КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
07 липня 2010 р. №2-а-4141/10/1070
приміщення суду за адресою:
м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 , зал судових засідань № 1016
час прийняття постанови : 11 год. 33 хв.
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Леонтович А.М.
при секретарі - Воронюк М.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Жижко О.М.,
від відповідача : Кириченко Б.Б., Лузанчук Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
до Приватного підприємства «Людмила НБМ»
Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання нечинним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач - приватне підприємство «Людмила НБМ» звернулось з позовною заявою до суду, в якій просить визнати нечинним та скасувати рішення відповідача – Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції №0000122200 від 25.12.2009 р. про застосування штрафних (фінансових).
В адміністративному позові та доповненні до нього від 17.05.2010 р., позивач зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем порушено пункт 1 частини першої статті 11-1 Закону України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», оскільки податковий орган здійснив позапланову невиїзну документальну перевірку позивача, тоді як повинен був здійснити позапланову виїзну перевірку, також в обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що рішення про застосування штрафних фінансових санкцій є неправомірним, оскільки пеня за порушення, що сталось на виконання зовнішньоекономічної діяльності не є податком, збором, обов’язковим платежем, а тому у відповідача відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій в порядку визначеному підпунктами 17.1.3 та 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами».
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд адміністративний позов задовольнити.
Відповідач проти адміністративного позову заперечив, вказав, що податковий орган діяв у межах та на підставі наданих законом повноважень.
Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Приватне підприємство «Людмила - НБМ» зареєстроване, як суб’єкт підприємницької діяльності 16.02.2005, що підтверджується свідоцтвом виданим Рокитнянською районною державною адміністрацією Київської області (ідентифікаційний код - 33208466) (а.с.17).
25.12.2009 р. відповідачем на підставі проведеної невиїзної позапланової документальної перевірки з питань дотримання валютного законодавства термінів розрахунків приватного підприємства «Людмила – НБМ» по контракту №03 від 17.01.2008 р. та контракту №64 від 19.09.2008 р. за період з 11.09.2009 р. по 31.11.2009 р. складено акт №28/220-33208466 (надалі – акт перевірки).
Як вбачається з акту перевірки, позивачем порушено приписи статті 1 Закону України від 23.09.1994 р. №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме станом на 01.12.2009 р. не надійшла оплата за поставку експортних операцій, у зв’язку з чим порушено термін (180 днів) зарахування коштів в іноземній валюті.
Відповідно до акту перевірки №28/220-33208466 від 25.12.2009 р., позивачем було укладено зовнішньоекономічний контракт з ООО «Аргумент» (Росія) №03 від 17.01.2008р. на суму 1000000, 00 дол. США.
Згідно контракту поставка товару здійснювалась за рахунок ООО «Аргумент» (Росія) частинами.
На виконання вказаного контракту, позивачем було здійснено часткову сплату у розмірі 284443, 05 дол. США (вчасно погашена сума – 226606, 48 дол. США), однак станом на 30.11.2009 р. кошти по кожній вантажній митній декларації починаючи з 03.02.2009 р. не надійшли.
19.08.2008 р. позивачем укладено зовнішньоекономічний контракт з ТОВ «Берег» (Росія) №64 на суму 1000000, 00 дол. США.
Згідно контракту поставка товару здійснювалась за рахунок ТОВ «Берег» частинами.
Кошти по кожній вантажній митній декларації починаючи з 02.04.2009 р. станом на 01.12.2009 р. не надійшли.
На підставі акту перевірки, відповідачем, враховуючи приписи статті 4 закону України від 23.09.1994 р. №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» визначено позивачеві суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1450540,54грн.
В судовому засіданні представник позивача не заперечив проти факту порушення приватним підприємством «Людмила-НБМ», терміну (180 днів) зарахування коштів в іноземній валюті на момент проведення перевірки.
Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких положень законодавчих актів.
Відповідно статті 2 Закону України від 04.12.1990 р. №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (надалі - Закон України від 04.12.1990 р. №509-ХІІ) завданнями органів державної податкової служби є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі); внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб; роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Положенням частини першої статті 10 Закону України від 04.12.1990 р. №509-ХІІ передбачено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону України від 04.12.1990 р. №509-ХІІ органи державної податкової служби в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.
Згідно з частиною шостою статті 11-1 Закону України від 04.12.1990 р. №509-ХІІ позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби.
Судом встановлено, що перевірка позивача здійснювалась на підставі інформації Білоцерківської філії відкритого акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» про порушення розрахунків за експортно-імпортними операціями станом на 01.09.2009 р. та направлення на позапланову перевірку №287 від 15.12.2009 р., виданого начальником Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції.
Отже, посилання позивача на те, що відповідач неправомірно здійснив позапланову невиїзну документальну перевірку є безпідставними.
Стосовно позовних вимог, що неправомірності прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України від 23.09.1994 р. №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 23.09.1994 р. №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Частиною п’ятою статті 4 Закону України від 23.09.1994 р. №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» визначено, що державні податкові інспекції вправі за наслідками перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 11 Закон України від 04.12.1990 р. №509-ХІІ, органи державної податкової служби в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України мають право, зокрема, застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції.
Закон України від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед державними цільовими фондами» є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Тому, враховуючи вищенаведене, посилання позивача на невідповідність оскаржуваного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, оскільки пеня за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не є податком, збором, обов’язковим платежем є також безпідставними
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним яких-небудь судових витрат, тому такі витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову приватного підприємства «Людмила НБМ» до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинним та скасування рішення№0000122200 від 25.12.2009, - відмовити.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: (підпис) А.М. Леонтович
З оригіналом згідно
суддя
Повний текст постанови виготовлено 09.07.2010 року