11.01.2011
Справа № 22ц-12065/10 Головуючий в І інстанції:
Кусік І.В.
Категорія 52 Доповідач Майданік В.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2011 року січня місяця 11 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого: Орловської Н.В.,
суддів: Ігнатенко П.Я.,
Майданіка В.В.
при секретарі Дягілевій В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 07 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства “Ремонтно-будівельне управління №12” про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
16 жовтня 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства “Ремонтно-будівельне управління №12” (далі –ЗАТ “РБУ №12”) про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.
05 листопада 2008 року позивач доповнив позовні вимоги, просив, крім зазначеного, поновити його на роботі, стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду (а.с.17-19 і 252 т.1).
Ухвалою суду від 16 серпня 2010 року було прийнято заяву позивача про залишення без розгляду позову в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати (а.с.32, 33 т.2).
24 серпня 2010 року позивач подав до суду уточнення позовних вимог. Просив визнати незаконним наказ про звільнення його з роботи, поновити його на роботі на посаді виконавчого директора ЗАТ “РБУ №12”, стягнути з ЗАТ “РБУ №12” на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день постановлення судового рішення в розмірі 11029грн.56коп. (виходячи із середньомісячної заробітної плати в 462грн.19коп.), стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 5000грн. (а.с.36 т.2).
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував наступним. Він працював у відповідача на посаді виконавчого директора. Наказом від 29.09.2008 року він був звільнений з роботи 01.09.2008 року за п.4 ст.40 КЗпП України за вчинені прогули. Звільнення вважає незаконним, оскільки прогулів він не вчиняв, відповідач не відібрав у нього письмове пояснення до застосування дисциплінарного стягнення і звільнення його було проведено без згоди профспілкового комітету, членом якого він є. Про своє звільнення, яке проведено через неприязні стосунки з керівником, він дізнався у понеділок 06 жовтня 2008 року, коли його було ознайомлено з наказом про звільнення, а з 29 вересня до цього часу він не допускався до роботи (був замінений замок на двері кабінету) без пояснення причини, на його звернення, у тому числі і шляхом відправлення двох телеграм, керівництво не реагувало. Вказаним незаконним звільненням з роботи йому завдано психічних та фізичних страждань.
Рішенням суду від 07 жовтня 2010 року в задоволенні позову було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
У своєму запереченні ЗАТ “РБУ №12” просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідачем надано всі докази на підтвердження факту прогулу без поважних причин позивача в період з 01 по 08 вересня 2008 року (за виключенням вихідних днів 06 та 07 вересня), а позивачем не надано доказів на спростування наявності в нього прогулу у вказаний період.
Однак до такого висновку суд дійшов при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та неправильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, що згідно з вимогами п.п.1, 2 та 4 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.
Наказом голови правління ЗАТ “РБУ №12” від 01.12.2004 року №8-к позивач був прийнятий на роботу з 01.12.2004 року на посаду виконавчого директора з окладом згідно штатного розпису (а.с.5 т.1).
З членом правління ОСОБА_3 було укладено 22.05.2007 року контракт на строк до 22.05.2012 року (а.с.155 т.1).
За посадовою інструкцією виконавчого директора останній, зокрема, відповідає за ринок збуту товарно-матеріальних цінностей, організовує роботу в цьому напрямку (а.с.59 т.2).
Згідно з докладними від 08.09.2008р та 29.09.2008р, складеними відповідно ОСОБА_4 і ОСОБА_5, ОСОБА_3 був відсутній на роботі з 01 по 08 вересня 2008 року, виправдовувальних документів немає (а.с.54, 57, 58 т.1).
З акту від 29.09.2008р вбачається, що позивач відмовився надати письмове пояснення з приводу своєї відсутності на роботі з 01 по 08 вересня 2008 року (а.с.56).
Відповідно до двох телеграм з повідомленням від 02 та 03 жовтня 2008 року –в зазначені дні позивач направляв відповідачу телеграми, в яких пояснював про недопуск його на робоче місце та просив забезпечити доступ до робочого місця (а.с.22, 23).
Наказом голови правління ЗАТ “РБУ №12” від 29.09.2008 року ОСОБА_3, виконавчого директора було звільнено 01.09.2008 року за п.4 ст.40 КЗпП України, за вчинені прогули; підстава: докладні ОСОБА_5, ОСОБА_4 і акт про відмову надати пояснення з приводу прогулів (а.с.20 т.1).
Копія наказу про звільнення отримана позивачем 06.10.2008 року (а.с.20 т.1).
Відповідно до табелю обліку робочого часу за вересень 2008 року: в період з 01 по 08 вересня 2008 року (за виключенням вихідних днів 06 та 07 вересня) позивач не виходив на роботу; з 09 по 26 вересня він хворів; з 01.09.2008 року його було звільнено з роботи, в цей день він не працював (а.с.48 т.2).
Згідно з штатними розписами, діючими в ЗАТ “РБУ №12”: з 01 березня 2008 року кількість штатних одиниць на підприємстві –9,25, виконавчий директор –0,5 штатної одиниці з окладом на повну штатну одиницю - 955грн.00коп.; з серпня 2008 року кількість штатних одиниць на підприємстві –9,25, виконавчий директор –0,5 штатної одиниці з окладом на повну штатну одиницю - 630грн. (а.с.70, 71 т.1).
Відповідно до наданої відповідачем довідки про нараховану заробітну плату за липень та серпень 2008 року заробітна плата позивача склала відповідно 609грн.38коп. та 315грн.00коп., з урахування сплати податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових зборів та внесків – нараховано до виплати відповідно 502грн.43коп. та 259грн.71коп. (а.с.149 т.1).
З наказу від 30.09.2008 року №36 вбачається, що посаду виконавчого директора скорочено (а.с.151 т.1).
На звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів з приводу підробки платіжних відомостей про виплату заробітної плати прокуратурою Комсомольського району м.Херсона надана відповідь про те, що за даними дослідчої перевірки підписи від імені заявника на зазначених документах виконані не ним. Вбачається склад злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України. Матеріали було передано до органу міліції для приєднання до матеріалів кримінальної справи (а.с.12 т.2).
При апеляційному розгляді справи представник відповідача пояснив, що на підприємстві відсутня профспілкова організація.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно з п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” з наступними змінами –при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. За п.22 вказаної постанови у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 і п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 1471, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції не доведено вчинення позивачем зазначеного прогулу, а тому неправильно застосовано вказані вимоги закону і Пленуму Верховного Суду України.
Так, позивач і в своїх позові та доповненнях і уточненнях до позову, і в судовому засіданні послідовно не визнавав вчиненого ним прогулу з 01 по 08 вересня 2008 року (за виключенням вихідних днів 06 та 07 вересня). Він пояснював, що у вказані дні він виходив на роботу і це підтверджують свідки ОСОБА_6 і ОСОБА_7
В матеріалах справи є копія наказу від 08.09.2008 року №20-к про зміну режиму роботи, згідно з яким позивачу, виконавчому директору, встановлено з 08.09.2008 року робочий день понеділок (чотири години) з 800 до 1200 (а.с.21 т.1).
Того ж дня позивач був ознайомлений з цим наказом і при ознайомленні не погодився з ним через його незаконність.
Відтак, наказом від 08.09.2008 року №21-к через допущене порушення Кзпп України зазначений наказ було скасовано (а.с.52).
У самому наказі про звільнення не зазначені дні прогулу. Ознайомлення позивача з вказаним вище наказом від 08.09.2008 року №20-к само по собі свідчить про його вихід на роботу 08.09.2008 року, що частково спростовує докладні ОСОБА_4 і ОСОБА_5
Враховуючи викладене, наявність телеграм позивача на адресу відповідача від 02 та 03 жовтня 2008 року з вимогою допустити його на робоче місце, пояснення свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та самого позивача, невизнання позивачем прогулу без поважних причин, колегія суддів, зважаючи на сукупність вказаних доказів, вважає обґрунтованими доводи позивача щодо відсутності з його сторони прогулу в період з 01 по 08 вересня 2008 року (за виключенням вихідних днів 06 та 07 вересня). До пояснень свідків ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 про вчинення ОСОБА_3 прогулу у вказаний період колегія суддів відноситься критично через підпорядкованість цих свідків по роботі відповідачу і спростування їх пояснень вказаними вище доказами. Відтак є необґрунтованим висновок суду першої інстанції про вчинення позивачем у вказаний період прогулу без поважних причин.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; вказаний орган одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким необхідно повністю задовольнити позов в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому скорочення посади, яку займав позивач, не може відповідно до ст.2401 КЗпП України слугувати підставою для непоновлення його на роботі на зазначеній посаді.
При розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до наданої відповідачем довідки (а.с.149 т.1) за останні 2 календарні місяці заробітна плата позивача складала: 609грн.38коп. у липні 2008 року та 315грн.00коп. у серпні того ж року.
Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає обчисленню, виходячи з середньоденної заробітної плати, помноженої на число робочих днів (п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 з наступними змінами).
Середньоденна заробітна плата позивача згідно з п.8 вказаного вище Порядку складає 21грн.50коп. ((609грн.38коп. + 315грн.) / 43 робочих днів).
Вона визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Число робочих днів за час вимушеного прогулу складає 588 (з 02 вересня 2008 року по 21 грудня 2010 року, коли справу було відкладено через неявку позивача).
Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 12642грн. (21грн.50коп. х 588).
Таким чином, вказана сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших сум (збір на обов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону №400/97 від 26.06.1997р; внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до Закону №2213 від 11.01.2001р).
Колегія суддів вважає, що відповідно до ст.2371 КЗпП України є підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки незаконним звільненням з роботи йому завдано психічних та фізичних страждань.
Проте вважає, що заявлена позивачем сума в 5000грн. не відповідає характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, тощо), яких зазнав позивач. З урахуванням роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п.5 постанови від 31.03.1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (про необхідність при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди виходити з засад розумності, виваженості та справедливості), колегія суддів вважає, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000грн. А тому в решті позовних вимог необхідно відмовити.
Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає за можливе не покладати на керівника ЗАТ “РБУ №12” обов’язку покрити шкоду, завдану підприємству у зв’язку з оплатою позивачеві часу вимушеного прогулу.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, ст.ст.40 п.4, 235 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати (з наступними змінами), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, п.п.22 і 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 07 жовтня 2010 року скасувати, постановити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_3 на роботі в закритому акціонерному товаристві “Ремонтно-будівельне управління №12” на посаді виконавчого директора з 02 вересня 2008 року.
Стягнути з закритого акціонерного товариства “Ремонтно-будівельне управління №12” на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12642грн. за вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов’язкових зборів та внесків. Зобов’язати закрите акціонерне товариство “Ремонтно-будівельне управління №12” при виконанні судового рішення нарахувати та утримати з нарахованої суми 12642грн. податок з доходів фізичних осіб та інші обов’язкові збори та внески.
Стягнути з закритого акціонерного товариства “Ремонтно-будівельне управління №12”на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і на нього може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий:
Судді: