Справа 2-206 / 2011

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

01 лютого 2011 року            Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді –                                        Яркіної С.В.,

при секретарі -                                         Соколовській Т.В.,

представників -                                         ОСОБА_1,

                                                                      ОСОБА_2,

                                                                      ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк»в особі Філії ЗАТ «ПУМБ»в м. Запоріжжі, третя особа: Управління Національного Банку України в Запорозькій області про визнання не дійсними договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, договору іпотеки, -

                                                   ВСТАНОВИВ:

         Позивач звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк»в особі Філії ЗАТ «ПУМБ»в м. Запоріжжі, третя особа: Управління Національного Банку України в Запорозькій області про визнання не дійсними договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, договору іпотеки, в якому зазначив, що 26.06.2007 року між банком та ним був укладений кредитний договір № 5496264 про надання споживчого валютного кредиту у розмірі 15 000 дол. США строком до 26.06.2017 року зі сплатою відсотків в доларах США щомісячно за користування валютними ресурсами відповідача. Вище вказаний кредитний договір про надання споживчого кредиту був укладений сторонами в іноземній валюті, відмінній від національної валюти України.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, а тому зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Сторони лише можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що також регламентується ст. 524 ЦК України.

За приписами ст. 35 ЗУ «Про Національний банк України»гривня, як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

На час укладення споживчого кредитного договору ні позивач ні відповідач не мали індивідуальної ліцензії на укладення договору в іноземній валюті, що є прямим порушенням діючого законодавства України.

Таким чином, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту)  в іноземній валюті для споживчих цілей й придбання товарів та послуг у гривнях та проведення позивачем дій відносно виконання своїх зобов’язань в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій, пені, штрафів) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії, а тому на думку позивача вказана валютна операція потребує отримання однією зі сторін кредитного договору про надання споживчого кредиту № 5496264 від 26.06.2007 року індивідуальної ліцензії.

Відповідно до умов кредитного договору про надання споживчого кредиту № 5496264 від 26.06.2007 року плата за користування кредитом складає –12,9 відсотків річних, плата за користування кредитом здійснюється виключно в доларах США, що також потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення цих платежів. Таким чином, відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним,  є недійсним з моменту його вчинення.

В зв’язку з усім вищевикладеним, позивач вважає, що кредитним договір був укладений всупереч вимогам діючого законодавства, в зв’язку з чим був змушений звернутись до суду із зазначеним позовом.    

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідач позов не визнав повністю, просив суд відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що укладення кредитних договорів в іноземній валюті регулюють норми спеціального законодавства, а тому немає підстав застосувати до кредитного договору в іноземній валюті загальних норм про зобов’язання, зокрема ч. 1 ст. 192, ч. 1, 2  ст. 533, ст. 524 ЦК України, ст. 189, перше речення ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, які є загальними нормами про зобов’язання. Зазначене також підтверджується Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність»кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 15 000 дол. США, а позивач в свою чергу зобов’язався використати його за цільовим призначенням, сплатити відсотки за користування кредитом та повернути кредит банку в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором. Пунктом 1.1. кредитного договору передбачено, що кредит надається в іноземній валюті (доларах США), а згідно з додатком № 1 кредитного договору, який є його невід’ємною  частиною, позивач має виконувати зобов’язання виключно в іноземній валюті.

Порядок і правила використання іноземної валюти на території України на сьогоднішній день встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до підпункту «в»пункту 4 ст. 5 зазначеного Декрету, індивідуальної ліцензії потребують операції по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На сьогоднішній день вимоги або будь-які обмеження відносно граничних сум і строків надання і одержання кредитів в іноземній валюті діючим законодавством не встановлені, однак враховуючи вимоги по здійсненню та функціонуванню банківською діяльності на підставі відповідної ліцензії банк має відповідну банківську ліцензію та дозвіл, видані Національним банком України, які дозволяють йому виконувати банківські операції, передбачені ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», а саме, розміщувати залучені кошти (коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент) від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, що за своєю суттю включає кредитні відносини, в тому числі видачу та повернення кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, банк мав та має достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитні договори в іноземній валюті, а також право вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземній валюті та приймати таке виконання в іноземній валюті, як в сумі основного боргу так і процентів за користування кредитом, а позичальник зобов’язаний виконувати зобов’язання належним чином відповідно до умов кредитного договору.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився,  однак надав письмові пояснення, які є аналогічними з поясненнями відповідача.

Суд, заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 26.06.2007 року між ЗАТ «ПУМБ»та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 5496264 про надання споживчого валютного кредиту у розмірі 15 000 дол. США строком до 26.06.2017 року зі сплатою відсотків в доларах США щомісячно за користування валютними ресурсами відповідача. Вище вказаний кредитний договір про надання споживчого кредиту був укладений сторонами в іноземній валюті, відмінній від національної валюти України.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, також платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та умовах, встановлених законом.

Законами, які врегульовують банківську діяльність, а саме ст., ст. 19,47,49 Закону України „Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банк має право здійснювати банківську діяльність, зокрема операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик тільки після отримання банківської ліцензії, яка надається Національним Банком України.

З матеріалів справи вбачається, що ЗАТ „ПУМБ" отримав від НБУ:

-          02.10.2006 року банківську ліцензію № 8 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1, п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України „Про банки і банківську діяльність";

-          02.10.2006 року письмовий дозвіл № 8-1 на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2, 4. ст.47 Закону України „Про банки і банківську діяльність" з додатком операцій з валютними цінностями;

          Аналогічні ліцензія і дозвіл були видані і правонаступнику Закритого акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк»- Публічному Акціонерному Товариству «Перший Український Міжнародний Банк», які є чинними і на теперішній час.

Відповідно до п.5.3 постанови правління НБУ від 17.07.2001 року №275 „Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на використання окремих операцій" письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення банком валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України „ Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року за № 15-93, у тому числі і операцій з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність щодо надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.

Щодо доводів позивача про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами кредитного договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, то слід виходити з наступного.

Зі змісту ст. 47 та ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та ст. 5 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю вбачається, що наявність у банка генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями,  в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу затвердженого постановою НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем валютної операції є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію, письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

ЗАТ "ПУМБ" отримав банківську ліцензію № 8 на право здійснювати банківські операції, в тому числі, щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик та письмовій дозвіл № 8-1 від 02.10.06 р. право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому використання банком позичальником іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.

Таким чином, надання ЗАТ «ПУМБ»кредиту в іноземній валюті  та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої відповідачу НБУ, та не потребує отримання Банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, тому доводи позивача про обов'язковість отримання банком індивідуальних ліцензій НБУ для здійснення валютних операцій ЗАТ «ПУМБ»є безпідставними.

             На підставі викладеного суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання не дійсними договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, договору іпотеки  не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 533 ЦК України, 7, 10, 11, 60, 84, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність»суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції.

Суддя                                                                                                              С.В. Яркіна