Справа № 2-142
за 2011 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2011 року Новоселицький районний суд
Чернівецької області
в складі: головуючого судді Ляху Г.О.
при секретарі Гайсан Д.В.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за позиковим зобов’язанням,
ВСТАНОВИВ:
У зв’язку із складністю справи та тривалістю в часі для винесення мотивованого рішення, суд вважає за можливе оголосити в судовому засіданні його вступну та резолютивну частини.
Суд керуючись ст. ст. 10, 11, 58-61, 208-218 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за позиковим зобов’язанням в сумі 30000 (тридцять тисяч) гривень та судові витрати по справі у виді судового збору в сумі 300 (триста) гривень, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді в сумі 250 (двісті п’ятдесят) гривень та витрат на правову допомогу в сумі 1800 (одна тисяча вісімсот) гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Новоселицький райсуд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя:
Справа № 2-142
за 2011 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2011 року Новоселицький районний суд
Чернівецької області
в складі: головуючого судді Ляху Г.О.
при секретарі Гайсан Д.В.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за позиковим зобов’язанням,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 про стягнення боргу за позиковим зобов’язанням, посилаючись на те, що 03 березня 2007 року він домовився з відповідачкою про купівлю від неї та її матері ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1. Він передав відповідачці 3000 євро у виді авансу за вказану квартиру. В серпні 2008 року ОСОБА_3 відмовилася продати квартиру за обумовлену раніше ціну та 21 жовтня 2008 року за спільною домовленістю уклали угоду як новацію договору позики, згідно якого відповідачка підтвердила отримання грошової суми в гривневому еквіваленті на той час в розмірі 30000 грн. та зобов’язалась повернути таку ж суму протягом трьох місяців, тобто до 21 січня 2009 року. Відповідачка в добровільному порядку відмовляється повернути суму зазначену у договорі позики, а тому просить суд стягнути з відповідачки на його користь суму боргу у розмірі 30000 грн., понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 300 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді в розмірі 250 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 1800 грн.
В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі і просив суд задовольнити його вимоги.
Відповідачка, будучи допитаною по суті позовних вимог в порядку окремого доручення за місцем свого проживання, позов не визнала і пояснила, що отримані кошти від позивача в сумі 3000 євро, це гроші за проживання останнього у квартирі її матері. В своїх запереченнях на позов відповідачка визнала укладення 21 жовтня 2008 року договору позики з позивачем, мотивуючи тим, що даний договір був укладений внаслідок тиску на неї з його боку. Відповідачка просила суд відмовити у задоволенні позову та розглянути справи у її відсутності.
Суд, оцінюючи у сукупності пояснення сторін та досліджені докази по справі, вважає, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що між сторонами по справі відбулася домовленість про придбання ОСОБА_1 належної ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу. У підтвердження цього 03 березня 2007 року її донька ОСОБА_3 в розписці підтвердила факт отримання від ОСОБА_1 авансу за квартиру в сумі 3000 євро.
21 жовтня 2008 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 домовилися про зміну авансу за квартиру позиковим зобов’язанням та уклали договір позики, відповідно до якого відповідачка зобов’язалася повернути позивачу гроші в сумі 30000 грн. в строк до трьох місяців з дня укладання даного договору.
Відповідно до ст. 1053 ЦПК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням. Заміна боргу позиковим зобов’язанням проводиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Договір позики між сторонами, укладений 21 жовтня 2008 року, відповідає вимогам ст. 1047 ЦК України, яка передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей, що підтверджується розпискою ОСОБА_3 про те, що нею 03 березня 2007 року отримано від ОСОБА_1 як аванс за квартиру 3000 євро.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором.
Відповідно із ст. 60 ЦК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦК України.
Рішенням Новоселицького райсуду Чернівецької області від 20 травня 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 21 жовтня 2008 року недійсним.
Тому, заперечення відповідачки про те, що договір позики від 21 жовтня 2010 року вона була змушена підписати внаслідок тиску на неї позивачем, суд вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Приймаючи до уваги, що відповідачка у добровільному порядку не повертає позивачу борг, оцінюючи у сукупності наведене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача суму боргу за договором позики у розмірі 30000 грн..
Відповідно до ст. 88 ЦК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача, понесені останнім судові витрати по справі у виді сплати судового збору в сумі 300 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді в сумі 250 грн..
Крім цього, відповідно до ст. 86 ЦПК України, суд вважає, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у вигляді оплату послуг адвоката в сумі 1800 грн., розмір яких не перевищує граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».
На підставі ст. ст. 203, 1047, 1049, 1053 ЦК України, ст.ст. 86, 88 ЦПК України, Постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», суд керуючись ст. ст. 10, 11, 58-61, 208-218 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за позиковим зобов’язанням в сумі 30000 (тридцять тисяч) гривень та судові витрати по справі у виді судового збору в сумі 300 (триста) гривень, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді в сумі 250 (двісті п’ятдесят) гривень та витрат на правову допомогу в сумі 1800 (одна тисяча вісімсот) гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Новоселицький райсуд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: