ф

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«01»лютого 2011 року                                                            Справа № 57/195-10  

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Кравець Т.В., суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача –Романенко Т.В. за дов. №010-01/7920 від 03.12.2010 року,

відповідача –не з’явився,

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства «Державний експортно – імпортний банк України»в особі філії АТ «Укрексімбанк»в м. Харків, (вх. №57Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2010 року по справі №57/195-10

за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно –імпортний банк України»в особі філії АТ «Укрексімбанк»в м. Харків,

до Закритого акціонерного товариства «Харківський інструментальний завод», м. Харків,

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1,

про стягнення 6330,89 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Державний експортно–імпортний банк України»в особі філії АТ «Укрексімбанк»в м. Харкові звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача –ЗАТ «Харківський інструментальний завод»заборгованість у сумі 5425,13 грн. та пеню в сумі 905,76грн. Під час розгляду справи 13.12.2010 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог у зв’язку з частковою сплатою відповідачем заборгованості та просив стягнути з відповідача 4258,13грн. Зазначена заява була прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2010 року по справі №57/195-10 (суддя Аюпова Р.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм чинного законодавства, просить рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2010 року по справі №57/195-10 скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позов ПАТ «Державний експортно –імпортний банк України»в особі філії АТ «Укрексімбанк»в м. Харкові у повному обсязі.

31.01.2011 року до канцелярії суду надійшов відзив від ЗАТ «Харківський інструментальний завод», в якому він вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув усі обставини справи та на підставі цього виніс обґрунтоване та законне рішення. За таких обставин, вважає, що апеляційна скарга позивача не може бути задоволена, просить суд залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2010 року по справі №57/195-10 залишити без змін.

Також, відповідач надав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з відрядженням його представника.

01.02.2011 року до канцелярії суду від апелянта надійшло пояснення до апеляційної скарги, в якому він, зокрема, вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що на момент укладання з третьою особою договору про відкриття та обслуговування карткового рахунку з кредитною лінією в рамках зарплатного проекту №0192024500БН/2008-06 від 02.07.2008 року Положення НБУ «Про кредитування»№246 від 28.09.1995 року та Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджена постановою правління НБУ №388 від 21.11.1997 року (на які посилається суд першої інстанції) втратили чинність.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач та третя особа в судове засідання не з’явилися.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів встановила, що ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 року, яка була направлена третій особі (ОСОБА_1) на адресу, визначену ним самостійно як фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 64), була повернута поштовим відділенням у зв’язку з закінченням строку зберігання.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до роз’яснень, викладених Вищим господарським судом у інформаційному листі №01-8/482 від 13.08.2008р., до повноважень господарських судів не віднесено з’ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, в зазначеному інформаційному листі викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що третя особа належним чином була повідомлена про час та місце судового засідання.

Розглянувши також клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та інші матеріали справи, враховуючи що його правова позиція викладена у відзиві на апеляційну скаргу, він належними чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу без участі його представника за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2005 року між позивачем –АТ «Державний експортно-імпортний банк України»в особі філії АТ «Укрексімбанк»та відповідачем - ЗАТ «Харківський інструментальний завод»укладено договір № 21-19/05 про обслуговування зарплатних платіжних карток (далі –договір № 21-19/05), відповідно до умов якого, позивач зобов’язався здійснювати зарахування коштів, що надходять від відповідача на КР працівників позивача, які відкрито в Банку. Відповідно п. 4.2.2. Договору №21-19/05 відповідач зобов'язався письмово повідомляти позивача про звільнення працівника відповідача не пізніше п'яти банківських днів до фактичної дати звільнення працівника. Згідно п. 4.2.3. Договору №21-19/05 відповідач також зобов'язався до фактичної дати звільнення/після фактичної смерті працівника відповідача, визначеної в повідомленні (п. 4.2.2.) сплатити позивачу заборгованість за овердрафтом, суму нарахованих відсотків за користування овердрафтом, штрафні санкції, суми збитків, що понесені банком та інші платежі, які виникли з умов Договору обслуговування КР, підписаного між позивачем та працівником відповідача, який звільняється/помер, в сумах станом на дату отримання позивачем повідомлення від відповідача про звільнення/смерть працівника.

02.07.2008 року між позивачем та ОСОБА_1 (третьою особою) було укладено Договір №0192024500БН/2008-06 про відкриття та обслуговування карткового рахунку з кредитною лінією в рамках зарплатного проекту (далі - Кредитний договір), відповідно якого кредитор (позивач) відкриває позичальнику (третій особі) кредитну лінію для проведення операцій з використанням карток, з лімітом не більше 5000,00 грн. на строк до 31.05.2010 року включно та з Режимом погашення кредиту, визначеному п. 2.5 цього договору. Процентна ставка за використання кредиту становить - 25 % річних.

Позивач посилається на те, що працівник відповідача ОСОБА_1 (третя особа) кредитом скористався, однак свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів у встановлений строк та сплати відсотків за користування кредитом не виконав. Внаслідок чого станом на 02.09.2010 р. його заборгованість за Кредитним договором склала 5425,13грн., в тому числі заборгованість за відсотками - 563,32 грн., заборгованість за основним боргом - 4861,81 грн. Під час розгляду справи відповідач частково сплатив заборгованість, у зв’язку з чим позивач подав заяву про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 4258,13грн.

Позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 було звільнено з роботи, про що відповідач у порушення п. 4.2.2. договору № 21-19/05 письмово не повідомив позивача, у зв'язку з чим, останній вважає, що набув права вимагати від відповідача виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором як солідарного боржника.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду надаючи правову оцінку зазначеним умовам договору №21-19/05 та Кредитного договору погоджується з висновками місцевого господарського суду, що позивач відкрив третій особі кредитну лінію, згідно якої ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 5000,00 грн. на строк до 31.05.2010 року, тобто на 1 рік 11 місяців. Таким чином, між позивачем та третьою особою було досягнуто згоди щодо відкриття саме кредитної лінії, а не надання овердрафту. Зазначені поняття є різними за своїм змістом, що прямо випливає навіть з визначення термінів вказаних договорів.

Так, згідно розділу 1 договору №21-19/05 сторони, зокрема, визначили такі терміни за договором: кредитна лінія - згода банку-емітента кредитора надати кредит у майбутньому впродовж терміну дії картки або договору в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлений договором про відкриття кредитної лінії розмір кредитного ліміту на певний період часу без проведення додаткових спеціальних переговорів; овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком клієнту понад залишок коштів на КР у разі виникнення дебетового сальдо за КР клієнта внаслідок перевищення суми операції за КР Витратної суми.

Також, в Кредитному договорі надано визначення поняття «кредитна лінія»- домовленість позичальника і кредитора щодо надання кредиту у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів, який надається платоспроможному позичальнику для проведення операцій клієнтом та довіреними особами клієнта за картковим рахунком клієнта понад залишок власних коштів позичальника на КР в межах ліміту. Кредитний договір взагалі не містить визначення овердрафту.

Посилання апелянта, що під час прийняття рішення місцевим господарським судом були використані нормативні акти, які втратили чинність, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки в даному випадку сторони самостійно прийшли згоди до визначення вказаних понять. А використання судом нормативних актів (які навіть втратили свою чинність) мало місце не з метою застосування норм права до спірних правовідносин, а з метою тлумачення положень (понять) договору і, тому, є доречним та припустимим.

Окрім того, згідно п. 1.5 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 19.04.2005 №137 (яке було чинним на момент укладення Кредитного договору), овердрафт –це короткостроковий кредит, який надається банком клієнту в разі перевищення суми операції за платіжною карткою залишку коштів на його картрахунку або встановленого ліміту кредитування. Відповідно п. 2.9. зазначеного Положення, кредитна лінія під операції з платіжними картками відкривається банком на визначений термін та в межах установленого договором ліміту (заборгованості або граничної суми) кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під платіжні картки, визначається договором між клієнтом та емітентом.

Зі змісту пунктів 3.1, 4.2.2, 4.2.3 договору № 21-19/05 випливає, що сторони чітко визначили солідарну відповідальність відповідача перед позивачем за своїх працівників за несплату заборгованості саме за овердрафтом у випадку, якщо відповідач не повідомив позивача про звільнення або смерть працівника організації. З зазначеного вбачається, що відповідач не брав на себе зобов’язання відповідати солідарно перед банком за неповідомлення банку про звільнення або смерть працівника організації за несплату заборгованості за кредитною лінією.

За таких умов, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що покладання на відповідача обов’язку по вчиненню дій не передбачених ні нормами права, ні договором є безпідставним і неправомірним.

Відповідно Конституції України (ст.19), правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Згідно ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до ч.1. ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2010 року по справі №57/195-10 винесене при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим підстави для його скасування відсутні, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія,

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського Харківської області від 13.12.2010 року по справі №57/195-10 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                          В.О. Фоміна

                      Суддя                                                          Т.В. Кравець

                      Суддя                                                          О.О. Крестьянінов

Повний текст постанови оформлено та підписано 03.02.2011 року.