КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-3377/07 Головуючий у І-ій інстанції: Головачов Я.В. №2-а-49/2007 Суддя-доповідач: Малинін В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2007 рік м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Малиніна В.В.
суддів: Бєлової Л.В.,
Ситникова О.Ф.
при секретарі: Константіновій Н.Б.
за участю представника відповідача (МВС України) - Костіної Т.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11 травня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства Внутрішніх справ України про зміну формулювання причин звільнення, -
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2006 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства Внутрішніх справ України про зміну формулювання причин звільнення.
Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 09.12.02. наказом МВС України № 481 о/с його було звільнено з ОВС у запас Збройних сил за ст. 64 п. «в» «через обмежений стан здоров'я». Оскільки, на момент звільнення йому виповнилось 47 років, вважає, що повинен був звільнений за ст. 62 п. «б» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС Української РСР.
Просить змінити формулювання наказу МВС України № 481 о/с від 09.12.02. щодо його звільнення з ОВС зі ст. 64 п. «в» у запас Збройних Сил на ст. 62 п. «б» у відставку, оскільки досяг граничного віку, встановленого Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», для перебування в запасі.
В ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, просив змінити формулювання наказу №481 о/с від 09.12.02. щодо його звільнення з ОВС зі ст. 64 п. «в» у Запас Збройних Сил на ст. 65 п. «а» у відставку, посилаючись на те, що на момент звільнення досяг граничного віку перебуванні в запасі 40 років, не є лейтенантом запасу Збройних Сил України, оскільки не приймав присяги на вірність народу України. Просив визнати причину пропущеного строку на звернення до суду поважною та поновити строк.
11 травня 2007 року постановою Деснянського районного суду м. Києва в задоволені позову ОСОБА_1 - відмовлено в зв'язку з пропуском встановленого строку на звернення до адміністративного суду.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою Деснянського райсуду м. Києва позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив‚ що вказане рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм процесуального права. Просить його скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити його вимоги.
Заперечень на апеляційну скаргу до суду не надходило.
В судовому засіданні представник МВС України проти вимог апеляційної скарги заперечувала, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Апелянт в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не відомі, був повідомлений належним чином.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, про необхідність залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, наказом МВС України № 481 по особовому складу від 0912.02. підполковника міліції ОСОБА_1 звільнено з органів МВС у запас Збройних Сил за ст. 64 пунктом «в» «через обмежений стан здоров'я» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (а.с.6).
Звільнення проводилось на підставі рапорту ОСОБА_1 та рішення військово-лікарської комісії (а.с.31,32).
Наказом Міністра Оборони СРСР 15.11.82. ОСОБА_1 присвоєно військове звання «лейтенант», на час звільнення зі служби позивач мав вік 47 років та військове звання «лейтенант запасу».
Відповідно до ст. 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.91. № 114 з відповідними змінами та доповненнями, звільнення зі служби з органів внутрішніх справ осіб рядового і начальницького складу проводиться:
а) у запас Збройних Сил СРСР (з постановкою на військовий облік), якщо звільненні особи не досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР «Про загальну військову повинність» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР «Про загальну військову повинність» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнанні військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Враховуючи викладене, звільнення з осіб рядового і начальницького складу зі служби з органів внутрішніх справ в запас або у відставку пов'язується з досягненням або недосягненням ними на момент звільнення граничного віку, встановленого Законом СРСР «Про загальну військову повинність» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання, а також визнання або невизнання їх придатними за станом здоров'я до військової служби.
Постановою Верховної Ради України від 12.09.91. № 1545-ХП «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» визначено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що зони не суперечать Конституції і законам України.
Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92. № 2232-ХІ були врегульовані правовідносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Відповідно до ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовий обов'язок включає, зокрема і виконання військового обов'язку в запасі.
Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у запас зараховуються громадяни України, придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і які не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в районних (міських) військових комісаріатах.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військове звання «лейтенант» належить до молодшого офіцерського складу військовозобов'язаних .
Частинами 3 та 4 ст.28 зазначеного закону встановлено, що граничний вік перебування в запасі молодшого офіцерського складу складає до 50 років і є граничним віком перебування в запасі.
Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги доводи позивача про те, що на момент звільнення досяг граничного віку перебуванні в запасі 40 років та не є лейтенантом запасу Збройних Сил України, оскільки вони є непереконливими та необґрунтованими.
Відповідно до ст. 70 КАС України сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Таким чином, оскільки позивач на день звільнення зі служби з органів внутрішніх справ не досяг граничного віку перебування в запасі, встановленого ч.ч. 3, 4 ст. 28 Закону
України «Про військовий обов'язок і військову службу» для осіб, які мають військові звання, а також не був визнай військово-лікарською комісією непридатним за станом здоров 'я до військової служби, то відсутні підстави для зміни формулювання наказу МВС України від 09 грудня 2002 року № 481 по особовому складу, в частині звільнення зі служби з органів МВС підполковника міліції ОСОБА_1 з пункту «в» у запас Збройних сил на пункт «а» ст. 65 у відставку.
Таким чином, суд законно та обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1
Разом з тим, як на підставу для відмови у позові суд посилався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з адміністративним позовом.
Проте, з такими висновкам суду погодитись не можна, оскільки наведені ним у рішенні підстави про відмову в задоволенні позову є взаємовиключні.
Колегія апеляційного суду погоджується з твердженням Деснянського районного суду м. Києва щодо необхідності застосувати строки позовної давності відповідно до ст. 99 КАС України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи позивач був ознайомлений з наказом МВС України №481 о/с від 09.12.02. щодо його звільнення з ОВС на підставі ст..64 п. «в» у запас Збройних Сил в момент звільнення, про порушення своїх прав дізнався у жовтні 2005 року та не надав переконливих доказів щодо поважності причин пропуску строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З огляду на зміст зазначених норм процесуального права, їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував і відмовив у задоволенні позову як за безпідставністю, так і за спливом строку позовної давності.
За таких обставин, колегія судців вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з відмовою позивачу в задоволенні позову за пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11 травня 2007 року - залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 11 травня 2007 року - змінити.
У задоволені позову ОСОБА_1 до Міністерства Внутрішніх справ України про зміну формулювання причин звільнення відмовити за пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Матеріали справи повернути до Деснянського районного суду м. Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий:
Судді: