Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа №  2-41/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 січня 2011 року                                                                        Шепетівський міськрайонний суд

                                                                                                                 Хмельницької області

в складі:

головуючої-судді –Федорової Н.О.,

секретаря –Каправчук Г.В.,

з участю позивачів –ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника ОСОБА_2 –ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Шепетівка цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання удаваними та недійсними кредитного договору, договорів застави, договору майнової поруки, договору іпотеки,

в с т а н о в и в :

          Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з даним позовом посилаючись на те, що 19 травня 2006 року між ОСОБА_2 та відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра»(надалі Банк) був укладений кредитний договір за № 16/МК/2006-840 на споживчі потреби, за яким Банк надав позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 151 500 грн., що в еквіваленті складає 30 000 доларів США строком до 19 травня 2011 року зі сплатою за користування кредитом 14,5 відсотків річних. До даного кредитного договору був укладений графік повернення кредиту та сплати відсотків в еквіваленті в доларах США помісячно. Також, до даного кредитного договору були укладені договори застави № 16/1 і № 16/2 від 19 травня 2006 року. Предметом застави є товари в обігу і обладнання на суму 112 290 грн. Крім того, 19 травня 2006 року також був укладений договір поруки за № 16/МК/2006-840, предметом якого є приміщення магазину по вул.К.Маркса, 38, в м.Шепетівка, загальною площею 39,9 кв.м., вартістю 117 373 грн. Вважають, що дані договори грубо порушують їх права та обов?язки.

          Вказує, що вона не давала згоди на оцінку вказаного в договорі застави майна, крім того, в ньому вітсутній опис предмета обтяження за індивідуальними ознаками. Також Банк не повідомив її письмово про порядок звернення стягнення на вказане в договорі майно та він не посвідчений нотаріально.

          Також, вважає, що договором майнової поруки від 19 травня 2006 року, порушено її права, як дружини, оскільки на його укладення вона відповідно до ч. 3 ст. 65 Сімейного Кодексу України згоди не давала.

Крім того, при укладенні договору іпотеки, сторони не встановили розмір зобов?язань другого позивача перед першим позивачем, а визначили лише загальний ліміт кредиту в сумі в еквіваленті 30 000 доларів США, надалі  за зазначеними вище додатковими угодами до кредитного договору відповідач встановив конкретний розмір зобов?язань. За таких обставин дійсне зобов?язання виникло лише з укладенням додаткових угод.

В обгрунтування позовних вимог також вказує, що кредитний договір є укладеним з моменту отримання коштів позичальником. Документи, які б могли підтвердити даний факт, відсутні. Заява на видачу готівки  не може бути документом, який би підтверджував отримання валютних коштів. При цьому, зазначений кредит був виданий Банком в порушення ст.ст. 192 ч.1, 524, 533 ч.2 ЦК України, ст.ст. 3, 5 п.1, 4 п.п. в), г), п. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст. 6,7 Постанови НБУ України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», оскільки відповідач не мав права використати долар США як предмет кредитування за споживчим кредитом, а також на здійснення таких операцій повинен був отримувати індивідуальну ліцензію на здійснення валютних операцій.

          Також, перед укладенням кредитного договору в порушення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 3.8 Постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, Банк не попередив письмово та не надав інформації про валютні ризики, методику, яка використовуються Банком для визначення валютного курсу.

Крім того, Банк не виконав зазначені в п.10.1 кредитного договору умови форс-мажору.

Враховуючи вищевикладене, вважає, що кредитний договір є удаваним правочином і укладеним в національній валюті України в сумі 151 500 грн. А тому, просить суд визнати удаваними та недійсними кредитний договір № 16/МК/2006-840, договір застави № 16/1, договір застави 16/2, договір майнової поруки і договір іпотеки. В задоволенні вимог Банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі сплачених коштів просить вважати виконаним, і у стягненні кредитних коштів –відмовити.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свої позовні вимоги підтримали та підтвердили обставини, викладені у позові. Крім того, ОСОБА_2 суду пояснила, що переговори з Банком щодо укладення кредитного договору вів її чоловік ОСОБА_3, оскільки останній є приватним підприємцем і на розвиток його бізнесу необхідні були кошти. Дійсно, 19 травня 2006 року вона уклала з відповідачем кредитний договір, скріпивши його своїм підписом. Разом з тим, другий примірник даного договору Банк їй не надав, із змістом договору не ознайомив, яку суму отримав чоловік і під які відсотки їй невідомо. Ствердила, що чоловік отримав кредит в гривнях, а не в доларах. Інших, будь-яких документів, пов’язаних з укладенням договору, не підписувала.

Позивач ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що на підставі кредитного договору, який уклала його дружина ОСОБА_2 з відповідачем, отримав 151 500 грн. на розвиток бізнесу. Ствердив, що кредитний договір підписала його дружина, а всі інші документи, а саме: графік повернення кредиту та сплати відсотків, договори застави належного їй майна підписував він. Заперечив факт отримання кредиту в доларах США.

Представник відповідача Зелінський В.О. у судовому засіданні позов не визнав, ствердивши, що позивачка ОСОБА_2 отримала кредит саме в доларах США, а не в гривнях. При цьому, укладаючи договір, діяла без будь-якого примусу із сторони Банку, погоджувалась на допомогу чоловіка в оформленні кредиту та не заперечив факту підписання графіку повернення кредиту та сплати відсотків та договорів застави, належного ОСОБА_2 майна, ОСОБА_3

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в позові слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 67 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 11 Цивільного Кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є зокрема, договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст. 626 Цивільного Кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного Кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою  –третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Отже, ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім проявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або, принаймі одним із них. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 10, 60 ЦПК України, саме позивачі мають довести наявність тих обставин, з яким закон пов’язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 ЦК України. За кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика»глави «Позика, кредит, банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит»і не випливає із суті кредитного договору, що міститься у ст.1054 ЦК України.

Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 ЦК України, грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов’язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти за їх користування.

Відповідно до ст. 3 Декрету КМУ № 1593 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов?язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті, при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Декрету КМУ № 1593 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», «іноземна валюта»–це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу, або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках, або вносяться до банківських або інших фінансових установ за межами України.

Згідно ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»до кредитних відносяться операції, зазначені у п. 3 ч. 1 та у п.п. 3-7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

В розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій, а надаючи кредит, банк розміщає залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні), так і в іноземній валюті.

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.

Однак, приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів в іноземній валюті).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»на здійснення валютних операцій Національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

За вимогами ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Разом з тим, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.

Таким чином, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного Банку України  банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою НБУ № 275 від 17.07.2001 року, в тому числі й щодо кредитування в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з п.1 ст. 2 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться в Україні.

За правилами ст.ст. 317, 319 ЦК України право розпорядження майном належить власнику. Власник володіє, користується та розпоряджається майном на власний розсуд і має вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цивільної справи, 19 травня 2006 року між відповідачем відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра»та позивачкою ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 16/МК/2006-840, за умовами якого ВАТ КБ «Надра»зобов’язалось надати позивачці кредит у розмірі 30 000 доларів США під заставу автомобіля, товарів в обігу та обладнання, а позичальниця зобов’язалась повернути кредитодавцю отримані кошти до 19 травня 2011 року шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі 710 доларів США, що становлять кредит та відсотки за користування ним у розмірі 14,5 % річних.

Згідно п. 2.1. вказаного договору надання Кредиту позичальниці повинно було здійснюватись шляхом видачі готівки через касу Банку, або перерахування коштів за реквізитами, вказаними позивальником, або шляхом оплати платіжних документів, які виписані на позичальника. Отже, після зарахування суми Кредиту на поточний рахунок позичальника, останній мав право самостійно розпоряджатися коштами кредиту.

Судом також встановлено, що з метою забезпечення виконання позичальницею своїх договірних зобов?язань за кредитним договором № 16/МК/2006-840 від 19 травня 2006 року, між ВАТ КБ «Надра»та її чоловіком ОСОБА_3 того ж дня був укладений іпотечний договір, за яким останній передав в іпотеку належне йому на праві власності приміщення магазину, загальною площею 39,9 кв.м., що знаходиться по вул. Карла Маркса, 38 в м.Шепетівці Хмельницької області.

Відповідно до заяви ОСОБА_2, наявної в матеріалах справи, остання дала згоду своєму чоловіку на передачу в іпотеку зазначеного майна, чого в судовому засіданні не заперечила, а також того факту, що підписувала дану заяву особисто. Отже, доводи позивачки, що вказане майно було заставлене в іпотеку з порушенням норм Сімейного кодексу України судом до уваги не приймаються.

Крім того, для забезпечення виконання позичальницею ОСОБА_2 своїх договірних зобов?язань за тим же кредитним договором, 19 травня 2006 року між ВАТ КБ «Надра»та ОСОБА_3 був укладений і договір майнової поруки, згідно якого останній поручився перед кредитором за виконання позичальницею у повному обсязі узятих на себе зобов?язань за договором кредиту.

При цьому, як свідчать матеріали справи, на час укладання вищезазначеного кредитного договору відповідач - ВАТ КБ «Надра»мав видані Національним банком України генеральну банківську ліцензію № 21 від 5 серпня 2002 року на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та відповідний письмовий дозвіл № 24/2-1-2553 від 25.04.2006 року на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у тому числі й що стосується розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, - тобто надання кредитів у національній або іноземній валюті (п.3).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: з заяви ОСОБА_2, адресованої начальнику відділення № 5 філії ВАТ КБ «Надра»Хмельницьке РУ, позичальниця просила видати їй кошти на виконання оспорюваного кредитного договору саме в іноземній валюті на суму 30 000 доларів США. Доводи позивачки про те, що дана заява є недійсною, оскільки написана іншою людиною, а вона лише її підписала, суд до уваги не приймає, оскільки, підписуючи її, остання, діючи свідомо, погодилась з її змістом.

У судовому засіданні встановлено, що відповідачем ВАТ КБ «Надра»взяті на себе зобов?язання за кредитним договором виконані в повному обсязі. Грошові кошти в сумі 30 000 доларів США, на підставі заяви на видачу готівки № 3 від 19 травня 2006 року, наявної в матеріалах справи, Банк перерахував ОСОБА_2

Також, судом встановлено, що дані кошти отримала не ОСОБА_2, а з її згоди на розвиток сімейного бізнесу - чоловік ОСОБА_3, який є майновим поручителем по оспорюваному кредитному договору. Останній у судовому засіданні не заперечив факту отримання коштів по даному договору. Разом з тим, ствердив, що отримав не 30 000 доларів США, а в еквіваленті по курсу долара  - 151 500 грн.

У подальшому, як вбачається з долучених до матеріалів справи квитанцій, на виконання укладеного оспюрюваного договору, протягом серпня 2006 року –січня 2011 року, позивачі добросовісно виконували його, вчасно сплачуючи як кредит, так і відсотки за користування ним. Відповідно до довідки, наявної в матеріалах справи, станом на 06.01.2011 року заборгованість по кредиту та відсотках становить 4 053, 85 доларів США.

Отже, враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що укладаючи з позивачкою ОСОБА_2 кредитний договір № 16 /МК/2006-840 від 19 травня 2006 року про надання грошових коштів в іноземній валюті, відповідач ВАТ КБ «Надра»діяв у межах, наданих йому законодавством повноважень на здійснення банківських операцій. Крім того, зазначений договір був укладений саме з ініціативи позичальниці. Остання належним чином була поінформована про його умови та можливі ризики, він був реально виконаний кредитором з настанням правових наслідків, що ним обумовлені.  

В розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на підтвердження того, що вказаний кредитний договір, як і взаємопов’язані з ним договори застави, іпотеки та поруки  суперечать нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також порушення прав позичальниці з боку кредитора, позивачами не надано.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Доводи ж позивачки ОСОБА_2 про те, що  перед укладенням кредитного договору  вона не була належним чином проінформована Банком про умови кредитування, орієнтовану сукупну вартість кредиту, строк та відсоткові ставки за кредитом, графік погашення заборгованості, суд оцінює критично та відхиляє, оскільки будь-яких об’єктивних доказів на підтвердження цієї обставини позивачкою не надано. Навпаки, факт достатньої поінформованості позивачки щодо вищевказаного підтверджується матеріалами справи, в тому числі й змістом самого договору, укладеного між сторонами спору, а також фактом належного та систематичного виконання протягом серпня 2006 року-січня 2011 року кредитного договору. Також, остання у судовому засіданні, підтвердила, що періодично платежі на виконання договору вносила вона, а періодично –чоловік, який є майновим поручителем.

Те ж саме стосується й доводів позивачки про неотримання, після укладення, другого примірника кредитного договору. Такі спростовуються квитанціями, долученими до матеріалів справи, якими стверджується виконання кредитного договору, а отже і поінформованість позивачки про його наявність на умови.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає відмовити позивачам і в позовних вимогах щодо визнання кредитного договору виконаним. Що стосується позовних вимог про відмову відповідачу у стягненні кредитних коштів з позичальника суд також вважає відмовити, так як такі Банком не заявлялись.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачами не відшкодовуються.

А тому, на підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 203, 204, 215, 235, 316, 317, 319, 533, 626, 627, 1046, 1054 ЦК України, Декретом КМУ № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Законом України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 1, 10, 58, 59, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

          У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання удаваними та недійсними кредитного договору, договорів застави, договору майнової поруки, договору іпотеки відмовити.

          Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Хмельницької області через Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області протягом 10 діб з дня його проголошення.

                       Суддя: