УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-24978/10
Справа № 22ц- 20313/11 Головуючий в першій
Категорія 52 (4) інстанції – Байда Т.І.
Доповідач - Савіна Г.О.
Р І Ш Е НН Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 лютого 2011 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого – судді Савіної Г.О.,
суддів – Турік В.П., Братіщевої Л.А.,
при секретарі – Герасимчук Г.І.,
за участю – позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Бондаренко Галини Володимирівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, -
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» (далі – ВАТ «Укртелеком») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працювала у відповідача на посаді інструктора з експлуатаційних, виробничо-технічних та організаційних питань дільниці комплексного обслуговування та прийому платежів. 31 грудня 2009 року її було звільнено за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним тому просила поновити їй строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, поновити її на посаді інструктора з експлуатаційних, виробничо-технічних та організаційних питань дільниці комплексного обслуговування та прийому платежів центра телекомунікаційних послуг № 2 Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком» та стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 5200 грн.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2010 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні її позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, на її думку, суд не звернув увагу на те, що наказ про її звільнення є незаконним, оскільки підписаний не у день звільнення 31 грудня 2009 року, а 5 січня 2010 року, безпідставно відхилив клопотання її представника про призначення судово-почеркознавчої експертизи для з’ясування чи виконано текст заяви та підпис в наказі про звільнення її рукою. Крім того, судом залишено поза увагою, що у книзі видачі трудових книжок відсутній запис про отримання нею її трудової книжки і що остання їй була повернута тільки напередодні подання позову до суду.
В своїх запереченнях ВАТ «Укртелеком» просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено, що відповідно до наказу № 1087/вк від 30 грудня 2009 року про припинення трудового договору ОСОБА_2 звільнена 31 грудня 2009 року за угодою сторін за ч. 1 п. 1 ст. 36 КЗпП України. Підставою звільнення є особиста заява позивача про звільнення її за угодою сторін від 30 грудня 2009 року, оскільки 03 листопада 2009 року в.о. начальника центру повідомив ОСОБА_2 про те, що відбудуться зміни істотних умов праці і в разі звільнення вона отримає вихідну допомогу, на що позивач погодилася і добровільно подала заяву про звільнення з роботи.
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності будь-яких порушень трудового законодавства з боку адміністрації товариства, оскільки про зміни істотних умов праці позивач була повідомлена ще 03 листопада 2009 року, однак від ознайомлення з наказом ДФ № 912 від 29 грудня 2009 року «Про зміну істотних умов праці» відмовилася, про що складено відповідний акт від 30 грудня 2009 року. Трудову книжку з записом про звільнення отримала позивач на початку січня 2010 року, 05 січня 2010 року зверталася до Управління пенсійного фонду України в Софіївському районі Дніпропетровської області з питання працевлаштування, а з 22 січня 2010 року була зареєстрована в Софіївському районному центрі зайнятості, тому суд дійшов висновку, що позивача було звільнено з роботи згідно її волевиявлення без будь-якого тиску з боку відповідача, в тому числі начальника цеху ОСОБА_4
Однак з такими висновками погодитися не можна, виходячи із наступного.
Пункт 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачає можливість припинення трудового договору за угодою сторін.
Відповідно до п. 8 Постанови № 9 від 06.11.1992 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» із змінами судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).
Згідно наказу (розпорядження) № 1087/вк? директора Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком» ОСОБА_2 було звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України з 31 грудня 2009року.
Дата складання наказу 30 грудня 2009 року, що підтверджено і оглянутим у судовому засіданні журналом наказів по товариству.
Однак з оглянутого в судовому засіданні журналу реєстрації заяв працівників відповідача (ксерокопія виписки з якого в матеріалах справи) заява позивача про звільнення з роботи від 30 грудня 2009 року надійшла до Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком» 31 грудня 2009 року, в той час як звільнено позивача наказом від 30 грудня 2009 року, що свідчить про те, що домовленості сторін про припинення трудового договору за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) не було.
Як убачається із заяви позивача на ім’я директора Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком» вона просить звільнити за п. 1 ст. 36 КЗпП України згідно змін та доповнень № 16 до Колективного договору ВАТ «Укртелеком» тобто у зв’язку з попередженням 30 грудня 2009 року начальником цеху телекомунікаційних послуг відповідача ОСОБА_4 про отримання по факсу 29 грудня 2009 року наказу про істотні зміни умов роботи, зокрема умов праці позивача.
Дані обставини підтвердили допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та які свідчать про порушення трудових прав позивача, оскільки ксерокопія попередження начальником ЦЕЗ № 1 ОСОБА_2 про майбутні зміни істотних умов праці після завершення двох місяців з моменту ознайомлення з даним попередженням та про підстави майбутнього звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України не містить дати та підпису позивача про ознайомлення з цим попередженням (а.с. 9 т. 1)
За таких підстав колегія суддів вважає, що оскільки судом першої інстанції не вірно оцінені встановлені обставини, не вірно застосовано матеріальний закон, рішення суду ухвалено без дотримання положень ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, за необхідне на підставі п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасувати рішення та ухвалити нове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Ст. 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин, строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міжрайонний суд може відновити ці строки.
Згідно ч. 1 ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений, відповідно, законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Відповідно до коментарію ст. 234 КЗпП України поважними причинами визнаються причини, які не залежали від працівника, тобто існування об’єктивних обставин, які всупереч волі скаржника позбавляли останнього можливості скористатися своїм правом в установлені строки звернутися до суду із заявою про захист своїх прав.
У разі якщо вимоги позивача є обґрунтованими, але строк, установлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у позові у зв’язку з пропуском установленого строку.
Позивач звернулася до суду з позовом 30 квітня 2010 року, в той час як свідчать докази, наявні в матеріалах справи, трудова книжка з відповідним записом про звільнення була в неї на руках на 05 січня 2010 року.
Доводи позивача про те, що трудову книжку вона отримала лише перед зверненням до суду з позовом спростовуються довідкою-листом Управління Пенсійного фонду України в Софіївському районі Дніпропетровської області про те, що ОСОБА_2 05 січня 2010 року зверталася до них з питанням про працевлаштування з ксерокопіями документів, в тому числі трудової книжки, яка була звірена з оригіналом. 22 січня 2010 року при реєстрації позивача в Софіївському центрі зайнятості та наданні їй статусу безробітної нею було надано оригінал трудової книжки, що підтверджено відповідними записами в трудовій книжці.
Ставлячи питання про поновлення строку для звернення до суду з позовом, позивач вказала поважними причинами пропущення установленого місячного строку: складання нею звіту за 2009 рік за пропозицією адміністрації після звільнення до 18 січня 2010 року, що дало їй надію на поновлення на роботі; звернення зі скаргами з питання її звільнення до головного підприємства «Укртелекому», Міністерства транспорту і зв’язку, прокуратур.
Однак на думку колегії суддів виконання позивачем роботи по звіту згідно цивільно-правової угоди, укладеної між сторонами після її звільнення з роботи, на підставі якої вона отримала грошову винагороду та звернення її зі скаргами без назви адресата та отримання нею відповіді у березні-квітні 2010 року від державної адміністрації зв’язку, ВАТ «Укртелеком» Дніпропетровської філії не можуть бути визнані поважними причинами, та підставою для поновлення пропущеного нею строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
За таких підстав колегія суддів вважає, що у позові ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу слід відмовити у зв’язку з пропуском без поважних причин установленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку.
Керуючись ст. ст. 303, 307, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Г.О.Савіна
Судді: В.П.Турік
Л.А.Братіщева