Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22-ц-46/11 Головуючий у суді І-ї інстанції Бойко І.А.
Категорія - 5 Доповідач Бубличенко В. П.
РІШЕННЯ
Іменем України
10 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого - Бубличенко В.П.
суддів - Сукач Т.О.
Фомічова С.Є.
при секретарі - Савченко Н.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, третя особа –відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», про визнання рішень органів місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності на нерухоме майно частково недійсними та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2010 року і
в с т а н о в и л а :
У лютому 2010 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 пред’явили в суд позов до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, третя особа –відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», в якому просили визнати частково недійсними рішення виконавчого комітету Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області № 156 від 25 жовтня 2007 року «Про надання дозволу на оформлення документів на самовільне будівництво двох житлових будинків, прибудови, житлової добудови, мансарди, бані-сараю, літнього душа-вбиральні за адресою: АДРЕСА_2»; № 161 від 5 листопада 2007 року «Про прийняття в експлуатацію та оформлення права власності на ціле домоволодіння в АДРЕСА_2»; свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_2, видане 6 листопада 2007 року на ім’я ОСОБА_5, та визнати за ними право власності на Ѕ частину зазначеного домоволодіння.
В обгрунтування своїх вимог позивачі посилалися на те, що, проживаючи з відповідачами однією сім’єю з 1993 року, вони домовилися про будівництво домоволодіння з метою створення спільної власності. Для цього у 1994 році на ім»я відповідача була придбана земельна ділянка по АДРЕСА_2, на якій у період з 1994 по 2006 рік на спільні кошти були побудовані два будинки з надвірними будівлями. Свідоцтво про право власності на домоволодіння у 2007 році на підставі рішень Соколівської сільської ради було видано на ім»я ОСОБА_5, який передав домоволодіння в іпотеку у забезпечення зобов’язань за кредитними договорами, укладеними з ВАТ «Ощадний банк України», чим порушив їх (позивачів) права.
Рішенням Кіровоградського районного суду від 27 вересня 2010 року у позові відмовлено.
У апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу представника банку, Василенка Г.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтовансть рішення суду у встановлених статтею 303 ЦПК України межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Спір виник щодо права власності на домоволодіння, розташоване АДРЕСА_2, яке складається з двох жилих будинків і господарських будівель.
Згідно з актами державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом приватного житлового будинку від 24 жовтня 2007 року обидва жилі будинки були побудовані у період з 1994 по 1996 роки (том 1 а.с.231-233, 235-236).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, пояснень сторін і показань свідків, жилий будинок Аа загальною площею 61,9 кв.м, який позивачі називають флігелем, дійсно був побудований у 1994-1996 роках. Будівництво другого будинку – ДДІДЗ загальною площею 222,9 кв.м проводилося в основному у 2002-2006 роках.
Встановлено, що під час будівництва меншого будинку Аа сторони проживали однією сім’єю у належній позивачам трикімнатній квартирі АДРЕСА_1. Крім заробітної плати, позивачі також витратили на будівництво кошти від продажу автомобіля, гаража та будівельні матеріали, які були ними заготовлені для будівництва садового будиночка.
У 1996 році відповідачі перейшли проживати у побудований будинок Аа, а позивачі залишилися проживати у своїй квартирі. Будівництво більшого будинку вимагало значних коштів і в зв’язку з цим позивачі 29 грудня 2001 року продали зазначену квартиру (том 1 а.с.57) і на початку 2002 року перейшли проживати разом з відповідачами в будинок Аа, зареєструвалися позивачі у спірному домоволодінні 23 листопада 2003 року за згодою ОСОБА_5 (том 1 а.с.147). Кошти від продажу квартири були витрачені на будівництво будинку ДДІДЗ.
Договори з організаціями, які надають послуги з водопостачання і водовідведення, енергопостачання, газопостачання, на обслуговування спірного домоволодіння були укладені позивачем ОСОБА_3 відповідно 16 грудня 2005 року (том 1 а.с.64), 10 березня 2001 року (том 1 а.с.65), 21 березня 2006 року (том 1 а.с.66).
Зазначені обставини, крім вказаних письмових доказів, підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, з яких вбачається, що позивачі при проведенні будівництва проживали однією сім’єю з відповідачами і вкладали свої кошти з метою створення спільної власності.
При вирішенні справи суд виходив з того, що, оскільки відповідно до ст.331 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, спірні правовідносини регулюються лише ЦК України 2003 року і до них не можуть бути застосовані положення Закону України «Про власність», що втратив чинність, на який посилалися позивачі як на підставу своїх вимог.
Колегія суддів вважає такі висновки суду помилковими, тому що спірні правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року.
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч.3 ст.5 ЦК України).
Частиною 1 ст.17 Закону України «Про власність», який втратив чинність 20 червня 2007 року, передбачено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Відповідно до ч.4 ст.368 ЦК України 2003 року майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Обставини справи свідчать про намір сторін створити спільну власність, письмова угода ними не була укладена.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивачі довели свої позовні вимоги в частині виникнення у них права на 1/2 частину спірного домоволодіння. Суд першої інстанції допустився помилки при застосування норм матеріального права, зокрема Закону України «Про власність», висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що згідно з п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення в частині вирішення позову про визнання частково незаконним свідоцтва про право власності, виданого на ім’я ОСОБА_5, та визнання за позивачами права власності.
При визначенні часток сторін у спільній власності на домоволодіння суд виходить з того, що вони є рівними, оскільки інше не встановлено домовленістю між сторонами (ч.2 ст.370 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що із заявлених позивачами підстав їх вимоги щодо визнання незаконними рішень виконавчого комітету Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області № 156 від 25 жовтня 2007 року «Про надання дозволу на оформлення документів на самовільне будівництво двох житлових будинків, прибудови, житлової добудови, мансарди, бані-сараю, літнього душа-вбиральні за адресою: АДРЕСА_2»та № 161 від 5 листопада 2007 року «Про прийняття в експлуатацію та оформлення права власності на ціле домоволодіння в АДРЕСА_2» не підлягають задоволенню, тому в цій частині рішення місцевого суду є правильним.
Керуючись ст.ст. 209, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2010 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності.
Визнати недійсним на 1/2 частину свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_2, видане 6 листопада 2007 року виконавчим комітетом Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області ОСОБА_5.
Визнати за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину (по 1/4 частині за кожним) домоволодіння АДРЕСА_2, яке складається з житлових будинків Аа, 61,9 кв.м. та ДДІДЗ, 222,9 кв.м; навісу, а1; лазні-сараю, Б; льоху, бб1; душу-вбиральні, В; замощення, 1; огорожі, N; хвіртки, №1; ями вигрібної, Г; ганку, кр; ганку, кр1.
В частині вирішення позову про визнання рішень органів місцевого самоврядування недійсними рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді