КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 грудня 2010 р.                                   №2а-7323/10/1070 приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, зал судових засідань №1018  

час прийняття постанови :   12  год.  02  хв.        

Київський окружний адміністративний суд  у складі:

головуючого -                 судді Леонтович А.М.

при секретарі -                 Воронюк М.М.

за участю   представників сторін

від позивача:                            Сидорін (за довіреністю)                  

від  відповідача:                                           Федоров А. С. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні  адміністративну справу

за позовом

до

про Приватного підприємства “Будівельна компанія” Славутич”    

Державної податкової інспекції у м. Славутичі Київської області

визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство “Будівельна компанія” Славутич” (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Славутичі Київської області (надалі - відповідач) про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень  №0000072301/0 та №0000082301/0 від 09.04.2010 року, прийнятих на підставі акту перевірки №147/23/30334584 від 26.03.2010 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач вважає, що доводи відповідача суперечать приписам законодавства та є надуманими.

    Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та заявив клопотання про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову обґрунтовано заперечував, надав письмові заперечення в якому зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними та надав додаткові докази по справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,  суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 23.02.2010 по 19.03.2010 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Славутич Київської області згідно з частинами першою, другою, четвертою, одинадцятою статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року та відповідно до плану -  графіка на І квартал 2010 року було проведено планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.02.2010 року по 30.09.2009 року.

 У ході перевірки встановлено порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 22.05.197 року “Про оподаткування прибутку підприємств” в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну уму 133969,93 грн., в т.ч. за ІІ квартал 207 року в сумі 22165,88 грн. за ІІІ квартал 2007 року в сумі 6441,00 грн за ІУ квартал 2007 року в сумі 72080,42 грн, за І квартал 2008 року в сумі 33282,63 грн., та  підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року “Про податок на додану вартість” в результаті чого знижено зобов’язання з ПДВ на загальну суму 06086,77 грн, в т.ч. за травень 2007 року в сумі 5884,16 грн., за червень 2007 року в сумі 11848,56 грн., за липень 2007 року в сумі 5152,80 грн., за грудень 2007 року в сумі 57664,33 грн., з лютий 2008 року в сумі 25536,92 грн.

За результатами перевірки складено акт від 26.03.2010 року №147/23/303344584 в якому зазначено зокрема порушення пункту 5.1 та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 22.05.197 року “Про оподаткування прибутку підприємств” та підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року “Про податок на додану вартість” (надалі – Акт перевірки).  

На підставі висновків Акта перевірки, Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000072301/0 від 09.04.2010 року відповідно до якого Позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 200 954,90 грн., в т.ч. за основним платежем – 133 969,93 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 66 984,97 грн. та №0000082301/0 від 09.04.2010 року відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 159 130,16 грн., в т.ч. за основним платежем – 106 086,77 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 53 043,39 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до ДПІ у м. Славутичі Київської області із скаргою про перегляд та скасування податкових повідомлень-рішень №0000072301/0 та №0000082301/0 від 09 квітня 2010 року

Рішенням ДПІ у м. Славутичі Київської області № 563/10/23-010 від 15.06.2010 року про результати розгляду первинної скарги, залишено без змін  оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача без задоволення.    

Надаючи правову оцінку відносинам які виникли між сторонами суд виходить з наступного:

23.09.2006 року між позивачем і ПП “Марітем” складено договір підряду на виконання робіт, згідно з яким Замовник (Позивач) доручає, а Підрядник (ПП «Марітем») приймає на себе обов’язок виконувати ремонтно-будівельні роботи відповідно до дефектних актів, вартість ремонтних робіт по договору визначається відповідно до актів виконаних робіт а розрахунки з Підрядником за виконані роботи здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника, або шляхом внесення готівкових коштів в касу Підрядника на основі актів виконаних робіт.

Проте, відповідно до рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2008 року по справі №АЗ/217-08 установчі документи ПП “Марітем” визнано недійсними з моменту їх державної реєстрації.

Згідно з поясненнями наданими засновником та директором ПП “Марітем” ВПМ ДПІ у Вишгородському районі він про існування ПП “Марітем” нічого не знає, ніяких документів, що стосуються діяльності підприємства не підписував, доручення на ведення фінансово-господарської діяльності товариства не надавав.

Відповідно до пунктів 1 і 5 статті 5 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Окрім того 1 березня 2007 року між позивачем  і ТОВ “МЖК Респект Буд” складено договір підряду на виконання робіт, згідно з яким Замовник (Позивач) доручає, а Підрядник (ТОВ “МЖК Респект Буд”) приймає на себе обов’язок виконувати ремонтно-будівельні роботи відповідно до дефектних актів, вартість ремонтних робіт по договору визначається відповідно до актів виконаних робіт а розрахунки з Підрядником за виконані роботи здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника, або шляхом внесення готівкових коштів в касу Підрядника на основі актів виконаних робіт.

Рішенням Господарського суду №43/597 від 14 грудня 2007 року ТОВ “МЖК Респект Буд” визнано банкрутом. Підприємство знято з обліку 14 грудня 2007 року, свідоцтво платника ПДВ №100020352 анульовано 14 грудня 2007 року.

Дослідженими матеріалами позовної заяви вбачається, що позивачем до декларації з податку на прибуток за ІVквартал 2007 року витрати по контрагенту ТОВ «МЖК Респект Буд» на загальну суму 288321 грн 67 коп. на підставі актів виконаних робіт: №ОУ-000012 за ремонтно-будівельні роботи у грудні 2007 року на суму 90186,00 грн. (в т.ч. ПДВ 15031,00 грн.), №ОУ-000012 за ремонтно-будівельні роботи в грудні 2007 року на суму 53000 грн 00 коп (в т.ч. ПДВ 8833 грн 33 коп.), №ОУ-000012 за ремонтно-будівельні роботи в грудні 2007 року на суму 56700 грн 00 коп. (в т.ч. ПДВ 9450 грн 00 коп.), №ОУ-000012 за ремонтно-будівельні роботи в грудні 2007 року на суму 74100 грн 00 коп. (в т.ч. ПДВ 12350 грн 00 коп.), №ОУ-000012 за ремонтно-будівельні роботи в грудні 2007 року на суму 72000 грн 00 коп. (в т.ч. ПДВ 12000 грн 00 коп.).

Також позивачем включено до декларації з податку на прибуток за І квартал 2008 року витрати по контрагенту TOB «МЖК Респект Буд» на загальну суму 100455 грн 00 коп.   на підставі актів виконаних робіт: №ОУ-000002 за ремонтно-будівельні роботи у лютому 2008 року на суму 31428 грн 00 коп. (в т.ч. ПДВ 5238 грн 00 коп.), №ОУ-000002 за ремонтно-будівельні роботи у лютому 2008 року на суму 29898 грн 00 коп. (в т.ч. ПДВ 4983 грн 00 коп.), №ОУ-000002 за ремонтно-будівельні роботи у лютому 2008 року на суму 28200 грн 00 коп. (в т.ч. ПДВ 4700 грн 00 коп.), №ОУ-000002 за ремонтно-будівельні роботи у лютому 2008 року на суму 31020 грн 00 (в т. ч. ПДВ 5170 грн 00 коп.).

Таким чином зазначені акти виписані директором ТОВ «МЖК Респект Буд» вже після визнання підприємства банкрутом та зняття його з обліку.

Відповідно до пункту 2 статті 23 Закону України від 30 червня 1999 року № 784-ХІУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”: “З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припиняються повноваження органів управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше”.

Згідно частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документа довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюються печаткою.

Згідно з статтею 11. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" N 996-XIV на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 цього ж Закону України бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на наданих бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року “підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення, а також повинні мати обов’язкові реквізити: посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Визначена особа наділена виключним правом на складання та підписання документів від імені юридичної особи”.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року “Валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних, компенсація вартості зборів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності”.

Згідно з підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 22 травня 1997 року “Про оподаткування прибутку підприємств”: “не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку”.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих сплачених платником податку за ставкою встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого в зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” зазначається, що у випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов’язковий платіж), ким оподатковуються інші особи, у тому числі ПДВ, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов’язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість  внаслідок невірного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов’язання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 67 Конституції України передбачає обов’язок кожного громадянина сплатити податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

            Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.    

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві посилання позивача є необґрунтованими, оскільки документи були складені проти волевиявлення уповноваженої особи підприємства, яка значиться стороною в договорі (ПП “Марітем”), та особою, яка не має необхідний обсяг цивільної дієздатності (ТОВ “МЖК Респект Буд”), а отже позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, тому судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 69-71, 97, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

    П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову – відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні – протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя :                     (підпис)                 А.М. Леонтович

З оригіналом згідно. Суддя  

Повний текст постанови виготовлено 15.12.2010 року