ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2010 р. Справа № 2а-16544/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретаріКашигіну М.С.
за участю сторін:
представника позивача: ОСОБА_3
представника відповідача:Попов О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради про визнання рішень протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
14.12.2010р. ОСОБА_5 звернулася з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» та просить:
- визнати дії Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради від 02.12.2010р. щодо відмови в державній реєстрації права власності на нерухоме майно – АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровськ без додаткових актів вводу в експлуатацію на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2010р. у цивільній справі № 2-12472/2010р. неправомірними;
- скасувати рішення про відмову в державній реєстрації прав реєстратора ОСОБА_6 Комунального підприємства «Дніпропетровьске міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 02.12.2010р. на АДРЕСА_1;
- зобов’язати Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради зареєструвати за ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, іпн НОМЕР_1) право власності на нерухоме майно – квартиру № 7 загальною площею 108,7 м2 в житловому АДРЕСА_1 без додаткових актів вводу в експлуатацію, що виникло на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2010р. у цивільній справі № 2-12472/2010р.
Свої позовні вимоги ОСОБА_5 обґрунтовує тим, що за нею визнано право власності на АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську (Літ.13 А) на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2010р. у цивільній справі № 2-12472/2010р. Після звернення до відповідача за проведенням реєстрації права власності за рішенням суду відповідач відмовив їй у реєстрації права власності згідно п.3.5.4 Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Позивач зазначає, що зазначена відмова в реєстрації права власності здійснена відповідачем з порушенням норм Конституції України, вимог п.5 ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 10 додатку 2 до Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (з наступними змінами),ст.ст.316, 317, 319 ЦК України.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивачки та просила їх задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, які беруть участь у справі, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виникнення здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно, до яких чинним законодавством, зокрема, віднесено право власності на об’єкти нерухомого майна, врегульовані нормами Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 18.02.2002 року № 157/6465(з наступними змінами та доповненнями).
Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2010р. у справі № 2-12472/10 за ОСОБА_5 визнано право власності на квартиру № 7, загальною площею 108,7 м2, у т.ч. житлова площа становить 34,9 кв.м., з яких: приміщення 3 – житлова – 22,8 кв.м., приміщення 5 – житлова – 12.1 кв.м.; допоміжна площа становить 73,8 м2, з яких: приміщення 1 – кухня-столова – 55,7 кв.м.; приміщення 2 шафа – 1,3 кв.м., приміщення 4 – шафа – 1,0 кв.м., приміщення 6 шафа – 1,8 кв.м.; приміщення 7 санвузол – 10,2 кв.м.; приміщення 8 кладова – 3,8 кв.м., розташовану на 4 (четвертому) поверсі в житловому будинку по АДРЕСА_1 (літ. А-13), м. Дніпропетровськ без додаткових актів вводу в експлуатацію; визнано право власності за ОСОБА_5 на нежитлові приміщення загальною площею 7,2 кв.м., розташовані на четвертому поверсі в житловому будинку по АДРЕСА_1 (літ.А-13), м. Дніпропетровськ без додаткових актів вводу в експлуатацію (а.с.6-8).
Зазначене рішення суду набрало законної сили 07.09.2010 року, що підтверджується відповідною відміткою суду (а.с.8).
Згідно підпункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходяться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень зазначеного вище Закону до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
З метою реєстрації права власності на вищезазначене нерухоме майно, позивачка звернулася до відповідача з відповідною заявою щодо реєстрації права власності на АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2010р. у справі № 2-12472/10.
02.12.2010 року відповідачем було прийнято рішення про відмову у реєстрації права власності на АДРЕСА_1 з посиланням на п. 3.5.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 18.02.2002 року № 157/6465 (із змінами та доповненнями станом на 28.07.2010р., що набрали чинності 01.10.2010р.), яким передбачено, що у державній реєстрації права на нерухоме майно може бути відмовлено в разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Крім того, відмова відповідача також обґрунтована проведенням позивачкою самочинного будівництва, запропоновано звернутися до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська для визнання права власності на самочинне будівництво та на те, що в порушення п.1.6 вищенаведеного Тимчасового положення об’єкт нерухомості не введений в експлуатацію відповідно до чинного законодавства. Також відповідачем у рішенні зазначено про те, що постановами Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби від 11.09.2009р., від 27.08.2009р., від 10.08.2009р., від 11.08.2009р., постановами Кіровського відділу ДВС накладено арешт на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр-міста» та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить ТОВ «Центр-міста»(а.с.9-10).
Однак, з висновками відповідача, викладеними в оспорюваному рішенні, погодитися не можна, оскільки відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.
У відповідності до пункту 9 частини 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено, зокрема, обов’язковість рішення суду.
За частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
Стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» також передбачає, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є рішення суду.
У ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наведений вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права, до яких наведені відповідачем підстави в оспорюваному рішенні, не віднесені.
За ч. 3 статті 24 цього ж Закону, відмова у державній реєстрації прав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Тобто, виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що дії відповідача щодо відмови ОСОБА_5 у реєстрації права власності є неправомірними, безпідставними та необґрунтованими, що тягне за собою необхідність скасування зазначеного вище оспорюваного рішення відповідача.
Посилання відповідача в оспорюваному рішенні також і на те, що позивачкою здійснено самочинне будівництво та необхідність звернення до суду, необхідність введення нерухомого майна в експлуатацію відповідно до п.1.6 Тимчасового положення є безпідставними, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2010р. у справі № 2-12472/10 вже за позивачкою визнано право власності на АДРЕСА_1 (літ. А-13) у м. Дніпропетровську, без додаткових актів вводу в експлуатацію, тобто, це питання вирішено судом.
Згідно пункту 10 додатку 2 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно до Тимчасового положення, рішення суду про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що для здійснення реєстрації права власності на підставі рішення суду надання будь-яких інших додаткових документів, крім рішення суду, не передбачено.
Також, судом приймається до уваги і лист Міністерства юстиції України від 19.10.2007р. № 19-39-827 у якому роз’яснено, що у разі, якщо право власності на новостворене нерухоме майно виникає у загальному порядку, документом, що підтверджує це право є – свідоцтво про право власності, а у разі визнання (у визначених випадках) права власності на це майно судом, єдиним можливим документом, що підтверджує виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, є рішення суду. Саме таке рішення суду подається для державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому, документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до експлуатації, не вимагається.
Згідно пункту 3.8 Тимчасового положення та роз’яснення Міністерства юстиції України від 22.06.2007 року № 19-32/30 «Щодо надання роз’яснення стосовно рішень судів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна», передбачено, що забороняється тлумачення прав реєстратором відомостей про заявлені права власності.
Є безпідставними також посилання відповідача в оспорюваному рішенні на те, що постановами Державних виконавчих служб, накладені арешти на все майно ТОВ «Центр міста», оскільки з заявою про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 А у м. Дніпропетровську звернувся не ТОВ «Центр міста», а гр. ОСОБА_5. Крім того, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містить такої підстави для відмови фізичній особі в реєстрації права власності на нерухоме майно, як накладення арешту на майно, що належить іншій особі, в даному випадку, юридичній особі.
Отже, відмовляючи у реєстрації права власності державний реєстратор фактично провів правовий аналіз законності та обґрунтованості рішення суду, що не відноситься до компетенції державного реєстратора.
При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачені повноваження відповідача щодо трактування законів, кодексів та інших нормативно-правових документів, рішень суду, тощо.
Таким чином, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2010р. у справі № 2-12472/10 за ОСОБА_5 – позивачкою у справі – визнано право власності на АДРЕСА_1, а також на нежитлові приміщення загальною площею 7,2 кв.м., без додаткових актів вводу в експлуатацію, яке набрало законної сили 07.09.2010р., а отже підлягає виконанню відповідно до вимог Конституції України та наведених вище приписів Законів України.
Відповідно до ч. 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Стаття 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представник відповідача у ході судового розгляду справи не довів правомірності та обґрунтованості прийняття свого рішення про відмову позивачці у державній реєстрації права власності на підставі рішення суду.
За викладеного, суд дійшов висновку, що рішення суб’єкта владних повноважень від 02.12.2010р. не відповідає вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню.
За таких обставин, звернення позивачки до суду за захистом своїх порушених прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, що полягають у відмові відповідача виконати покладені на нього державою повноваження, а саме: зареєструвати нерухоме майно за власником на підставі правовстановлюючого документі – рішення суду, є правомірним.
Частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов’язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 10, 11,12, 86, 71,72, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_5 до Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради про визнання рішень протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити в повному обсязі.
Визнати дії Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради від 02.12.2010р. щодо відмови в державній реєстрації права власності на нерухоме майно – АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровськ без додаткових актів вводу в експлуатацію на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2010р. у цивільній справі № 2-12472/2010р. неправомірними.
Скасувати рішення про відмову в державній реєстрації прав реєстратора ОСОБА_6 Комунального підприємства «Дніпропетровьске міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 02.12.2010р. на АДРЕСА_1.
Зобов’язати Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради зареєструвати за ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, іпн НОМЕР_1) право власності на нерухоме майно – квартиру № 7 загальною площею 108,7 м2 в житловому АДРЕСА_1 без додаткових актів вводу в експлуатацію, що виникло на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2010р. у цивільній справі № 2-12472/2010р.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 27.12.2010р.
Суддя
С.О. Конєва