КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 19.01.2011                                                                                           № 10/342

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Пашкіної С.А.

 суддів:            Калатай  Н.Ф.

          Синиця О.Ф.

 при секретарі:           Москаленко  М.М.

 За участю представників:

 від позивача - ОСОБА_2 – представник за довіреністю від 27.09.2010 року

 від відповідача - Ступак О. М. – представник за довіреністю від 04.11.2010 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4

 на рішення Господарського суду м.Києва від 08.11.2010

 у справі № 10/342 (ОСОБА_5 .....)

 за позовом                               Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4

 до                                                   Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

 про                                                   визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

 Позов заявлено про визнання недійсним кредитного договору (не відновлювальна кредитна лінія) № 010/26/497 від 24.12.2007 року як такого, що  суперечать приписам законодавства України, оскільки положення вказаного договору (вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті, а не в гривні України за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на право проведення валютних операцій за кредитним договором, передбачених п.п. в), г) ч.2, ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю») суперечить  приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України».

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року, повний текст якого підписаний 15.11.2010 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2010 року по справі № 10/342 повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що при винесенні спірного рішення мало місце порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело  до винесення судом неправильного рішення.

Ухвалою від 10.12.2010 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С. А., судді Баранець О. М., Калатай Н. Ф. апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження, розгляд справи призначений на 19.01.2011 року.

Розпорядженням  голови суду № 01–23/1/3 від 18.01.2011 року справу № 10/342 передано  на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф.

В судовому засіданні представник позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування у відповідача додаткових доказів, а саме дозволу на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті Білоцерківською філією ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Представник відповідача проте задоволення вказаного клопотання заперечив, а на запитання суду повідомив, що такого документу не існує.

З огляду на те, що надати такий документ відповідач не має можливості в зв’язку із його відсутністю, у клопотанні позивача про витребування додаткових доказів колегією суддів відмовлено.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник  відповідача проти її задоволення заперечив та просив залишити її без задоволення, а спірне рішення – без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

08.09.2005 року позивач як Позичальник  та відповідач як Кредитор уклали кредитний договір (не відновлювальна кредитна лінія) № 010/26/497  (далі Договір), предметом якого є відкриття позивачем відповідачу не відновлювальної кредитної лінії в сумі 401929 доларів США, з яких кредит в сумі 390800 доларів США призначений для купівлі позивачем комплексу обладнання КR-293А, 2007 р. в., а кредит в сумі 56200 гривень призначений для сплати страхових платежів (премій) за договорами страхування, які укладаються позивачем відповідно до вимог п. 2.2 Договору.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що кредит надається траншом або однією сумою в порядку, передбаченому у Договорі, та повинен бути повернутий позивачем в строк до 24.12.2012 року, а п. 1.3 Договору передбачено, що за користування кредитними коштами позивач сплачує відповідачу проценти в розмірі 12,75 процентів річних, розмір яких може змінюватись в порядку, передбаченому Договором.

В подальшому сторонами укладались  додаткові угоди до Договору (№ 010/26/497/2  від 07.04.2009 року, № 010/26/4973 від 30.07.2009 року, № 010/26/497/4 від 30.07.2009 року, № 010/26/497/5 від 07.12.2009 року, № 010/26/497/6 від 30.12.2009 року,  № 010/26/497/7 від 30.12.2009 року, № 010/26/497/8 від 31.12.2009 року, якими змінювались строки сплати відсотків та кредиту (реструктуризація), встановлювались кредиті канікули тощо.

Відповідно до п. 3.6 Договору проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої Договором з дня перерахування коштів з позичкового рахунку позивача до моменту фактичного погашення (повернення) кредиту відповідачу (в тому числі і за період прострочення погашення кредиту).

Отже, як слідує зі змісту Договору, сплата і суми кредиту і процентів за договором здійснюється в іноземній валюті (доларах США).

Позивач, звертаючись до суду зі вказаним позовом, просить визнати недійсним Договір, зокрема, з тих підставі, що положення Договору, а саме, вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті, а не в гривні України, за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на право проведення валютних операцій за кредитним договором, передбаченої ч.2, ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України».

Суд першої інстанції не визнав зазначені обставини як підставу для визнання Договору недійсним, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

За своєю правовою природою укладений сторонами Договір є кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому, будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав в Конституції України не встановлено.

Частиною 2 ст. 192 ЦК України визначено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом.

Згідно, ч. 2 ст. 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Отже, відповідно до законодавства України, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України. В той же час, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Частиною 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що до валютних операцій відносяться, зокрема, операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України, а отже, надання кредитів в іноземній валюті є валютною операцією (операцією з валютними цінностями).

Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.

Порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за № 1429/10028.

Відповідно до п. 2.3 цього Положення, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких і залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до п. 1.5 цього Положення, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківських ліцензій та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як слідує з матеріалів справи, 06.12.2001 року Національний банк України видав відповідачу банківську ліцензію № 14 (а.с. 78), згідно з якою останньому надано право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також дозвіл № 10-4 (а.с. 76) на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за яким Банк, між іншим, може здійснювати залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін Договору, а відтак, відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не є підставою для визнання Договору недійсним.

Щодо вимог підпункту в) п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавством не визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті як критеріїв віднесення їх до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, а отже, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Така правова позиція підтверджена як Національним Банком України в листах від 10.09.2010 року № 18-311/4539-15626, від 07.12.2009 № 13-210/7871-22612 так і Верховним судом України в Узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки) від 07.10.2010 року.

Щодо послань позивача на підписання Договору від імені відповідач особою без достатнього обсягу повноважень слід зазначити наступне.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьої, п’ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Статтею 246 ЦК України встановлено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Як слідує з матеріалів справи, з боку відповідача Договір підписано керуючим Білоцерківською філією «Райфайзен Банк Аваль» Шевченко Л. А., яка діяла на підставі Положення про Білоцерківську філію та довіреності, зареєстрованої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 в реєстрі за № 4215 від 16.11.2006 року, та заступником керуючого Білоцерківською філією «Райфайзен Банк Аваль» Гапченко Є І., яка діяла на підставі Положення про Білоцерківську філію та довіреності, зареєстрованої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 в реєстрі за № 4083 від 13.11.2006 року.

Як слідує з доданих до матеріалів справи копій вищевказаних довіреностей (а.с.97-98), зазначеним в них особам надано право укладати та підписувати від імені ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» правочини (договори), що стосуються діяльності Філії та підпорядкованих їй відділень, в тому числі: пов’язані із здійсненням банківських операцій, відповідно до повноважень, наданих банком філії, письмовим дозволом на здійснення операцій та положенням про філію.

Згідно Положення про Білоцерківську філію ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», зареєстрованого начальником Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області, від 01.11.2006 року для виконання покладених завдань філія має право, в тому числі, і на операції з валютними цінностями.

В той же час, колегія суддів враховує, що ст. 241 ЦК України встановлено, що, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п 9.2 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що відповідачем вчинено дії по виконанню Договору (перерахування позивачеві кредитних коштів), що свідчить про схвалення  його відповідачем, з огляду на що, посилання позивача на те, що з боку відповідача Договір підписаний неуповноваженою особою, колегією суддів до уваги не приймаються.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не доведено наявність законних підстав для визнання кредитного договору (не відновлювальна кредитна лінія) № 010/26/497 від 24.12.2007 року недійсним, тому суд першої інстанції законно і обґрунтовано відмовив позивачу у вимогах про визнання цього договору недійсним.

За таких обставин, рішення господарського суду міста Києва суду у справі № 10/342 від 08.11.2010 року відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Фізичну особу – підприємця ОСОБА_4

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4  на рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року у справі №10/342 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року у справі №10/342 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 10/342.

 Головуючий суддя                                                                      Пашкіна С.А.

 Судді                                                                                          Калатай  Н.Ф.

                                                                                          Синиця О.Ф.

 24.01.11 (відправлено)