У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 лютого 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів: Буцяка З.І., Ковальчук Н.М.
з участю секретаря Сеньків Т.Б.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Даниленка С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» на рішення Здолбунівського районного суду від 9 грудня 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ВСТАНОВИЛА :
У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ»про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу .
Зазначав, що 12 квітня 2010 року відповідач звільнив його із роботи з посади начальника юридичного відділу управління проблемних активів юридичного департаменту товариства за п.1 ст. 40 КЗПП України не надавши йому можливості працевлаштуватися на іншій роботі в цьому товаристві при наявності вакантних посад , тобто звільнив з порушенням вимог ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.
Рішенням Здолбунівського районного суду від 9 грудня 2010 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі з 12 квітня 2010 року та стягнуто на його користь 32 431 грн. 10 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу . Рішення суду в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку в сумі 4796 грн. 15 коп. було допущено до негайного виконання. Судом також було вирішено питання про розподіл судових витрат.
ПАТ «Піреус Банк МКБ» в апеляційній скарзі вказував на незаконність рішення місцевого суду через порушення норм матеріального і процесуального права. В апеляційній скарзі товариство вказувало , що суд першої інстанції після проголошення вступної та резолютивної частини рішення не вручив відповідачеві повного тексту судового рішення, а тому відповідач зазначав , що подасть апеляційну скаргу з належним обґрунтуванням після отримання повного тексту рішення. Копія повного тексту рішення суду першої інстанції була вручена відповідачеві 20 грудня 2010 року , але відповідач після цього апеляційної скарги не подав.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ПАТ «Піреус Банк МКБ» пояснив, що висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем ч.2 ст. 40 КЗпП України є безпідставним , оскільки ч.3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобовязаний запропонувати працівнику іншу роботу в день попередження про звільнення із роботи , а після цього попередження у роботодавця відсутній обовязок пропонувати працівникові іншу роботу. Вказував, що на час попередження ОСОБА_1 про вивільнення із роботи вакантних посад , яку б міг обіймати позивач , у товаристві не було , тому позивачеві інша робота не пропонувалася. __________________________________________________ Справа № 22-265-11 Головуючий в суді 1 інст. Мішура В.С. Категорія № 51,52,53 Суддя-доповідач Мельник Ю.М.
Окрім того , вказував, що висновок суду про переважне право позивача на залишення на роботі є помилковим , оскільки ст. 42 КЗпП України визначено , що переважне право на залишенні на роботі враховується тоді , коли звільняються декілька осіб в межах однорідних професій і посад, а в товаристві була лише одна посада начальника юридичного відділу управління проблемних активів юридичного департаменту , тому переважне право на залишення на роботі враховуватися не могло.
ОСОБА_1 та його представник вказували на безпідставність доводів апеляційної скарги та просили її відхилити , а рішення суду першої інстанції –залишити без зміни. При цьому зазначили , що на час вивільнення ОСОБА_1 з роботи у товаристві були вакантними посади менеджера проектів з нерухомістю , спеціаліста з навчання , операторів Кол-центру, архіваріуса , проте відповідач цих посад йому не запровонував, чим порушив вимоги ч.2 ст. 40 КЗпП України.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку , що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, місцевий суд виходив із того , що відповідач при вивільненні позивача з роботи не виконав вимог законодавства щодо обов’язкового працевлаштування позивача, що призвело до порушення його трудових прав. Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду законним та обґрунтованим. Із матеріалів справи вбачається і це встановлено місцевим судом , що ОСОБА_1 із 2004 року перебував у трудових стосунках із ВАТ «Міжнародний комерційний банк», який у 2010 році був перейменований у ПАТ «Піреус Банк МКБ». ( Т.1 а.с. 6- зворот ). Із 1 квітня 2005 року він працював на посаді начальника юридичного відділу управління проблемних активів юридичного департаменту товариства . 1 лютого 2010 року в.о. голови правління наказом № 51-к виключив зі складу юридичного департаменту товариства управління проблемних активів та юридичного відділу. ( т.1 а.с. 31). 2 лютого 2010 року в.о. голови правління товариства видав наказ № 56-к про скорочення посади начальника юридичного відділу управління проблемних активів юридичного департаменту з 12 квітня 2010 року (т.1 а.с. 32). ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України 9 лютого 2010 року (т.1 а.с. 34) 12 квітня 2010 року наказом № 205-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату. ( т.1 а.с. 4 ). Відповідно до ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав , передбачених у п.1 цієї статті допускається , якщо неможливо перевести працівника , за його згодою , на іншу роботу. Згідно ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві , в установі , організації. Системний аналіз вказаних норм права дає підстави стверджувати , що в разі вивільнення працівника з роботи у зв’язку із скороченням штату , роботодавець зобов’язаний запропонувати цьому працівникові іншу роботу не лише в момент попередження про звільнення , а й у тому разі , коли в межах 2-х місячного строку попередження про вивільнення на підприємстві з"явиться вакантна посада , яку працівник може обіймати. Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 іншої роботи не пропонував. У той же час наказом № 51-к від 1 лютого 2010 року у Департаменті філійної мережі було створено територіальне управління м. Черкаси ; в Управлінні з підтримки продажів Департаменту філійної мережі - віділ контролю якості обслуговування клієнтів ; у Департаменті кредитування малого бізнесу - відділ кредитування великих корпоративних клієнтів.
Окрім того , із моменту попередження і до часу вивільнення ОСОБА_1 відповідач звільняв із роботи працівників банку та приймав на вакантні посади інших працівників ( т.2 а.с. 38-81, 104 ). На ряду із іншими посадами вакантними були посади менеджера проектів з нерухомістю відділу нерухомості та оцінювання адміністративно-технічного департаменту ( т.2 а.с. 37, 39), спеціаліста з навчання департаменту персоналу ( т.2 а.с. 44,48-50), оператора кол-центру департаменту роздрібного бізнесу т.2 а.с. 48-50), архіваріуса адміністративно-технічного департаменту ( т.2 а.с. 104). При цьому відповідач не запропонував жодну із вакантних посад ОСОБА_1
Доказів , які б свідчили , що ОСОБА_1 через недостатність кваліфікації чи продуктивності праці не міг обіймати ці посади відповідач суду не надав.
Із урахуванням зазначеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку , що відповідач звільнив ОСОБА_1 з роботи з порушенням вимог ч.2 ст. 40 КЗпП України , що відповідно до ст. 235 КЗпП України є підставою для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права , а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду , то колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 307 , ст. 308 , ст. 315, 317 ЦПК України , колегія суддів
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» відхилити , а рішення Здолбунівського районного суду від 9 грудня 2010 року – залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду та рішення суду першої інстанції набирають законної сили з моменту проголошення ухвали апеляційного суду , проте можуть бути оскаржені в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ними законної сили.
Головуючий :
Судді: