Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 лютого 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів: Буцяка З.І., Ковальчук Н.М.
з участю секретаря Сеньків Т.Б.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Левченко О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»на рішення Дубенського міськрайонного суду від 9 листопада 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»про стягнення коштів ,-
в с т а н о в и л а :
У березні 2010 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»(далі –ВАТ СК «Країна») про стягнення страхового відшкодування , відсотків за користування грошовими коштами, інфляційних втрат та пені.
Вимоги обґрунтовувала тим, що вона з відповідачем 5 вересня 2008 року уклала договір добровільного страхування автомобіля "Hyundai Tucson", 2007 року випуску. За цим договором відповідач зобов'язався сплатити страхову виплату у разі настання страхового випадку - в разі пошкодження автомобіля в дорожньо-транспортній пригоді ( далі - ДТП).
12 квітня 2009 року вказаний автомобіль під керуванням чоловіка позивачки –ОСОБА_4 потрапив у ДТП і зазнав механічних пошкоджень
24 липня 2009 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 після уточнення позовних вимог ( а.с. 74) просила стягнути з відповідача 96 864 грн. 30 коп. страхового відшкодування, 25480 грн. 62 коп. пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, 10 751 грн. 94 коп. інфляційних втрат, 3 924 грн. 99 коп. відсотків за користування чужими грошима , а всього 137 021 грн. 85 коп.
Одночасно позивачка просила стягнути з відповідача 20 000 грн., витрат понесених нею на правову допомогу.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 9 листопада 2010 року з ВАТ СК «Країна»на користь ОСОБА_1 стягнуто 96864 грн. 30 коп. страхового відшкодування, 25480 грн. 62 коп. пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, 10751 грн. 94 коп. інфляційних втрат, 3924 грн. 99 коп. відсотків за користування чужими грошима , 120 грн. витрат на ІТЗ та 20000 грн. витрат на правову допомогу, а всього 157141 грн. 85 коп.
4 лютого 2010 року ВАТ СК "Країна" змінила найменування юридичної особи на Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Країна" ( далі -ПАТ СК"Країна").
ПАТ СК «Країна»не погодилося із рішенням місцевого суду і подало апеляційну скаргу в якій вказувало на незаконність рішення місцевого суду.
Зазначало, що суд необґрунтовано відхилив докази , які свідчили , що автомобіль "Hyundai Tucson" під час ДТП перебував у технічно несправному стані , оскільки в ньому не працювала гальмівна система, а тому відповідно до п.18.3.15 договору страхування пошкодження цього автомобіля не є страховим випадком і страхова компанія не повинна сплачувати позивачеві страхового відшкодування та інших коштів , на сплаті яких наполягав позивач.
Справа № 22-112-11 Головуючий в суді 1 інст. Стадійчук А.О.
Категорія № 19,25 Суддя-доповідач Мельник Ю.М.
Відповідач також вказував, що суд усупереч п.16.8 та 13.20 Правил страхування і п.16.3 Договору страхування визначив розмір страхового відшкодування, не врахувавши ,що автомобіль був конструктивно знищений.
Окрім того , вказував, що суд без належних та допустимих доказів про витрати на правову допомогу , поклав на відповідача ці витрати в сумі 20000 грн.
Із цих підстав просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просила скаргу задовольнити у повному обсязі.
Позивач та його представник вказували на безпідставність доводів апеляційної скарги і просили скаргу відхилити , а рішення суду залишити без зміни.
За результатами апеляційного розгляду справи колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Задовольняючи позов в частині стягнення страхового відшкодування , пені , процентів, інфляційних втрат та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді , суд першої інстанції дійшов правильного висновку , що відповідач не виконав свій обов’язок по виплаті страхового відшкодування , а тому ці кошти підлягають стягненню в судовому порядку разом із пенею, процентами та інфляційними втратами.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі , визначеній у договорі , грошову суму (страхову виплату), а страхувальних зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Місцевим судом вірно встановлено , що 5 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір добровільного страхування належного позивачеві автомобіля "Hyundai Tucson" р.н. НОМЕР_1. Сторони визначили строк дії договору з 7 вересня 2008 року до 6 вересня 2009 року. ( а.с.4)
12 квітня 2009 року автомобіль "Hyundai Tucson" р.н. НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 під керуванням її чоловіка –ОСОБА_4 в с. Кам»яниця Дубенського району потрапив у ДТП і зазнав механічних пошкоджень.
Відповідно до п.6.2 та п.6.3.1 договору страхування страховик здійснює виплату страхового відшкодування за пряму дійсну шкоду , завдану транспортному засобу чи його окремим деталям у разі настання страхового випадку , яким є ДТП.
Із урахуванням того , що автомобіль , який належить на праві власності позивачці 12 квітня 2009 року потрапив у ДТП і цьому автомобілю була завдана пряма дійсна шкода , а відповідач відмовився виплачувати страхове відшкодування , то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку , що пошкодження автомобіля мало місце внаслідок страхового випадку.
Доводи відповідача , що ОСОБА_4 керував транспортним засобом , в якому гальмівна система була в технічно несправному стані не спростовують висновків суду 1 інстанції.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків , встановлених статтею 61 цього ж Кодексу.
Досліджений судом першої інстанції акт огляду пошкодженого транспортного засобу від 13 квітня 2009 року , складений за участю представника відповідача не містить у собі відомостей про пошкодження гальмівної системи транспортного засобу ( а.с. 62)
В довідці від 16 квітня 2009 року працівник ДАІ перерахував виявлені в автомобілі пошкодження . Відомості про пошкодження гальмівної системи автомобіля в цій довідці відсутні. ( а.с. 9)
8 травня 2009 року представник відповідача разом із підприємцем ОСОБА_7 провели огляд пошкодженого автомобіля та прийшли до висновку про відсутність пошкоджень гальмівної системи автомобіля. ( а.с. 11)
Зазначені докази свідчать про те, що суд першої інстанції з врахуванням цих доказів прийшов до висновку , що ДТП з участю автомобіля є страховим випадком.
Покликання апелянта на акт розслідування випадку наїзду автомобіля на дорожній світлофор ( а.с. 8) та на пояснення ОСОБА_4 ( а.с. 5) , як на докази факту пошкодження гальмівної системи колегія суддів вважає безпідставними , оскільки в цих документах відсутні твердження про несправність гальмівної системи , а міститься лише інформація , що після того , як ОСОБА_4 став гальмувати, то автомобіль стало заносити.
Згідно п.3 ч.1 ст. 988 ЦК України страховик зобов’язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.
Згідно з умовами договору страхування ( п.17.2 , 17.2.1 ) відповідач протягом десяти робочих днів з моменту одержання всіх необхідних документів на підтвердження факту настання , причин, обставин та наслідків страхового випадку після чого складає страховий акт та в строк до 15 днів здійснює страхову виплату.
13 квітня 2010 року ОСОБА_1 подала заяву про виплату їй страхового відшкодування. ( а.с. 38-40).
24 липня 2009 року відповідач листом № 6688 відмовив їй у виплаті страхового відшкодування, вказавши на те, що ОСОБА_4 керував технічно несправним автомобілем , а також на те, що ОСОБА_1 подала страховику недостовірні відомості про об’єкт страхування , причини й обставини страхового випадку . ( а.с. 29)
Із урахуванням зазначеного суд першої інстанції правомірно прийняв рішення про стягнення із страховика на користь страхувальника коштів на страхове відшкодування.
При визначенні суми страхового відшкодування суд першої інстанції виходив із п.6.12 умов договору страхування , згідно якого виплата страхового відшкодування за шкоду , заподіяну транспортному засобу сплачується без врахування відсотків зносу за деталі, що підлягають заміні.
Із звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди , завданої пошкодженням транспортного засобу вбачається, що ринкова вартість автомобіля "Hyundai Tucson" становила 129 162 грн. 15 коп., страхова сума цього автомобіля - 117 270 грн., вартість відновлювального ремонту без врахування зносу становила 102 727 грн. 80 коп. ( а.с.13-18)
Пунктом 6.4.5 Договору страхування визначено , що в тому разі , коли розмір завданої автомобілю шкоди перевищує 50 % його дійсної вартості , то застосовується безумовна франшиза в розмірі 5 % від страхової суми .( 117270 грн. Х 0.05 % = 5863 грн. 50 коп.)
Із урахування зазначеного та п.6.2 договору суд першої інстанції прийшов до правильного висновку , що страхове відшкодування підлягає стягненню на суму 96 864 грн. 30 коп. (102 727 грн. 80 коп. - 5863 грн. 50 коп.)
Колегія суддів вважає, що доводи апелянта про неправильність нарахування розміру страхової виплати , оскільки автомобіль позивача під час ДТП був пошкоджений більше як на 75 відсотків , а відповідно до п.1.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту, затверджених Головою правління ВАТ СК «Країна», пошкодження автомобіля більше ніж на 75 відсотків є його конструктивним знищенням і страхове відшкодування в такому випадку здійснюється відповідно до п.13.5 Правил , не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі , який передбачений актами цивільного законодавства , свої відносини , які не врегульовані цими актами.
Пунктом 16.8 договору страхування сторони передбачили , що у випадку конструктивної загибелі застрахованого транспортного засобу (коли вартість відновлювального ремонту перевищує дійсну вартість застрахованого транспортного засобу на дату страхового випадку ) розмір страхового відшкодування визначається Правилами страхування.
Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов’язаний сплатити неустойку в розмірі , встановленому договором або законом.
Пунктом 13.4.6 укладеного сторонами договору страхування передбачено, що за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування страховик сплачує страхувальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожен день прострочення.
Зважаючи на те, що останній день виплати страхового відшкодування припадав на 25 червня 2009 року , але відповідач цю виплату не здійснив, то суд стягнув пеню за період із 26 червня 2009 року по 31 жовтня 2010 року ( дату подачі уточненого позову ( а.с. 74-75) в розмірі 25 480 грн. 62 коп.
Відповідачем правильність нарахування розміру пені не оспорюється і заява про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені ним не подавалася.
Окрім того , суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 625 ЦК України стягнув із відповідача борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення 20000 грн. витрат на правову допомогу , то колегія суддів з ним погодитися не може.
Із матеріалів справи вбачається, що адвокат на підставі договору про надання адвокатських послуг від 10 березня 2010 року ( а.с. 31) надавав ОСОБА_1 правову допомогу та був її представником в суді 1 інстанції під час розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Згідно п. 2 ч.3 ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу є видом судових витрат.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач сплатив адвокату 20 000 грн. за надання адвокатських послуг у справі, що підтверджено копією квитанції до прибуткового касового ордеру (а.с. 31).
Цивільне процесуальне законодавство не відносить витрати сторони на здійснення представництва її інтересів в суді іншою особою до судових витрат , а тому такі витрати сторони відшкодуванню не підлягають.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув і всупереч вимогам процесуального закону стягнув із відповідача витрати позивача за представництво.
Враховуючи обсяг правової допомоги адвоката та час затрачений ним на надання правової допомоги , колегія суддів прийшла до висновку , що розмір витрат на правову допомогу , який підлягає відшкодуванню відповідачем позивачеві слід визначити в розмірі 2000 грн.
Враховуючи те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в частині розподілу судових витрат порушив норму процесуального права , то рішення суду в цій частині підлягає зміні шляхом зменшення розміру відшкодування витрат на правову допомогу із 20000 грн. до 2000 грн.
В решті рішення місцевого суду було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права , а тому підстав для задоволення апеляційної скарги колегі суддів не вбачає.
Керуючись п.3 ч.1 ст. 307 , п.4 ч.1 ст. 309 , ст. 316, 317 ЦПК України, колегія суддів ,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ПАТ СК «Країна» задовольнити частково.
Рішення Дубенського міськрайонного суду від 9 листопада 2010 року в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити , зменшивши розмір витрат на правову допомогу із 20000 ( двадцяти тисяч) гривень до 2000 ( двох тисяч ) гривень.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції набирають законної сили з моменту проголошення рішення апеляційного суду , проте вони можуть бути оскаржені до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ними законної сили .
Головуючий :
Судді :