НЕТІШИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-а-194/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2011 р. року

Суддя Нетішинського міського суду Стасюк  Р.М. розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Нетішин про  поновлення пропущеного строку та про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги «дитині війни»,

ВСТАНОВИВ:

 Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в м. Нетішині про поновлення пропущеного строку та про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги «дитині війни» за період з січня 2006 року по грудень 2010 року яка згідно її розрахунку, становить 6282,30 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що має статус дитини війни і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на підвищення пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, таке підвищення до пенсії, у визначеному законом розмірі, відповідачем не виплачується.

Відповідно до ч.4 ст.183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.     

Відповідачем - Управлінням ПФУ в м. Нетішині надано письмові заперечення проти позову, в яких відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що відповідно до ст. 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету ПФУ. Крім того, законом не визначений механізм розрахунку підвищення до пенсії, передбаченого вищевказаною статтею. Позивачу виплачується підвищення до пенсії відповідно до п. 8 постанови КМУ від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Крім того, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не підлягає застосуванню для нарахування підвищення до пенсії, оскільки застосовується лише для визначення розміру пенсій, призначених згідно з цим законом, крім того, вказує, що позивачем пропущено 6-місячний строк звернення до суду.  Просить у позові відмовити.

 Ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 24.01.2011 року вимоги позивача за період з 01.01.2006 року по 20.07.2010 року включно залишено без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.  

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Як вбачається з паспорту НОМЕР_1 виданого Славутським МВ УМВС України у Рівненській області 15.01.1998 року позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Кривин Славутського району Хмельницької області, є громадянкою України. На час закінчення 2 вересня 1945 року Другої світової війни позивачу було менше 18 років.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та має статус дитини війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується пенсійним посвідченням, з відповідною відміткою, НОМЕР_2, виданим 17.02.1998 р. на ім’я позивача.

З письмових заперечень управління ПФУ в м. Нетішин та довідки про отриману позивачем пенсію вбачається, що позивачу проводиться виплата підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до п. 8 постанови КМУ від 28.05.2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», тобто, в розмірі меншому, ніж  встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».   

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.   

Таким чином, Конституція України гарантує особі соціальний захист, передбачений відповідним законом. Для осіб, які мають статус дітей війни таким спеціальним законом є Закон України «Про соціальний захист дітей війни».

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.   

Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»  встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.   

Відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Визначення поняття “прожитковий мінімум”, правові основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень регулюють закони України від 15.07.1999 р. № 966-ХIV “Про прожитковий мінімум” та від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.

Частиною третьою статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, установлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд не бере до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.   

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком. Статтею 19 вказаного закону передбачено, що  виключно законами України   визначається мінімальний розмір пенсії за віком.   

Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена ч. 1 ст. 28 названого закону, для розрахунку підвищення до пенсії позивача.   

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.     

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачеві застосуванню підлягає ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.     

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Кечко проти України» зазначив: «… в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними».     

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.   

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.     

Судом встановлено, що позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Наявність такого права у позивача є визначальною дня вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Управління ПФУ в м. Нетішин як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити відповідне підвищення пенсії позивачу. Однак, відповідач, у порушення зазначених положень Закону, таких нарахувань не проводив.

Відповідно до ч. 2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними  рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень,  зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.99 КАС України  адміністративний  позов  може  бути  подано в межах строку звернення до адміністративного суду,  встановленого  КАС України або іншими законами. Для  звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод  та  інтересів  особи  встановлюється  шестимісячний строк, який,  якщо  не  встановлено  інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася  або  повинна  була  дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.   

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Аналізуючи норми діючого законодавства, матеріали справи, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії, є протиправними.

Враховуючи протиправність дій відповідача, з метою захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, суд прийшов до висновку про необхідність захисту цих прав шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період, що знаходиться в межах шестимісячного строку звернення до суду, а саме з 21.07.2010 р. по 21.01.2011 року з урахуванням проведених виплат.     

Суд зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України в м. Нетішин зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.   

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.   

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведена правомірність своїх дій щодо нарахування та виплати пенсії позивачу без підвищення, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України повідомлені позивачем та відповідачем обставини, а також наявні у матеріалах справи докази, з урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства України, суд вважає, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи положення абзацу дев’ятого частини 1 статті 256 КАС України, відповідно до якого, негайно виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження, постанова суду підлягає негайному виконанню.

Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. При цьому суд враховує, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп., тому позивачу частково слід відшкодувати понесені ним судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 11, 69-71, 79, 86, 94, 158-163, 167,183-2,  256 КАС України,  -     

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.         

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з підвищенням її розміру, меншому ніж на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, за період з 21.07.2010 року по 21.01.2011 року – протиправними.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині таку надбавку до пенсії за період з 21.07.2010 року по 21.01.2011 року включно, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до ст. 6 Закону України «про соціальний захист дітей війни» обчисленої виходячи з вимог ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», із врахуванням виплачених сум.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати в розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова суду підлягає негайному виконанню.

  Відповідно до ст. 186 КАС України,  апеляційна  скарга  подається  до  адміністративного суду апеляційної  інстанції  через  суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване  судове  рішення.  Копія  апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.   

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.             

Суддя   Стасюк Р. М.