КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-136/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.
Суддя-доповідач: Умнова О.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"01" лютого 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Умнової О.В.
суддів: Василенко Я.М., Кузьменко В.В.,
при секретарі: Скопенко Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Сквирської МДПІ Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2010 року по адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Бава»до Сквирської МДПІ Київської області
- про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000542301/0 від 25.03.2008 року про визначення податкового зобов»язання по податку на прибуток на суму 471039,83 грн., з яких: 59917,37 грн. –за основним платежем та 41112,46 грн. –по штрафним санкціям.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2010 року вказаний позов задоволений частково –оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення скасовано в частині нарахування податкового зобов»язання у розмірі 436775,53 грн. (37215,97 грн. – за основним платежем та 399559,56 грн. –по штрафним санкціям). В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторни, які з»явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 15.02.2008 року по 28.02.2008 року працівниками органу державної податкової служби була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.01.2005 року по 31.12.2007 року, за результатами проведення якої складений акт від 14.03.2008 року №94-2301-31414576.
Згідно висновків вказаного акту орган державної податкової служби встановив порушення позивачем пп. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.5.1 п. 5.5, пп. 5.6.1 п. 5.6, пп. 5.7.1 п. 5.7, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: платником занижено податок на прибуток на суму 59917,37 грн., з яких: за 2006 рік –31150 грн. та за 2007 рік –28767,37 грн.
На підставі даного акту перевірки та встановленого в ході її проведення порушення, податковий орган, 25.03.2008 року виніс податкове повідомлення-рішення №0000542301/0, яким визначив позивачу податкове зобов»язання по податку на прибуток на суму 471039,83 грн., з яких: 59917,37 грн. –за основним платежем та 41112,46 грн. –по штрафним санкціям.
Висновки акту перевірки щодо заниження податку на прибуток в частині, з якою не погоджується позивач ґрунтуються на тому, що останній безпідставно не включив до валового доходу підприємства кошти від реалізації ТОВ «Земля Томилівська»основних засобів на суму 83333 грн.; не включив до складу валового доходу у 2007 році грошових коштів у розмірі 13 750 грн. у зв’язку з наданням послуг з оренди кафе за період з лютого 2007 року по грудень 2007 року та 5688 грн. - доходів від реалізації тютюнових та алкогольних виробів; безпідставно включив до складу валових витрат грошові кошти у розмірі 35 572,79 грн., пов»язаних з виплатою процентів по кредиту у зв»язку з придбанням автомобіля Prado 6»; витрат понесених на перерахування страхового внеску, згідно договору добровільного страхування даного транспортного засобу на суму 13 360 грн.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками податкового органу та вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення вимог позову, виходячи з наступного.
Щодо висновків податкового органу про не включення позивачем до складу валового доходу у 2007 році коштів у розмірі 13 750 грн. слід зазначити наступне.
31.01.2007 року між позивачем та ПП ОСОБА_2 був укладений договір оренди приміщення кафе, згідно умов якого, позивач зобов’язаний передати, а ПП ОСОБА_2 прийняти у платне строкове користування (оренду) приміщення кафе, що належить позивачу. Вартість щомісячної орендної плати складає 1500 грн. у тому числі ПДВ –250 грн.
Згідно висновків податкового органу позивач зобов»язаний був віднести до валових доходів за період лютий –грудень 2007 року суму у розмірі 13 750 грн.
Разом з тим, приміщення кафе в оренду фактично не передавалось, орендна плата ним не справлялась, кошти на рахунок позивача не перераховувались.
Факт надання послуг з оренди приміщення кафе, отримання позивачем відповідних коштів не підтверджується документально та не доведений податковим органом.
Враховуючи наведене та виходячи з положень пп.11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявність підписаного договору оренди за умов відсутності фактичної передачі приміщення в користування та розрахунків між сторонами, не є достатньою підставою для виникнення у позивача податкових зобов»язань по сплаті податку на прибуток в силу відсутності факту отримання прибутку, а відтак, правових підстав для нарахування позивачу податкового зобов»язання по вказаному податку у розмірі 3 437, 50 грн. не вбачається.
Висновки акту перевірки щодо безпідставного не включення позивачем до валового доходу коштів від реалізації основних засобів у розмірі 83333 грн. не обґрунтовані та не підтверджуються документально.
Акт перевірки не містить даних, що свідчать про правомірність нарахування відповідачем податкових зобов»язань по податку на прибуток від реалізації основних засобів - легкового автомобіля «Toyota». Податковим органом не надано суду жодного доказу на підтвердження позиції у цій частині.
Щодо висновків акту перевірки про заниження позивачем податкового зобов»язання в силу включення до складу валових витрат коштів у розмірі 35 572,79 грн., пов»язаних із виплатою процентів по кредиту у зв»язку з придбанням автомобіля Prado 6»; витрат на перерахування страхового внеску, згідно договору добровільного страхування даного транспортного засобу на суму 13360 грн. слід зазначити наступне.
Позивач придбав легковий автомобіль, який не є таксомотором та включив його до складу основних фондів.
Факт використання даного автомобіля з метою забезпечення роботи адміністрації підприємства підтверджується наказом про закріплення автомобіля за директором підприємства, наказом про створення автотранспортного господарства, інвентарною карткою обліку основних засобів, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та подорожними листами.
При цьому, посилання відповідача на те, що використання автомобіля не пов»язане із господарською діяльністю позивача не підтверджуються належними та допустимими доказами, спростовані позивачем в ході розгляду справи.
Включення позивачем до складу валових витрат суми коштів у розмірі 35 572,79 грн., пов»язаних з виплатою процентів по кредиту у зв’язку з придбанням автомобіля «Toyota Prado 6»та витрат, понесених на перерахування страхового внеску, згідно договору добровільного страхування даного транспортного засобу на суму 13 360 грн. узгоджується з пп.5.4.6, п. 5.4, пп. 5.5.1 п.5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Зі змісту оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення вбачається, що податковий орган, згідно з підпунктом «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України №2181 та на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону України визначив суму податкового зобов»язання за платежем - податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 471039,83 грн., з яких: 59917,37 грн. –за основним платежем та 411122,46 грн. – по штрафним (фінансовим) санкціям).
Разом з тим, розмір застосованих штрафних (фінансових) санкцій не відповідає вимогам, встановленим пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181, яким передбачено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов»язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Податковий орган не довів правомірність нарахування ним штрафних санкцій позивачу у розмірі, визначеному в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, та не підтвердив свою позицію документально.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог, повно встановив обставини справи, вірно та об»єктивно оцінивши зібрані по справі докази, ухвалив рішення, яке відповідає нормам матеріального права.
Податковий орган, як суб»єкт владних повноважень, не довів правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, його позиція ґрунтується на невірному трактуванні норм матеріального права. Висновки акту перевірки спростовані позивачем в ході розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, зібраними по справі доказами та нормами чинного законодавства, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваної постанови.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Сквирської МДПІ Київської області залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2010 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена протягом двадцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст рішення суду виготовлений 7.02.2011 року.
Головуючий суддя:
Судді: