: Болотвіна Л.О.
Категорія: 51 Доповідач: Демянчук С.В.
стягнути з відповідача на її користь 1948,43 грн. заборгованості із виплати заробітної плати та коштів, що виплачуються працівникові при звільненні (компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток у розмірі мінімальної заробітної плати за весь час затримки розрахунку в сумі 9352,31 грн.; стягнути з відповідача на її користь 10 000 грн. моральної шкоди; стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.
Представник ТОВ «Сарго»апеляційну скаргу не визнав, вважає висновки суду першої інстанції правильними. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення , а рішення суду - скасуванню с постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України.
Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачці виплачені всі кошти, які належали їй до виплати за час роботи в ТОВ «Сарго»на день її звільнення і підстав до задоволення позову як в частині стягнення розрахунку при звільненні , середнього заробітку, так і моральної шкоди немає.
Однак, з такими висновками суду погодитися не можна, виходячи з наступного.
При розгляді позову суд, у порушення вимог ст. ст. 10, 212-215 ЦПК України, не встановив обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема, не врахував положень чинного трудового законодавства щодо порядку та строків виплати працівнику заробітної плати.
З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що позивачка працювала в ТОВ «Сарго»бухгалтером з 21 липня 2009 року по 06 січня 2010 року.
Відповідно до даних відповідачам бухгалтерських документів про виплату заробітної плати , вбачаєтьсмя, що ОСОБА_1 отримала заробітку плату : в липні 2009 року 470 грн. /а.с.24/ ; в серпні 2009 року 1200 грн./ а.с.25/; в вересні 2009 року 1200 грн. / а.с.26/; в жовтні 2009 року 1200 грн.. /а.с. 27/, тобто, за зазначений період позивачка отримала заробітну плату в сумі 4070 грн.
Докази про те, що позивачка отримувала заробітну плату в листопаді 2009 року, грудні 2009 року та за відпрацьовані дні 20010 року, а також відпускні –відсутні.
Колегія судів відхиляє доводи представника позивача, які суд першої інстанції поклав в обгрунтування рішення про те, що , оскільки згідно штатного розпису позивачка мала отримувати щомісячно заробітну плату в розмірі мінімальної заробітної плати, тому за оспорюваний період останній було нараховано та виплачено в повному обсязі заробітну плату за період її роботи в відповідача з липня 2009 року по 06 січня 2010 року позивачці, виходячи зі встановленого їй мінімального розміру заробітної плати, тобто ОСОБА_1 було нараховано та виплачено за відпрацьований період 4128 грн.39 коп, в тому числі 3781 грн.73 коп. заробітної плати, та 346 грн. 66 коп. компенсації за невикористану відпустку.
Згідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, передбачені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Законом України "Про оплату праці" / ст.24 / врегульовано строки, періодичність і місце виплати заробітної плати.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам.
За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або уповноваженого ним органу.
Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України України, при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
Виходячи зі встановлених обставин справи, вбачається, що відповідачем були порушенні законні права відповідачки на своєчасне отримання заробітної плати та своєчасне проведенні розрахунку при звільненні. Доводи відповідача про проведення повного розрахунку з позивачкою є суперечливими, та не є достатніми та належними, оскільки повністю спростовуються наданими позивачкою доказам, та суперечать положенням чинного трудового законодавства.
Так, позивачка зазначала, що їй була виплачена заробітна платаі за період липень –жовтень 2009 року в сумі 4070 грн.
Так, дійсно з відомостей про отримання заробітної плати за цей період чітко зазначено, що позивачка щомісячно отримувала саме заробітну плату в розмірі вказаному в відомості, про що свідчить підпис останньої, та підписи посадових осіб і реквізити підприємства..
Жодних відомостей про те, що позивачці наперед з будь-яких підстав проводилась виплата заробітної плати , платіжні документи не містять.
Що ж до наданих відповідачем витягів з книг нарахування заробітної плати, відповідно до яких відповідач і вважає, що ОСОБА_1 було нараховано та виплачено заробітку плату та компенсацію за невикористану відпустку, то апеляційний суд відхиляє такий доказ як неналежний та достатній, оскільки, як зазначалося, внесені до книги відомості зроблені всупереч положенням чинного трудового законодавства про своєчасну виплату заробітної плати .
Окрім того, доводи відповідача в частині своєчасної виплати ними всіх належних платежів позивачці є суперечливими, оскільки і розміри які були виплачені / 4070 грн./ та, які підлягали виплаті згідно книги нарахування заробітної плати / 4128 грн. 39 коп./ мають розбіжності, що свідчить про те, що відповідачем порушені права позивачки в сфері трудових правовідносин. При цьому ніякими документами не підтверджений той факт, що ОСОБА_1 брала у відповідача будь-які кошти наперед: в якості позики, кредитів тощо в рахунок заробітної плати, тим більше з умовою відпрацювання чи повернення їх в інший спосіб в майбутньому.
Наведені обставини свідчать про те, що позивачка обґрунтовано заявила позовні вимоги і вони підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 47, 74, 75, 83, 94, 115, 116, 116, ч.1 ст. 117 КЗпП України., ст. 24 Закону України "Про оплату праці".
Оскільки, ОСОБА_1 було не виплачено за період листопада, грудня 2009 року та за відпрацьований період в січні 2010 року, а також не виплачена компенсація за невикористану відпустку, тому її вимоги підлягають до задоволення. Підлягає до стягнення 1598 грн.51 коп., яка є визначеною з мінімального розміру заробітної плати.
Згідно ст.ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Визначаючи суму виплат позивачу за час затримки заробітної плати, колегія суддів виходить із наданого розрахунку позивачкою, який проведено, виходячи з положень про Порядок обчислення середньої заробітної плати, і яка становить 9352 грн. 31 коп.
Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності; в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких належних та, заслуговуючих на увагу доказів, які б спростовували висновки суду, представник відповідача суду не надав.
В апеляційному суді представник відповідача відмовився надати свої розрахунки щодо позовних вимог чи перевірити надані розрахунки позивачкою.
За таких обставин, виходячи з засад дизпозитивності та змагальності цивільного судочинства, апеляційний суд взяв до уваги розрахунки надані позивачкою, як такі, що зроблені відповідно до встановлених обставин справи.
Належними і допустимими доказами в передбаченому законом порядку, представник ТОВ «Сарго»висновки суду не спростував.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що і вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Колегія суддів приходить до висновку, що невиплатою позивачці належних грошових сум, яке призвело її до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків, вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, відповідач спричинив позивачу моральну шкоду. Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів, враховуючи положення п. 9 постанови Пленуму ВС України №4 від 31.03.95. \ із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму ВС України №5 від 25.05.2001.\ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної \немайнової шкоди", з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнала позивачка, характеру немайнових втрат, їх тривалості, приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на її користь 500 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 47, 74, 75, 83, 94, 115, 116, 116, ч.1 ст. 117 КЗпП України., ст. 24 Закону України "Про оплату праці", ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-317 ЦПК України колегія суддів , -
В и р і ш и л а
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 22 листопада 2010 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Сарго»про стягнення розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ТзОВ "Сарго" на користь ОСОБА_1 в рахунок задоволення вимог про стягнення розрахунку при звільненні в сумі 1598 одну тисячу п"ятсот дев"яносто вісім/ грн.51 коп.; 9352 / дев"ять тисяч триста п"ятдесят дві / грн. 31 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ; 500 / п"тсот/ грн. моральної шкоди .
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий суддя: Демянчук С.В.
Судді : Василевич В.С.
Шимків С. С.