25.01.2011

Справа №22ц - 348                                                               Головуючий в І інстанції:

                                                                                             Клімченко М.І.

Категорія: 42                                                                         Доповідач: Майданік В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

          2011 року  січня  місяця  25  дня  колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого:    Орловської Н.В.

суддів:                    Ігнатенко П.Я.

                              Майданіка В.В.

при секретарі          Гонтар П.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 22 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3  до ОСОБА_4, ОСОБА_5 (третя особа –відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Херсонській області) про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом зняття з реєстрації, -

ВСТАНОВИЛА:

          15 вересня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 (третя особа – відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Херсонській області).

На обґрунтування позову позивач, пославшись зокрема на ст.ст.319 та 391 ЦК України, зазначив, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Через похилий вік та хворобу на початку 2005 року він домовився в відповідачами про те, що вони будуть забезпечувати його медикаментами, продуктами харчування та надавати іншу допомогу, а він складе заповіт на все своє майно, за яким після його смерті воно перейде у їх власність. 07 червня 2005 року він склав заповіт на користь ОСОБА_4 19 січня 2006 року він дозволив відповідачам оселитись у вказаному своєму будинку та зареєструватись в ньому. Однак через безвідповідальне відношення відповідачів до своїх обов’язків він 06 травня 2009 року скасував свій заповіт та став вимагати від відповідачів виселитися з будинку, проте вони відмовляються це зробити, що не дозволяє йому реалізувати свій намір продати будинок і придбати однокімнатну квартиру. А тому просив: усунути перешкоди в користуванні належним йому майном шляхом виселення відповідачів та їх малолітнього сина ОСОБА_6 з вказаного житлового будинку; зобов’язати ВГІРФО УМВС України в Херсонській області зняти вказаних осіб з реєстрації як осіб, що мають постійне місце проживання у вказаному житловому будинку.

          Рішенням суду від 22 листопада 2010 року у задоволенні позову було відмовлено.

          В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначене рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, вказав, що суд за відсутності позову відповідачів про визнання їх членами сім’ї самостійно зробив неправильний висновок про те, що вони є членами сім’ї. Також зазначив, що суд не звернув увагу на його свідчення про те, що він харчується окремо від відповідачів, укладав самостійно договори про комунальні послуги і сплачував їх, а також на те, що відповідачі створили неможливі умови для спільного з ними проживання. Крім того, вказав, що судом не врахована та обставина, що проживання і реєстрація відповідачів в його будинку перешкоджає йому як законному власнику розпорядитись ним.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

          Згідно зі ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.

          Об’єктом власності особи може бути, зокрема, житло –житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379, 382 ЦК України).

          Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

          Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

          Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

          Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім’ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

          Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім’ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак –припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім’ї на користування цим будинком.

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.06.2004 року позивач є спадкоємцем вказаного в заповіті майна після смерті ОСОБА_7 Спадкове майно складається з житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.7).

Право власності на зазначений житловий будинок зареєстровано за позивачем в органі БТІ.

Згідно з поясненнями сторін та даними домової книги у вказаному житловому будинку зареєстровані та проживають, крім позивача, відповідачі та їх неповнолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12-15).

Сторонами не оспорюється той факт, що зазначені особи вселились у 2006 році в будинок позивача зі згоди останнього, з того часу і до погіршення відносин з ним, що сталося у 2009 році, вони за домовленістю з позивачем допомагали йому, забезпечували його медикаментами, продуктами харчування та надавали іншу допомогу.

Суд першої інстанції, враховуючи вище зазначене, дослідивши належним чином докази по справі, пославшись на ст.ст.156 і 157 ЖК України, ст.405 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не наведено підстави та докази на їх обґрунтування для виселення відповідачів з вказаного житлового будинку.

    Доводи апеляційної скарги до уваги не приймаються, як такі, що не підтверджені належними доказами і висновків суду не спростовують.

Оскільки порушень норм матеріального і процесуального права, що могли б слугувати підставою для скасування чи зміни рішення суду, колегією суддів не встановлено, а перевірені доводи заявника висновків суду не спростовують, то підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

          Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 22 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:          

Судді: