УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-25170/10
Справа № 22ц-20389/11 Головуючий в суді першої
Категорія № 26 (3) інстанції – Грищенко Н.М.
Доповідач – Савіна Г.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2011 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів – Турік В.П., Братіщевої Л.А.,
при секретарі – Герасимчук Г.І.,
за участю – представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Ратушної Ольги Вікторівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі – ВАТ «Кривбасзалізрудком») та просив стягнути з відповідача 173000 грн. моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності у зв’язку із професійними захворюваннями.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено частково, стягнуто на його користь з ВАТ «Кривбасзалізрудком» у відшкодування моральної шкоди 40000 грн. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ВАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд помилково до спірних правовідносин застосував норми ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України та залишив поза увагою положення підпункту 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1рп/2004, яким передбачено, що відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України і ст. 1167 ЦК України не застосовується до осіб, які підлягають обов’язковому соціальному страхуванню, залишив поза увагою, що підставою для відшкодування моральної шкоди є висновок медичних органів, а такого висновку позивач не надав. Також, суд першої інстанції не звернув уваги, що робота у шкідливих умовах праці з перевищенням гігієнічних нормативів законодавчо дозволяється за умови застосування засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів та те що позивачем не надано доказів того, що відповідач не забезпечував його такими засобами. Не враховано судом і те, що при укладенні трудового договору позивачу були роз’яснені умови праці, попереджено про наявність шкідливих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров’я. Крім того, судом залишено поза увагою, що більшу частину часу в умовах впливу шкідливих факторів позивач пропрацював на інших підприємствах
В своїх запереченнях представник позивача ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 протягом тривалого часу працював у шкідливих та небезпечних умовах праці. Рішенням ЛЕК НДІ від 16.05.2006 року позивачу встановлені професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова з вираженим порушенням біомеханіки хребта та стабільним больовим синдромом, часто рецидивуючий перебіг; вегетативно-сенсорна полінейропатія верхніх кінцівок першої-другої ст.. з частими пароксизмами акроангіоспазмів, дистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу, деформівного артрозу і періартрозу ліктьових суглобів ПФС першого-другого ст. та помірних трофічних розладів в ділянці кистей; хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст. емфізема легень першої ст.) у зв’язку із чим складено акт № 17 розслідування хронічного професійного захворювання від 13 червня 2006 року.
Згідно п. п. 17, 19 вищезазначеного акту причиною професійних захворювань є тривалий стаж роботи (27 років 10 місяців) в умовах важкої фізичної праці, вібрації (24 роки 9 місяців 1 день), запиленості повітря робочої зони та несприятливого мікроклімату, винними у профзахворюванні позивача визнано адміністрації шахт «Комунар, «Гігант» РУ ім. Дзержинського ВО «Кривбасруда» та шахти «Родіна» ВАТ «КЗРК», які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи.
Висновком МСЕК від 29 червня 2006 року ОСОБА_4 первинно встановлено 60 % втрати професійної працездатності (30 % по радикулопатії, 20 % по ВСП і 10 % по ХОЗЛ) та визнано його інвалідом третьої групи.
При наступних переоглядах 03 липня 2007 року, 11 червня 2009 року позивачеві підтверджено 60 % втрати професійної працездатності та наявність третьої групи інвалідності з наступним переоглядом 01 червня 2011 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обов’язку відповідача по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. «є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Враховуючи те, що на час виникнення у ОСОБА_4 права на відшкодування моральної шкоди – 26 червня 2006 року – зазначені положення ст. ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрі передбачали відшкодування моральної шкоди не діяли, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди судом першої інстанції обґрунтовано покладено на підприємство, з вини якого заподіяно моральну шкоду позивачу.
Тому доводи відповідача про те, що моральна шкода повинна відшкодовуватися Фондом соціального страхування, не можуть бути взяті до уваги.
Доводи апеляційної скарги про те, що при укладенні трудового договору позивачу були роз’яснені умови праці, попереджено про наявність шкідливих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, безпідставні, оскільки ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_4 у зв'язку з його професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими позивачем доказами.
Інші доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду, викладеними у рішенні.
Однак, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не взяв до уваги роз’яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. (з подальшими змінами) “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, є завищеним.
Беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманих позивачем професійних захворювань, ступінь втрати ним професійної працездатності, обсяг фізичних та моральних страждань, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, наслідків, що наступили, а також те, що відповідач є не єдиним роботодавцем, у якого працював позивач, колегія суддів вважає, що належною компенсацією отриманої позивачем моральної шкоди є сума 30000 грн.
За таких обставин, рішення суду необхідно змінити відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, зменшивши розмір стягнутої з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст.309, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2010 року змінити, зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_4 з 40000 грн. до 30000 (тридцяти тисяч) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Г.О.Савіна
Судді: В.П.Турік
Л.А.Братіщева