У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 лютого 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів: Буцяка З.І., Ковальчук Н.М.
з участю секретаря - Сеньків Т.Б.
представника позивача Матвеєва С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Рівненського міського суду від 28 липня 2010 року в цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором, -
в с т а н о в и л а :
Заочним рішенням Рівненського міського суду від 28 липня 2010 року позов ПАТ «УкрСиббанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк»заборгованість по кредиту та процентами за користування кредитними коштами в сумі 57 578,29 доларів США, що за курсом НБУ на 15.03.2010 року становило 459 359,60 грн., пеню в розмірі 1904 грн.59 коп., неустойку в розмірі 500 грн. та 1895 грн. судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказувала на незаконність рішення через порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Зазначала , що місцевий суд не врахував , що позивач всупереч вимогам ст. 99 Конституції України , ст. 524 та 533 ЦК України, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" надав кредит в іноземній валюті та без відповідної індивідуальної ліцензії.
Із цих підстав просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Відповідачі , будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи , до суду не з"явилися без поважних причин, а тому апеляційний суд розглянув справу без їх участі.
Представник позивача вказував на безпідставність доводів апеляційної скарги і просив її відхилити , а рішення місцевого суду - залишити без зміни.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити із таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд 1 інстанції вірно виходив із того , що ОСОБА_2, як боржник за кредитним договором, а ОСОБА_3, як поручитель по зобов"язаннях боржника, не виконали зобов"язань за кредитним договором і тому повинні солідарно повернути борг, проценти за користування кредитом, сплатити пеню за порушення зобов"язань та неустойку. Такі висновки суду ґрунтуються на досліджених судом доказах та відповідають вимогам закону.________________________________________________________________
Справа № 22-183-11 Головуючий в суді 1 інст. Ореховська К.Е.
Категорія № 19, 27 Суддя-доповідач Мельник Ю.М.
Відповідно до ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов"язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові на умовах, встановлених договором , а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України , якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї ж глави і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно приписів ч.2 ст. 1050 ЦК України , яка міститься у параграфі 1 глави 71 ЦК України слідує , що у тому разі , коли договором встановлено обов"язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням) , то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики , що залишилася та сплати процентів , належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Із матеріалів справи вбачається, що 13 грудня 2007 року ОСОБА_2 згідно Договору про надання споживчого кредиту № 11267541000 отримала у банку кредит у розмірі 54800,00 доларів США і зобов"язувалася погашати його згідно графіку погашення до 10 грудня 2037 року ( а.с. 10-16).
Згідно п. 1.3.1 цього кредитного договору за користування кредитом ОСОБА_2 зобов"язувалась сплачувати 12.40 % річних , а за порушення строків повернення кредиту - сплачувати пеню в порядку та розмірі визначеному в п. 4.1 кредитного договору, а також сплачувати неустойку в розмірі 500 грн. - за порушення будь-яких зобов»язань передбачених п. 3.4.2 цього Договору (п. 4.3).
Довідка-розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 15 березня 2010 року вказує на те, що ОСОБА_2 допустила заборгованість в розмірі 57578,29 доларів США, з яких 52663,83 доларів США - сума основного боргу , 4914,46 доларів США –проценти за користування кредитом , 1904,59 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом , 500 грн. –неустойка. ( а.с. 22-27).
Загальна сума боргу становить 57578,29 доларів США , що за курсом НБУ станом на 15.03.2010 року становило 459359,60 грн.
Із матеріалів справи також вбачається, що згідно договору поруки № 165212 від 13 грудня 2007 року ОСОБА_3 поручився перед банком і взяв на себе зобов"язання відповідати по зобов"язаннях боржника ОСОБА_2, які виникають із умов кредитного договору № 11267541000 від 13 грудня 2007 року. ( а.с. 17-18).
У відповідності до ч.1 ст. 554 ЦК України та п. 1.4 договору поруки вбачається, що у разі порушення зобов"язання , забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
За таких обставин суд 1 інстанції відповідно до вимог ст. 554 ЦК України поклав обов"язок по погашенню боргу на боржника та поручителя.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання та контролю".
Відповідно до ст. 2 Закону "Про банки і банківську діяльність" кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст. 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту «в»п. 4 ст. 5 Декрету , який передбачає наявність ндивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то законодавством не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку , що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
З урахуванням зазначеного колегія суддів прийшла до висновку , що рішення місцевого суду було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права , а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду , тому колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 307 , ст. 308 , ст.. 315, 317 ЦПК України , колегія суддів,
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити , а рішення Рівненського міського суду від 28 липня 2010 року - залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення , проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді :