ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2022 р.                                                     Справа №909/358/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді                                                                       Кордюк Г.Т.

суддів                                                                                 Кравчук Н.М.

                                                                                          Плотніцького Б.Д.

при секретарі судового засідання Матіїшин Х.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росан-Агро» б/н від 29.10.2021 (вх.№01-05/3623/21 від 29.10.2021)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.09.2021 (повний текст рішення складено 01.10.2021)

у справі №909/358/21 (суддя Рочняк О.В.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт білдінг компані», м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Росан-Агро», с. Підгороддя, Рогатинський район, Івано-Франківська область

про стягнення заборгованості в сумі 331 895 грн 44 коп.,

за участю представників сторін від:

позивача - Понедільник І.А.

відповідача - не з?явився

ВСТАНОВИВ:

22.04.2021 до Господарського суду Івано-Франківської області звернулося Товариство з відповідальністю «Еліт Білдінг Компані» (далі по тексту - ТОВ «Еліт Білдінг Компані») з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росан-Агро» (далі по тексту - ТОВ «Росан Агро») про стягнення заборгованості в розмірі 331 895,44 грн., з яких: заборгованість в розмірі 81 101,60 грн., пені в розмірі 4 995,56 грн., 3% річних - в розмірі 75 969,03 грн., інфляційних втрат в розмірі 169 829,25 грн.

Позов мотивовано тим, що в порушення договірних зобов`язань, які виникли між сторонами, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт, чим порушив вимоги ст.ст. 526, 837 ЦК України. У зв`язку з невиконанням зобов`язань виникла заборгованість в розмірі 81 101,60 грн., на яку нараховано 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.09.2021 у справі №909/358/21 вищезазначений позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Росан-Агро» на користь ТОВ «Еліт Білдінг Компані» заборгованість у розмірі 326 899,88 грн., з якої: 81 101,60 грн. основного боргу, 75 969,03 грн. 3% річних, 169 829,25 грн. інфляційних втрат та 4 903,46 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.09.2021 у справі №909/358/21 скасувати повністю і ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позову.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що місцевий господарський суд не врахував, що спірне порушення умов договору має одноразовий характер через тимчасові фінансові труднощі відповідача, є надмірним для останнього через введення карантинних заходів, які зумовили збитковість його господарської діяльності, а тому безпідставно не застосував ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки, яка заявлена позивачем до стягнення.

Позивач не реалізував свого права, яке надане ч. 1 ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У судове засідання 17.01.2022 з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про час, дату та місце слухання справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №7901011579640 згідно якого ухвала суду від 06.12.2021 про відкладення розгляду справи вручена 15.12.2021. З огляду на належне повідомлення відповідача суд ухвалив у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України здійснювати розгляд справи без участі його представника.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги відповідача та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

Згідно з ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши представника позивача, дослідивши доводи і заперечення наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі встановленими судом першої інстанції та неоспореними обставинами, а також обставини, встановленими судом апеляційної інстанції, і визначеними відповідно до них правовідносини вбачається, що позов у справі, яка розглядається, подано підрядником до замовника за договором підряду з вимогою про стягнення грошової суми до складу якої входить неоплачена частина виконаних робіт, а також штрафні санкції, які нараховані за несвоєчасне виконання замовником зобов`язань щодо оплати вартості виконаних робіт.

Суд першої інстанцій, встановивши характер спірних правовідносин, а також визначивши закон, який їх регулює, дійшов до висновку, що між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли відносини щодо підряду, які регулюються положеннями ЦК України та ГК України. Встановивши факт невиконання відповідачем обов`язку з оплати виконаних робіт, а також визначивши розмір цієї неоплати, місцевий господарський суд повністю задоволив вимоги про стягнення основної заборгованості та у відповідності до цього, перевірив правильність нарахування штрафних санкцій, стягнення яких також задоволив частково.

Водночас, доводи апеляційної скарги зводяться до оскарження лише сум штрафних санкцій, які стягнуті згідно рішення місцевого господарського суду, а тому предметом апеляційного перегляду є підставність та правильність нарахування штрафних санкцій, які стягнуті згідно з рішенням суду першої інстанції.

Натомість за змістом апеляційної скарги відповідачем не заперечуються висновки суду першої інстанції про стягнення основної суми заборгованості.

Під час апеляційного перегляду даної справи, судом апеляційної інстанції не встановлено порушення норм процесуального права або неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, а тому не реалізовує надане ч. 4 ст. 269 ГПК України право на вихід за межі доводів та вимог апеляційної скарги.

У зв`язку з цим, апеляційний господарський суд не аналізує в межах цього апеляційного перегляду правильні висновки суду першої інстанції, щодо стягнення основної суми боргу,  оскільки такі грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Судом правильно встановлено, що спірні відносини врегульовані ст. 837 ЦК України, оскільки виникли на підставі договору №46-17 ЕБК від 09.10.2017 за змістом п. 1.1 якого, підрядник зобов`язується за завданням замовника власними і залученими силами виконати наступні роботи: капітальний ремонт стайні №13 відповідно до умов цього договору, та у відповідності до кошторису (додаток №1 до даного договору) - на об`єкті за адресою: Івано-Франківська область, Рогатинський район, с. Підгороддя, вул. Лисинка, 36 і передати їх замовнику у встановлений договором строк, а замовник зобов`язується надати підряднику будівельний майданчик, прийняти виконані роботи та оплатити їх у порядку та розмірах, передбачених цим договором.

Позивачем у період з листопада 2017 по травень 2018 року позивачем виконано роботи на загальну суму 10 806 101,60 грн., а також факт їх прийняття відповідачем, що підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) та актами приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) (а.с.56-103).

Відповідач здійснив часткову оплату за ремонтні роботи за договором підряду на загальну суму 10 725 000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача за період з 01.10.2017 по 31.03.2018 та платіжними дорученнями за період з березня 2018 року по жовтень 2020 року (а.с. 105-190).        

Згідно з актом звірки взаєморозрахунків за період 2020 року, який підписано та скріплено печатками сторін, заборгованість ТОВ «Росан-Агро» перед ТОВ «Еліт Білдінг Компані» станом на 31.12.2020 становить 81 101,60 грн. (а.с. 193).

Так судами встановлено, що за пунктом 3.4 договору визначено, що остаточний розрахунок за виконані роботи проводиться замовником протягом 15 банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт форми КБ-2в.

Здійснивши перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які полягають у незгоді відповідача з висновками суду першої інстанції про стягнення частини заявлених позивачем сум штрафних санкцій, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного перегляду є правильність нарахування штрафних санкцій, які стягнуті згідно з рішенням суду першої інстанції, то під час апеляційного перегляду, суд повинен перевірити чи відповідають вимогам закону, які регламентують порядок штрафних санкцій, висновки місцевого господарського суду про стягнення  75 969,03 грн. 3% річних, 169 829,25 грн. інфляційних втрат, на підставі чого зробити висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість доводів апеляційної скарги в якій відповідач стверджує, що сума зазначених штрафних підлягає зменшенню, та про те чи наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, однією з необхідних умов для встановлення прострочення по виконанню обов`язку відповідача щодо оплати постановленого товару є визначення моменту виникнення цього договірного обов`язку, а також розміру грошової суми.

Пунктом 3.4 договору визначено, що остаточний розрахунок за виконані роботи проводиться замовником протягом 15 банківських днів з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт.

Отже, враховуючи зазначений пункт договору та фактичні обставини по справі, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що прострочення щодо сплати відповідачем вартостів виконаних робіт, які здані позивачем 31.05.2018 на суму 10 806 101,60 грн., розпочинається 21.06.2018. При цьому в межах п?ятнадцятиденного строку, який визначений п. 3.4 договору відповідач здійснив оплату 10 725 000,00 грн., з боргу 10 806 101,60 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями в матеріалах справи.

Водночас, згідно розрахунків позивач здійснює нарахування 3% рінчих та інфляційних втрат в межах зазначеного періоду, тобто з 21.06.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначивши спірні правовідносини, апеляційний господарський суд в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 в якій не знайдено підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду України викладеного в постановах від 12 грудня 2011 року у справі № 07/238-10 (провадження № 3-132гс11), від 24 грудня 2013 року у справі № 8/5025/1402/12 (провадження №3-37гс13), від 1 липня 2014 року у справі № 5010/1575/2012-20/83 (провадження №3-32гс14), від 1 липня 2014 року у справі № 11/5026/1925/2012 (провадження № 3-31гс14) за змістом якого застосовуючи у подібних правовідносинах положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 та частини другої статті 625 ЦК України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яку сторонами вже було погоджено, умовами договору, в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за той самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення 75 969,03 грн. 3% річних, 169 829,25 грн. інфляційних втрат.

Що стосується доводів апелянта про те, що місцевий господарський суд безпідставно не зменшив розмір пені, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 233 ГК України закріплено право суду зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Виходячи з конкретних обставин справи, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати. При цьому, право суду на зменшення, зокрема пені, застосовується в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Вимогами ч. 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права, які регулюють зменшення пені, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, яка враховується апеляційним господарським судом в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Враховуючи наведене та обговорюючи твердження апелянта щодо наявності підстав для зменшення судом першої інстанції розміру 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, апеляційний господарський суд бере до уваги таке.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, положень статті 611 та статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума 3% річних та інфляційних втрат у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у п. 8.38 постанови від 18.03.2020 у справ №902/417/18 дійшла до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних виняткових обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Разом з тим апеляційним господарським судом з`ясовано, що доказів, що б доводили винятковість обставин для зменшення стягнення 3% річних відповідачем не надано. Принцип змагальності передбачає, що кожна сторона повинна довести суду обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічні правові висновки викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій не заявлялось, хоча відповідач мав таке право, а тому покликання на необхідність зменшення розміру штрафних санкцій судом відхиляється.

У відзиві на позовну заяву (а.с.6,т.2) відповідач просив відмовити у стягнені пені, інфляційних втрат та 3% річних, пославшись на скрутний матеріальний стан. Однак доказів майнового стану товариства в суді першої інстанції відповідач не подав, як і не подав доказів арешту всіх банківських рахунків.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апелянт не обґрунтував неможливість подання суду першої інстанції доказів, які додані до апеляційної скарги, фінансового звіту станом на 30.06.2021 та плтаіжного доручення №12 від 17.09.2021 про сплату заборгованості в сумі 81 101,60 грн., а томуці докази  судом до уваги не беруться.

З огляду на вищезазначене суд апеляційної інстанції не вбачає очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, а їх розмір вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафних санкцій, які вже присуджені до стягнення судом першої інстанції.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга ТОВ «Росан-Агро» б/н від 29.10.2021 (вх.№01-05/3623/21 від 29.10.2021) підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 7355,19 грн.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росан-Агро» б/н від 29.10.2021 (вх.№01-05/3623/21 від 29.10.2021) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.09.2021 у справі №909/358/21 - залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 7355,19 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя:                                                             Г.Т. Кордюк

Судді:                                                                                Н.М. Кравчук

Б.Д. Плотніцький

Повний текст постанови складено 25.01.2022.