ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2011 р. № 16/139/10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя
суддіМуравйов О. В.
Полянський А. Г.
Яценко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постанову
відОдеського апеляційного господарського суду
07.12.2010 року
у справі№ 16/139/10 Господарського суду Миколаївської області
за позовомПриватного підприємства "Укртехсервіс"
ДоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
простягнення 75 257,13 грн.
За участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
не з'явились
ОСОБА_5 –дов. від 10.09.10р.
В С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство "Укртехсервіс" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 75 257,13 грн.
Рішенням Господарського суду Миколаївськ області від 23.09.2010 року по справі № 16/139/10 (суддя Фролов В. Д.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року по справі № 16/139/10 (головуючий суддя Мирошниченко М. А., судді Бєляновський В. В., Шевченко В. В.) позовні вимоги задоволено частково. Вирішено стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства "Укртехсервіс" 59 848,34 грн. заборгованості, 598,48 грн. держмита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу та штрафних санкцій по експлуатаційним та комунальним платежам в сумі 10 297,82 грн. та вартості проведення ремонту орендованого приміщення в сумі 5 110,97 грн. відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 3, 610, 611, 638 ЦК України, ст. ст. 181, 216-218, 230 ГК України, ст. ст. 99, 101 ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Відводів складу суду не заявлено.
Представники позивача в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.
Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників позивача.
В судовому засіданні 08.02.2011 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судами встановлено, що 27.06.2008 року між сторонами укладено договір оренди за № 05/08 ОС торгових площ розміром 157,45 кв. м, розташованих на другому поверсі торгівельне-промислового комплексу в м. Южноукраїнську за адресою: АДРЕСА_1.
15.04.2009 року між сторонами укладено договір оренди № 01-04/2009 на користування торговими приміщеннями на першому поверсі того ж торгівельне-промислового комплексу площею 111,8 кв. м на аналогічних умовах із раніше укладеним договором.
В процесі виконання умов договорів відповідач, посилаючись на фінансові труднощі, неодноразово звертався на адресу позивача з проханням переглянути умови договорів в частині зниження розміру орендною плати із 50 грн. до 30 грн. за 1 кв. м площі, що орендувалася.
По клопотанню орендаря від 01.12.2008 року позивач задовольнив його прохання, перейшовши в своїх розрахунках з відповідачем не в доларовому еквіваленті, а в твердій грошовій сумі, 25 грн. в касу і 25 грн. на рахунок.
13.04.2010 року орендар добровільно здав орендоване за договором № 05/08 ОС майно позивачеві по акту, продовжуючи користуватися майном позивача за договором № 01-04/2009.
На день повернення орендованого майна орендодавцеві борг відповідача перед позивачем за договором № 05/08 ОС від 27.06.2008 року складав 30 857,40 грн. Також відповідачеві нарахована пеня у розмірі 2 130,40 грн., інфляційні витрати –616,88 грн., всього за цим договором –33 604,70 грн.
За договором № 01-04/2009 від 15.04.2009 року борг відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати складав 24 794,00 грн. Згідно п. 3.4 договори відповідачу нарахована пеня в сумі 1 190,92 грн., інфляційні витрати в сумі 258,72 грн., а всього за цим договором станом на 15.04.2010 року –26 243,64 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що надані позивачем екземпляри договорів № 01-04/2009 та № 05/08 ОС є самостійними договорами, а не частинами окремого договору, оскільки дані посилання були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який встановив наступне.
Договори № 05/08ОС від 27.06.2008 року та № 01-04/2009 від 15.04.2009 року складається з двох частин, текст (умови) яких в основному повторюють одна одну, однак, в кожній частині визначається розмір орендної плати, яка повинна вноситись в касу позивача готівкою та перераховуватись у безготівковій формі на рахунок позивача платіжними дорученнями і загальний розмір орендної плати за користування майном зазначеним у договорах складається з сум передбачених обома частинами кожного з договорів.
При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що таке оформлення договорів не суперечить вимогам чинного законодавства і не може бути підставою для невизнання встановлених в них порядку розрахунків та розмірів орендної плати.
Спірні договори (їх складові частини) та окремі пункти не визнані в судовому порядку недійсними, а відтак, закладені в них умови підлягають обов’язковому виконання обома сторонами цих договорів.
З листування між позивачем та відповідачем з приводу справляння орендної плати по вищевказаним договорам оренди вбачається, що відповідач (орендар) визнавав, що повинен сплачувати орендну плату по кожному договору в порядку і розмірі, передбаченому двома частинами кожного договору, та просив знизити розмір орендної плати саме враховуючи сукупну суму орендної плати, визначеної обома частинами цих договорів.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідач під час належного виконання умов договорів сплачував орендну плату в порядку, передбаченому кожною окремою частиною цих договорів, а саме: частково платіжними дорученнями (як визначено в одній частині договорів), а частково готівкою в касу позивача (як це визначено в іншій частині договорів), при цьому сплата здійснювалась за одні й ті ж самі періоди часу.
Посилання скаржника на те, що позивач не надав суду доказів отримання відповідачем рахунків, з виставленням яких договори пов’язують виникнення у відповідача зобов’язання оплатити орендні платежі та можливість нарахування позивачем штрафних санкцій, колегією суддів відхиляються, оскільки вони зводять до переоцінки встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що сторони чітко узгодили у договорах розмір, порядок і строки здійснення орендарем орендної плати, а тому відповідач повинен був здійснювати цю оплату у строки, встановлені договором.
Розрахунковий рахунок позивача був зазначений у договорах, тобто відповідач знаючи розміри орендної плати, строки її сплати та розрахунковий рахунок позивача, мав можливість та був зобов’язаний відповідно до умов договорів, які є підставою для здійснення оплати, та приписів ч. 2 ст. 193 ГК України вжити всіх заходів по виконанню умов договорів, а саме: сплатити орендні платежі у встановлені строки на рахунок позивача.
Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином у строки та порядку визначені у договорі. Порушенням зобов’язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.
Оскільки відповідач не виконав у добровільному порядку передбачених умовами договорів зобов’язань по сплаті орендних платежів, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по обом договорам, в т. ч. з урахування індексу інфляції.
Відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. ст. 216-218, 230 ГК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки встановлені договором або законом. Умовами договорів сторони передбачили відповідальність відповідача за порушення строків сплати орендної плати в вигляді пені.
Суди встановили, що розрахунок позивача в частині розміру пені є обґрунтованим. Отже, порушень матеріального права в цій частині (ст. 549, 551 ЦК України) судами першої та апеляційної інстанцій допущено не було.
Доводи касаційної скарги про неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення справи згідно наданих доказів, колегією суддів відхиляється, оскільки вони зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, що ст. 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року по справі № 16/139/10 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді А. Г. Полянський
О. В. Яценко