УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого судді               Орлової С.О.                          

суддів:               Литвинова О.М., Чуйко О.Г.

за участю: прокурора Опонасюка О.В.

розглянула 20 січня 2011 року у судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2010 року.

         Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2009 року

ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше неодноразово судимий, останній раз – 6 липня 2006 року Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст.185, ч. 1 ст.188 КК України до 5 років позбавлення волі, зі застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком на 3 роки та покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України,

засуджений за ст. 15,  ч. 3 ст.152 КК України, зі застосуванням ст. 68 цього кодексу, до 7 років позбавлення волі, за ч.3 ст.185 КК України – до 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначено покарання у виді 7 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання
не відбутої частини покарання за вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 6 липня 2006р., остаточно призначено покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі.

Згідно з вироком суд першої інстанції встановив, що 21 вересня 2006 року в проміжок часу з 1 години до 1 години 30 хвилин ОСОБА_1 знаходячись у другому під’їзді будинку АДРЕСА_2, діючи умисно, в групі з ОСОБА_3, якого засуджено вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2007 року, з метою задоволення статевої пристрасті, вчинили напад на ОСОБА_4, застосувавши  до неї фізичне насильство, зробили спробу вступити з  потерпілою у статевий акт проти її волі, але  до кінця свій злочинний умисел не довели з причин, що не залежали від їх волі.

Крім того, 17 вересня 2007 року, близько 10 години, ОСОБА_1 з метою вчинення крадіжки, повторно,  проник у АДРЕСА_1, де таємно викрав майно, що належало ОСОБА_5, заподіявши потерпілій майнову шкоду на загальну суму 3968 грн.

Він же 14 жовтня 2007 року, близько 2 години з метою вчинення крадіжки, повторно,  проник у торгову палатку на АЗС 07/143, що розташована по вул. Героїв Сталінграда в м. Запоріжжя, де таємно викрав майно, що належало ВАТ «Укрнафта», заподіявши майнову шкоду на загальну суму 1873 грн.

31 жовтня 2007 року, в проміжок часу з 2 години до 3 години, ОСОБА_1 з метою вчинення крадіжки, повторно, проник на територію АЗС 42, що розташована по вул. Українській в м. Запоріжжя, де таємно викрав майно, що належало ВАТ «Запоріжнафтопродукт», заподіявши майнову шкоду на загальну суму 4261 грн.

1 листопада 2007 року, близько 10 години з метою вчинення крадіжки, повторно,  проник у АДРЕСА_3, де таємно викрав майно, що належало ОСОБА_6, заподіявши майнову шкоду на загальну суму 8500 грн.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2010 року вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2009 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі захисник не погоджуючись з вироком місцевого суду та ухвалою апеляційного суду, ставить питання про їх скасування зі скеруванням справи на новий судовий розгляд. Вважає, що апеляційним судом не була дана оцінка доводам апеляції стосовно замаху на зґвалтування, не спростовані доводи про відсутність в його діях такого складу, оскільки необхідно було перевірити  наявність хуліганства чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Щодо епізодів за ч. 3 ст. 185 КК України то такі були інкриміновані ОСОБА_1 з порушенням права останнього на захист. Касатор звертає увагу, що при відтворенні обстановки та обставин події, за епізодами крадіжок, не перевірялися покази ОСОБА_1 про місце знаходження викрадених предметів та майна. Крім того, на час вчинення крадіжок ОСОБА_1 знаходився у відрядженнях, між тим, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції який не перевіряв зазначені обставини.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який висловив міркування про безпідставність вимог захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Твердження касатора про те, що апеляційна інстанція не перевірила правильність кваліфікації дій засудженого є безпідставними.

Судом першої інстанції було встановлено, що 21 вересня 2006 року в проміжок часу з 1 години до 1 години 30 хвилин ОСОБА_1 знаходячись у другому під’їзді будинку АДРЕСА_2, діючи умисно, в групі з ОСОБА_3, якого засуджено вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2007 року, з метою задоволення статевої пристрасті, вчинили напад на ОСОБА_4, застосувавши  до неї фізичне насильство, зробили спробу вступити з  потерпілою у статевий акт проти її волі, але  до кінця свій злочинний умисел не довели з причин, що не залежали від їх волі.

Наведені дії місцевим судом було кваліфіковано як замах на зґвалтування вчинений групою осіб.

Апеляційний суд, перевіривши правильність встановлення фактичних обставин справи, давши в ухвалі належну оцінку доказам, погодився з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ст. 15 ч. 3 ст. 152 КК України.

Посилання захисника щодо порушення права на захист ОСОБА_1 було предметом перевірки апеляційного суду і не знайшло свого підтвердження.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не мав угоди з адвокатом ОСОБА_2 про надання правової допомоги при провадженні досудового слідства за його обвинуваченням за ч. 3 ст. 185 КК України. Останньому були роз”яснені його процесуальні права, в тому числі і право на захист яке ОСОБА_1 реалізував у спосіб не заборонений законом, поклавши функції захисту, на себе.(т. 2 а.с. 212, 226, 251, 278)

Твердження касатора щодо існування угоди, яка підтверджує його процесуальне становище на досудовому слідстві, як захисника ОСОБА_1 по обвинуваченню за ч. 3 ст. 185 КК України, ні чим не підтверджується, що виключає доводи про вимушеність відмови останнього від захисника.

Щодо встановлення фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 злочинів, кваліфікованих місцевим судом за ч. 3 ст. 185 КК України то такі були предметом перевірки апеляційної інстанції, яка повністю погодилася з висновками суду про винність засудженого. Тому посилання захисника про неповноту перевірки показів ОСОБА_1 щодо обставин вчинення ним крадіжок є безпідставним.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги відсутність даних які б свідчили про наявність істотних порушень вимог кримінально – процесуального закону які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність залишення вироку без зміни, а касаційної скарги захисника – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, -

у х в а л и л а:

вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2010 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляцію захисника – без задоволення.

Судді:

О.М.Литвинов С.О.Орлова О.Г.Чуйко