08.02.2011
Справа №22ц-721,2011р. Головуючий в 1-й інстанції
Стамбула Н.В.
Категорія: 46 Доповідач –Пузанова Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2011 року лютого місяця «08»дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого –Пузанової Л.В.
Суддів: Воронцової Л.П., Закарян К.Г. при секретарі –Пашковій Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від «17»грудня 2010 року в справі
за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа –ОСОБА_4, про визнання договору дарування та державного акта недійсним, визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки,
В С Т А Н О В И Л А:
В липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа –ОСОБА_4, про визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки, зазначаючи, що з квітня 2004 року по квітень 2009 року він перебував з відповідачкою у фактичних шлюбних відносинах, під час яких ними спільно придбано майно –земельна ділянка площею 0,0320га, що знаходиться за адресою: м.Херсон, острів Карантинний, цільовим призначенням якої є ведення садівництва у садівницькому товаристві «Південний».
Правовстановлюючий документ на вказану земельну ділянку, яким є договір дарування, посвідчений нотаріально 09 грудня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, оформлений на ім’я відповідачки ОСОБА_2, яка не визнає його, позивача, право власності на це майно.
Посилаючись на те, що насправді відповідачка набула право власності на землю не за договором дарування, а за договором купівлі-продажу і, що гроші в розмірі 400 доларів США сплачував продавцю ОСОБА_4 він особисто, позивач просив суд на підставі ст. 235 ЦК України та ст.ст. 69,74 СК України визнати договір дарування земельної ділянки та виданий на його підставі на ім’я відповідачки державний акт на право власності на земельну ділянку недійсними, визнати земельну ділянку спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі та визнати за ним право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0320га, цільовим призначенням якої є ведення садівництва у садівницькому товаристві «Південний»(ділянка №8) м.Херсон, острів Карантинний.
Рішенням суду від 17 грудня 2010 року позов задоволено в повному об’ємі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що висновки суду не відповідають обставинам справи та суперечать нормам сімейного та цивільного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили. В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 доводи скарги не визнав, а рішення суду просив залишити без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що фактично ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, а не дарування, а, оскільки це відбулося під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, то вказане майно є їх спільною сумісною власністю відповідно до ст. 74 СК України.
Проте до такого висновку суд прийшов, допустивши порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Так, судом встановлено, що 09 грудня 2004 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 належну їй земельну ділянку площею 0,0320га, надану для ведення садівництва у садівницькому товаристві «Південний»на території Херсонської міської ради (О. Карантинний). Договір дарування земельної ділянки був посвідчений нотаріально.
Оспорюючи вказаний правочин з посиланням на його удаваність, позивач вважає себе співвласником придбаної відповідачкою земельної ділянки як особа, що проживала з відповідачкою однією сім’єю без реєстрації шлюбу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»від 21 грудня 2007 року №11, при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Відповідачка заперечує факт наявності таких правовідносин із позивачем та його право на спірну земельну ділянку.
Докази, які надав позивач у підтвердження названого факту (показання свідків) не підтверджують спільне проживання сторін протягом часу, на який вказує ОСОБА_3; спільне ведення ними домашнього господарства та спільний бюджет, придбання майна для потреб сім’ї, як це притаманно подружжю, а лише свідчать про використання спірної земельної ділянки кожним із сторін у спорі у вказаний ними період.
У суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 пояснив, що він не бажав реєструвати шлюб з відповідачкою і реєструвати її в своїй квартирі, хоч вона там проживала, через те, що не хотів, щоб остання претендувала на належне йому майно.
Враховуючи встановлені судом обставини в межах наданих сторонами доказів, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем не доведено той факт, що між ним та відповідачкою ОСОБА_2 склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, які б відповідно до вимог ст. 74 СК України, давали підстави вважати, що придбана ОСОБА_2 в грудні 2004 року земельна ділянка є їх спільною сумісною власністю, навіть у випадку набуття ОСОБА_2 права власності на це майно за договором купівлі-продажу, а не за договором дарування.
Крім того, прийнявши до свого провадження та вирішивши по суті спір щодо дійсності правочину, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 суд не врахував, що позов до ОСОБА_4 ОСОБА_3 не заявлений, хоча вона, як сторона в оспореній угоді, є особою, відповідальною за її дійсність.
Поклавши в основу рішення пояснення ОСОБА_4 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та видану нею розписку про отримання від ОСОБА_3 грошових коштів за нібито продану земельну ділянку, суд не звернув уваги на те, що розписка видана не в день укладення договору з ОСОБА_2, а 03.07.2009 року майже через п’ять років після посвідчення угоди нотаріально та без участі ОСОБА_2 як сторони в договорі і без з’ясування досягнутих нею з ОСОБА_3 домовленостей щодо спірного майна /а.с.7/.
Визнавши оспорений позивачем договір дарування земельної ділянки недійсним з тих підстав, що він є удаваним, суд не застосував до спірних правовідносин правила щодо правочину, який сторони насправді вчинили, як цього вимагає ч.2 ст.235 ЦК України, а свій висновок щодо недійсності державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім’я ОСОБА_2 в установленому законом порядку суд не мотивував і належними доказами та нормами матеріального права не обґрунтував, як не зробив цього і позивач.
Орган, який видав зазначений державний акт, до участі в справі залучений не був і обставини щодо дійсності правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку судом не досліджувалися.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що обставини щодо прав позивача на спірну земельну ділянку із заявлених ним підстав, які суд вважав встановленими, не доведені; висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому ухвалене в даній справі рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявлених ОСОБА_3 вимог за необґрунтованістю з наведених вище підстав.
На підставі ст. 74 СК України, ст.ст. 215,235 ЦК України, керуючись ст. ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 17 грудня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа –ОСОБА_4, про визнання договору дарування та державного акта про право власності на земельну ділянку недійсними, визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки відмовити за необґрунтованістю.
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: підпис
Судді: два підписи
Копія вірна:
Суддя: Л.В.Пузанова
бт.